МУЗИКА В.І. УЛЬЯНОВА-БЛАНКА, ЛІБРЕТО — С.М. НІКОЛАЄНКА

Як відомо, курка - не птиця, товариш Ніколаєнко — не міністр, а орган СПУ “Товариш” — не журналістика

Стосовно курки, то з цією аксіомою не сперечаються навіть “зелені”. Стосовно ж Ніколаєнка, то його повна професійна неспроможність як міністра освіти і науки лише упродовж  останніх тижнів доведено рішенням Київського господарського суду, офіційним розслідуванням Головного управління держслужби Кабміну та незалежними експертами. Усі обставини беззаконних намагань товариша Станіслава націоналізувати в стилі 1917 року все майно недержавних ВНЗ, передусім МАУП, детально зафіксовано на сторінках нашого сайту, тож не повторюватимемося. Натомість зупинимося на діяльності щотижневика “Товариш”.

Чому “Товариш” — не журналістика? Бо його автори і редактори чітко дотримуються вказівки вождя російського сіоно-соціалізму Ульянова-Бланка: “Література (мається на увазі преса. — Ред.) має бути коліщатком і гвинтиком загальнопартійної справи”. Саме так звучала головна думка одіозної статті “Партійна організація і партійна література”, яку в радянських вищих навчальних закладах студентів-журналістів змушували вчити мало не напам’ять. Не знаємо, хто як, а такий собі Юрій Панченко з “Товариша” затято виконує настанову вождя, відкориговану задля годиться сучасними сіоно-соціалістами. У №96 за грудень 2005 року та в №1-2 за січень 2006 року з’явилися його статті на тему, яку автор визначив так: “Хто насправді заважає українській освіті”. Перша стаття мала ще відвертіший підзаголовок: “Кому не догодив міністр Ніколаєнко”.

Колись один з найдосвідченіших керівників радянських ЗМІ Микола Скачко публічно визнав, що критика в тодішній пресі велася за принципом “мішком з-за рогу”. Себто жодної дискусії, жодних аргументів, контраргументів, доказів, а головне — фактів. Конкурента треба одразу приголомшити, до того ж  у найбрутальніший спосіб. Фактично саме цьому Ульянов-Бланк учив своїх партійних “літераторів”. Він на тому знався, бо в анкетах у рубриці “професія” писав не “адвокат”, а “публіцист”. Товариш Панченко, як вірний учень товаришів Бланка-Мороза, діє у чіткій відповідності з партійними настановами. Зазначивши, що товаришу міністру заважає Міжрегіональна Академія управління персоналом та її керівник Георгій Щокін, він для початку обізвав недругів свого шефа “критиканами” й одразу приписав шановному вченому “печерний антисемітизм”, “цілеспрямоване порушення чинного законодавства і розпалення національної (а може, все ж таки — міжнаціональної? — Ред.) ворожнечі”. Докази? А навіщо? Сіоно-соціалістичні принципи “партійної макулатури” доказів не передбачають. Замість доказів тов. Панченко вдається до класичної більшовицької риторики: “Важко пояснити, чому ця людина досі ні разу не притягалася до відповідальності”. У радянських газетах писали ще відвертіше: куди дивиться суд і прокурор? Так ось, у наведених цитатах, як то кажуть, брехня на брехні і брехнею поганяє. Бо як відомо, не раз малоросійські юдо-нацисти та їхні сіоно-соціалістичні підгавкувачі писали доноси на МАУП, її керівників і співробітників саме зі звинуваченнями в антисемітизмі, розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, в образі честі, гідності та ділової репутації лідерів організованого єврейства. І жодного, наголошуємо - ЖОДНОГО, разу ані прокуратура, ані суд не знайшли в діях, висловлюваннях та публікаціях керівників і науковців МАУП навіть натяку на інкриміновані злочини чи правопорушення.

