Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Анатолій РАДЗІВІЛЛ: «ЦЕ МІФ, ЩО УКРАЇНА НЕ МАЄ СВОЇХ ЕНЕРГОНОСІЇВ»Академік Володимир Обручев, відомий також як автор фантастичних книжок «Земля Санникова», «Плутонія», сказав про науку, якій присвятив своє життя: «Геологія збагатила всі країни, але жодну з них не зробила бідною». Видно, в нас вона не в пошані, бо ж ми і досі бідні та енергетично залежні від Росії. Чому так сталося? Про це розмова з доктором геолого-мінералогічних наук, науковим співробітником Інституту геологічних наук НАНУ Анатолієм Яковичем Радзівіллом. — Анатолію Яковичу! Нині багато хто з політиків хоче заробити піар-капітал на темі газового контракту і забезпеченні нашої держави паливом. Звісно, Росія весь час шантажуватиме Україну. — «Умом Россию не понять». Це вже історією доведений факт. Політика перекриття або закручування кранів енергопроводів виникла не сьогодні. Вона традиційно російська. У пострадянський час уперше це сказав Єльцин: «Мы вам перекроем кран!» Тож не треба вважати сюрпризом перекриття газопроводу, зокрема й «Дружбу», в ніч перед Новим Роком. Новий договір з Росією про газопостачання не вирішив конфлікту не тільки з Україною, а й Західною Європою. Метастази газової війни відчутні і в інших галузях економіки. Світ побачив нездатність Росії співпрацювати з сусідами за сучасними принципами, хоча їх також не можна визнати досконалими. Нам потрібно цілковито себе забезпечувати енергоносіями. Це наше стратегічне завдання. Однак коли ми вийшли де-юре із Союзу, а де-факто залишилися, тодішня влада не зуміла, чи не захотіла, запроваджувати національну політику щодо ресурсів та своєї економіки. Ми сподівалися, що купуватимемо дешевий газ, паливо, а своє необов’язково розробляти. Хоча Академія наук, галузеві інститути попереджали: потрібно якомога більше використовувати свою сировину, адже політика й економіка пов’язані дуже тісно. — Ми звикли до режиму залежності, тому й робили те, що нам веліли. — Перехід до самостійності України не було вивчено і проаналізовано: яка тактика і стратегія має бути? Тим більше заспокоювало те, що газ іде через нашу територію. Хіба це не тривожний факт, що 1976 року ми видобували майже 250 мільйонів тонн вугілля на рік, себто третину загальносоюзного видобутку. Тепер не дотягуємо до 100 мільйонів тонн. Вугілля в нас є, з нафтою -- питання, але ж можна переробляти вугілля, сланці. Згадаймо, коли Південно-Африканську Республіку заблокували, там швидко розробили технології виробітку з вугілля газу і рідкого палива. Однак українські державні програми з електрозбереження не спрямовані на першочергове й стратегічне використання паливно-енергетичних ресурсів власних надр. Вони орієнтовані на багатовекторність економічної і соціальної політики колишнього режиму Кучми і не базуються на національних інтересах України. — Чи можна стверджувати, що Україна є державою, яка має багаті надра? — Міф про те, що Україна не має своїх енергоносіїв або їх обмаль, народився ще за радянських часів, коли значні обсяги її великих і унікальних родовищ вуглеводнів значною мірою було відпрацьовано. Згодом відкрили великі басейни та провінції нафти і газу, а також колосальні поклади вугілля, що видобуваються відкритим (кар’єрним) способом, у Сибіру. Значення «всесоюзної кочегарки» - Донбасу, Дашави й Шебалинки як унікальних газовищ родовищ -- відійшло в минуле і для колишнього СРСР, і пізніше - для СНД. Однак підхід до оцінки енергоресурсів надр залишився таким самим і після утворення суверенних держав. Існує синдром інерції свідомості на тлі масштабів енергетичних можливостей і потреб колишньої єдиної державної системи СРСР і суверенної України. Однак вони різні, і їх зіставлення не дає достовірної інформації, а отже, не виробляє нові стратегії та тактики нашої держави. Повертаючись до вашого запитання, скажу, що важко