Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

УКРАЇНСЬКА КОНСЕРВАТИВНА ПАРТІЯ ГУРТУЄ УКРАЇНЦІВ

Право на участь у виборах народних депутатів України вибороли 45 політичних партій і виборчих блоків

 Така кількість суб’єктів виборчого права ставить у дуже скрутне становище не лише пересічного виборця, а й досвідчених гравців на політичному полі України. Адже постає безліч запитань: що це за партії чи блоки; хто туди входить, хто стоїть за ними; кому вони служать; чиї інтере-си насправді відстоюють; звідки вони беруть кошти на дорогу й крик-ливу рекламу; що вони принесуть українцям і Україні в разі приходу до Верховної Ради України і чи справдяться їхні солодкі обіцянки-цяцянки?

Досвід 15 років незалежності України і особ-ливо останніх років правління тріумвірату Кучми — Януковича — Литвина дає підстави висловити припущення: якщо виборці знову довірять владу в Україні комуно-соціалістичному-народно-бютівському-регіонально-об’єднаному блоку українських юдо-олігархічних кланів світового фінансового Інтернаціоналу, то українці матимуть шанс зазнати ще більше жахів і страждань, ніж їх було впродовж останнього тисячоліття! І це не якесь фантастичне перебільшення, а щире застереження всім, кого ще не навчило життя розрізняти правду і кривду, добро і зло. Відтак, вибираючи між партіями і блоками, мусимо уважно прочитати не лише рядки їхніх програм та імена у виборчих списках, а й те, що за ними.

Лише за такого прискіпливого і відповідального ставлення до виборів народних депутатів усіх рівнів українці матимуть надію, що Верховна Рада України цього разу не буде гібридом російської держдуми та ізраїльського кнесета. До цього закликають ук-раїнських виборців кілька національно-патріотичних партій України, які поки що перебувають у стані інформаційної облоги владними структурами і транснаціональними ЗМІ олігархічних кланів. До них насамперед належить Українська Консервативна партія (УКП), яка хоч і утворена 2005 року, проте вже здобула визнання та підтримку широкого загалу українців. Однак не бракує і недоброзичливців, які, маючи широкі інформаційні та фінансові можливості, поширюють про неї всілякі нісенітниці, а то и відверту брехню та наклепи, аби ввести в оману виборців і дискредитувати партію в очах широкої громадськості — і в Україні, і в цілому світі. З цього приводу УКП та Міжнародна Академія управління персоналом не раз змушені були звертатися з позовними заявами до судів, аби захистити свою честь, гідність і ділову репутацію, які були задоволені, а наклепники зазнали ганьби.

Незрідка опоненти Української Консервативної партії з комуністичного, ліберального чи загалом юдо-космополітичного таборів намагаються спекулювати на її ідеологічних засадах консерватизму. Для цього український консерватизм виставляється на глум як щось архаїчне, реакційне чи людиноненависницьке, вороже всьому «прогресивному» людству.

Таке навішування ярликів, паплюження політичних та ідеологічних супротивників має давнє коріння і поширене в усьому світі. Пригадайте наше недавнє минуле в СРСР за часів монополії на владу КПРС, коли лише марксистсько-ленінська ідеологія була «прогресивною», всі решта, разом з консерватизмом, оголошувалися реакційними і були поза законом. Понад те, засновники наукового комунізму Маркс і Енгельс ще 1849 року закликали й обіцяли знищити не лише реакційні класи, а й всі реакційні народи, до яких, серед інших, належали й українці. На жаль, заборона КПРС не призвела до смерті марксизму-ленінізму — «вічно живого вчення», яке, на думку єврейського історика С.Дубнова, насправді є новітньою формою юдо-талмудичного вчення давніх ізраїльських пророків. Свідченням цього є той факт, що нині в Україні вільно і затишно почуваються «прогресивні» комуністичні та соціалістичні партії, зокрема й у Верховній Раді, не кажучи вже про їхні новітні найпрогресивніші клони у богообраних образах. Невже українці справді нічого «не бачать, не чують, кайданами міняються, правдою торгують?»

На щастя, схоже, українці вже почали прозрівати, очищаючи очі від інтернаціонально-космополітичної полуди. їх вже не лякає український консерватизм. Навпаки, він надихає їх і вказує шлях до перемоги на парламентських виборах. Поки гендлярі українською нацією й українською «соціальною» державою торгують на світових ринках та ділять між собою лихварські проценти на виборчих перегонах, українські консерватори роблять усе, аби Україна була українською за змістом і формою, і закликають українців згуртуватися під гаслом «Бог і Україна — понад усе!» Хочеться вірити, що на виборах українці доведуть це «не словом, а ділом»! А консерватизмом їх не залякати. Адже консерватизм походить від латинського слова conservare, що в перекладі українською мовою означає «зберігати» чи «охороняти».

Українцям є чим пишатися, є що зберігати й охороняти від грабіж-ників і ворогів, яких упродовж всієї історії було вдосталь. Нам треба оберігати український рід, українську мову, українські звичаї, традиції, духовність, віру, українську землю, воду, небо, українську культуру у найширшому розумінні, Українську національну державу в складних умовах глобалізованого світу. Крім самих українців, цього ніхто не зробить. Так чинить кожна нація, якщо вона хоче бути самодостатньою і суверенною, інакше вона опиниться в кайданах поневолювачів. Такий невблаганний і вічний закон життя.

Після століть колоніального поневолення Україна спромоглася 1991 року вирватися з лабет юдо-московських колонізаторів. Однак справді незалежною нацією українці не стали. В Україні панує юдо-талмудична окупаційна влада, яка загрожує втягти її в неоколоніальне становище. Українців прагнуть примусити зректися всього свого, позбавити права бути нацією-господарем, права створити свою Українську національну державу.

А це право українцям дано самою природою. Вони боронили і боронитимуть його вічно. До цього нас закликали класики українського консерватизму. Це Іван Франко з його гаслом «Русь для Русі», Тарас Шевченко з його імперативом «в своїй хаті й своя правда» і Микола Міхновський з його найвищим ідеалом «Україна для українців!»

Загалом український консерватизм грунтується на етнічних засадах формування української нації і головному політичному пріоритеті — творення Української національної держави. Значний і самобутній внесок до скарбниці українського консерватиз-му зробили раніше Григорій Полетика, Пантелеймон Куліш, В’ячеслав Липинський, Степан Томашівський, Василь Кучабський.

Під сучасну пору було чимало спроб загравати з українським консерватизмом з боку ліберально-демократичних і так званих народних партій. Зокрема це стосується Української національної консервативної партії, Української консервативної республіканської партії, які номінально існують, але їхні лідери розчинилися в списках партійних блоків.

Відтак нині лише Ук-раїнська Консервативна партія спромоглася самостійно включитися у кампанію виборів народних депутатів України та депутатів місцевих рад, аби реально представляти і захищати національні інтереси корінної української нації і Української держави за складних умов неоколоніалізму великих держав і глобалізму.

Ідеологія консерватизму традиційно знаходила прихильність в країнах Європи, зокрема в Англії, Німеччині, Фінляндії. Нині спостерігається тенденція зміцнення її позицій в країнах Євросоюзу. Мож-на сподіватися, що прихід до парламенту України Української Консервативної партії зупинить сповзання України до стану руїни і «на оновленій землі врага не буде супостата», а українці справді заживуть «в сім’ї вольній, новій». Це залежить від вас, виборці-українці.

Доведімо на ділі, що в Україні  не 3,  а принаймні 80% українців.

Григорій МУСІЄНКО,
професор філософії і політології

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com