Таке відверте демонстративно-зневажливе нехтування української Конституції і законодавства, яке дозволяє собі Панченко, спонукає до серйозніших роздумів. А саме: якщо провідний журналіст головного партійного органу СПУ дозволяє собі юдо-більшовицькими методами розправлятися з опонентами, то це не його приватна думка, а ОФІЦІЙНА ПОЗИЦІЯ ПАРТІЇ. А якщо врахувати, що ця партія делегувала одного зі своїх лідерів на пост міністра внутрішніх справ, а іншому наказала керувати освітою, то виникає логічне запитання:  до чого  наші міністри-соціалісти докеруються і доохороняються? До червоного терору? Чи  лише до примусової еміграції мільйонів справжніх українських патріотів? А вони не просто бавляться  Конституцією - вони мріють прийти до реальної влади вже навесні цього року. Класична ситуація. Віднайшовся той дурень з прислів’я, який виляпав дещо, про що його хазяї знають, але поки що не розпатякують.

Задля справедливості зазначимо: коли йдеться про вихваляння чергової “куховарки” на високій державній посаді, то Панченко знаходить щось схоже на аргументацію. Мовляв, МАУП намагається протистояти мудрій реформі тов. Ніколаєнка, зокрема широкому впровадженню так званого тестування. “Незалежна оцінка, — пише Панченко, — робить неможливим одержання диплома, не підкріпленого відповідними знаннями”. Зрозуміли натяк? Ці, які в МАУП, не тільки антисеміти і ксенофоби, а ще й консерватори ставлять під сумнів найчеснішу в світі систему тестування, запроваджену міністром-соціалістом. Ну що ж, зацитуємо лист від конкретної юної людини на ім’я Олег:

 “10 липня я проходив тестування в Миколаївському гуманітарному університеті Києво-Могилянської академії. Геніальнішого шоу я не міг собі уявити! “Викладачі не беруть хабарів! П’ятдесят відсотків студентів будуть вчитися на бюджеті!” Усе це красиві гасла Ніколаєнка —  не більше! У Миколаєві на конкурс зі спеціальності «політологія» було виставлено лише чотири місця з сорока двох. З решти – 38 місць– 27  зайняли так звані медалісти, а ще 11місць — блатні за листами різних поважних дядечків: віце-прем’єра, мера міста, управління юстиції та ін. Їх зарахували навіть без співбесіди - за листами. Ректор пояснив увесь цей шабаш тим, що ці “дядечки” - великі друзі університету. А медалістів зарахувати йому наказав Ніколаєнко. Товариш міністр-соціаліст мав би знати, що золота медаль зараз коштує всього 300 - 500 доларів, що, звісно, набагато дешевше, ніж хабарі у ВНЗ. Отож його ідея тестування абсурдна, щоб не сказати — дурна. Образливо!”

Редакція сайту має у своєму розпорядженні ще один цікавий лист від хлопця з провінції, який чесно, без протекції чи купленої медалі, пройшов тестування, набрав майже максимальну кількість балів і подався з цими результатами до Київського Державного Національного університету. У приймальній комісії його підняли на глум і послали за популярною адресою.

Чи відомі ці факти міністру Ніколаєнку? Стовідсотково — так. Адже обидва зацитовані листи він одержав ОСОБИСТО під час інтернет-конференції, яка відбулася 14 липня 2005 року на сайті “Цензор.net”. І що? Демонстративне ігнорування!

Загалом історія про те, як міністр-соціаліст в інтернет ходив, - окрема історія. Однак про це  в другій частині нашого журналістського розслідування, а зараз повернімося до діянь партійного макулатурника Панченка. Потрібно віддати йому належне: в останньому розділі своєї першої статті він виляпав справжні наміри, які спонукали соціаліста Ніколаєнка на спробу експропріації недержавних ВНЗ. Цитуємо: “За оцінками аналітиків, ринок освітніх послуг в Україні сягає близько 7,5 мільярдів гривень”. Далі відкритим текстом і, знову ж таки, бездоказово тов. Панченко приписує привласнення цих мільярдів недержавними ВНЗ, передусім - МАУП. Як виглядає ситуація насправді? Цитуємо Ніколаєнка: “Донедавна в Україні було 330 університетів, зокрема близько 100 приватних. Думаю, ми матимемо в перспективі в Україні близько 100 ВНЗ (у Франції їх всього 70) і мінімальну кількість філій”. Загалом  жонглювання статистикою — улюблений прийом сіоно-більшовиків. У цьому разі порівняння з Францією некоректне, оскільки не враховує головного: кількості студентів у ВНЗ на, скажімо, 10 тисяч населення, структури цих закладів, наповненості ринку спеціалістів з вищою освітою та ін. Наприклад, нині в Україні продовжує навчання у ВНЗ, технікумах і ПТУ 20% випускників шкіл. Власне на ВНЗ припадає найменший відсоток. А ось Японія вже давно і грунтовно готується до переходу на загальну ВИЩУ освіту. Та не це головне у псевдооб’єктивній системі доказів лукавого соціаліста. У недержавних ВНЗ України навчається лише 12% загальної кількості студентів. Решта гризе граніт науки у державних навчальних закладах.

Тільки цього навчального року, та й то після рішучого втручання Президента України (віддамо йому належне), відсоток бюджетників серед студентів-першокурсників сягнув 50%. Принаймні, на папері. На решті курсів, за визнанням самого ж Ніколаєнка, кількість бюджетних місць не перевищує 37%. Більшість юнаків і дівчат ПЛАТЯТЬ! Тепер щодо розцінок. Не  секрет, що вони навіть у провінційних ВНЗ вищі, ніж у аналогічних за профілем недержавних закладах. А що вже говорити про так звані елітні київські ВНЗ! Тож легко підрахувати, яку реальну частку з тих майже восьми мільярдів гривень забирають собі державні ВНЗ, а що перепадає недержавним. До того ж та сама МАУП левову частку отриманих коштів витрачає на якісне оновлення навчальної бази, капітальне будівництво саме навчальних приміщень, комп’ютеризацію, чи не єдину в Україні систему інтернет-телебачення, яка використовується, знову ж таки, для підвищення якості навчання, та ін. Додайте до цього ще тисячу сиріт, які здобувають коштом Академії престижні спеціальності, серйозні внески у численні благодійні фонди, серед яких, зокрема, і Фонд допомоги сім’ям загиблих міліціонерів. А куди йдуть гроші контрактників — сіє тайна велікая. Досить завітати до будь-якого навчального корпусу, а ще краще — гуртожитку будь-якого провідного київського державного ВНЗ, аби отримати вичерпну відповідь: не туди, куди слід. Є ще один чіткий критерій оцінювання порядності «державників»: марки машин, на яких ректори, декани та наближена професура приїздять на роботу.

Однак ці розтринькані мільярди — лише горішня частина айсбергу “бідних” державних ВНЗ. Бо якщо до цієї суми додати ще й оті хабарі, які батькам доводиться давати за “безплатне” навчання, численні легальні грошові побори з тих самих батьків і студентів, то цифру доведеться як мінімум подвоювати. Однак про реальний бюджет державних ВНЗ — у наступній частині нашого розслідування. А ми насамкінець дозволимо собі ще одне коротке зауваження щодо сіоно-більшовицьких прийомів соціалістичної преси.

Перша стаття Ю.Панченка на захист Ніколаєнка з’явилася перед засіданням Київського господарського суду, на якому мали розглядати позов МАУП проти зазіхань псевдореформатора. А якщо врахувати, що цей номер “Товариша” вийшов мільйонним накладом і його БЕЗПЛАТНО  вкидали мало не до кожної поштової скриньки, принаймні у Києві, то ми маємо справу з класичним складом злочину — спробою тиску на суд. Як тепер уже відомо, це не допомогло. Тож сіоно-соціалістів понесло, як дурну коняку на слизькому. Бо в наступній статті вже після суду Панченко кинувся з брудними необгрунтованими звинуваченнями вже не тільки на МАУП, а й на Господарський суд та Головне управління держслужби Кабміну. Як прореагують судді та керівництво Держслужби — то їхня справа. Що ж до МАУП, то, за нашою інформацією, вже готова позовна заява за наклепницькими матеріалами, надрукованими у “Товариші”. Суму морального відшкодування визначено з урахуванням мільйонних накладів газети, що розповсюдила ці пасквілі. Відповідачі — редакція газети “Товариш” і автор наклепницьких статей Юрій Панченко. Ходіть у двері, хлопці!

(далі буде)

Валерій Лапікура
Наталя Лапікура
www.mignews.org.ua