відшукати країну на земній кулі, де був би такий різноманітний ансамбль з природних геологічних споруд у межах сучасних кордонів. Необхідно знати про особливості й неповторність найдавнішої, геологічної, історії України, щоб використовувати, цінувати і берегти її багатства. На цих теренах, на цьому геологічному субстраті формувалася народність, нація. Кожного, хто вивчає геологічну будову сучасних ландшафтів території України, вражає надзвичайне розмаїття поширених тут гірських порід, структур, велике багатство різних корисних копалин, багато покладів яких за своєю якістю та запасами є унікальними за світовими мірками. Унікальними на нашій планеті за масштабами, товщиною та якістю є також українські чорноземи. — І ось, маючи таку потугу, та ще й чорнозем, ми ніяк не можемо стати на силі. — У нас є найбільше в Європі родовище горючих сланців Бовтишської западини (запаси -- понад 3,5 млрд тонн). Ці сланці можна використовувати на великих теплових електростанціях, а також у хімічній промисловості. Придатні вони і для видобутку рідкого палива для двигунів внутрішнього згорання, і для отримання різних смол. — Які основні джерела енергопостачання в нашій країні? — Це можуть бути у найближчому майбутньому і на кілька століть вугільні, вуглегазові та горючо-сланцеві родовища. — А який найпотужніший енергоносій в Україні? — Вугілля. Його геологічні ресурси, за сучасними підрахунками, становлять понад 100 млрд тонн і можуть збільшитися за рахунок перспективних площ ще на 20 - 25 млрд тонн. Родовища зосереджено переважно в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському вугільних басейнах. Менш вивченими є вугленосні площі: це Дніпровсько-Донецька, Придністровська, Передкарпатська та Закарпатська. Особливо перспективними є подальші дослідження глибинних горизонтів надр Великого Донбасу або Дніпровсько-Донецького прогину, передусім з використанням сучасних геофізичних методів отримання й обробки польових матеріалів. Є дані про можливі відкриття не тільки нових значних покладів газу, а й рідких вуглеводнів. НАК «Нафтогаз України» і компанія «Шел Експлорейшнл Компані Б. В.» вже уклали угоду про спільне комплексне дослідження значних частин надр цієї нафтогазової провінції. З економічних та екологічних позицій також може бути доцільною підземна газифікація солоного вугілля Новомосковського родовища (Західний Донбас), бурого вугілля Дніпробасу та горючих сланців Бовтишської западини. Для цього потрібно провести техніко-економічні розрахунки, використовуючи досвід Інституту геології та геохімії горючих копалин НАНУ (Львів). Широким фронтом розгорнуті дослідження цього інституту в 70 - 80 роках минулого століття дали суттєві обнадійливі результати. Для повного енергозбереження України потрібно спрямовувати кошти на вивчення родовищ вугілля і вуглеводнів - і нових площ, і більших глибин Дніпровсько-Донецької западини та Донбасу, що є найбільшою вуглегазоносною структурою України. — Крім того, у нас одні з найбільших родовищ уранової сировини у Жовтих Водах, тобто маємо ще й атомну енергетику. — Отже, потрібно будувати атомні станції? — Ні. Всі, хто бореться за життя своєї нації, намагаються обходитися без них. Свого часу перед набуттям Україною незалежності уряд збирав фахівців на нараду (я був присутній там), де ставилося питання про будівництво (це крім наших нинішніх 14 реакторів-«мільйонників») ще з десятка реакторів. Тоді виникла гостра дискусія, науковці виступали проти такого проекту. За радянських часів атомна енергія використовувалася переважно для країн Варшавського договору. Уся Україна була нашпигована ракетними установками. Реальність така, що екологічно безпечних атомних електростанцій, на які покладали такі великі надії, немає і не може бути. Трагедія Чорнобиля -- це попередження про загрозу всьому живому на Землі. Джерела атомної енергетики, як і теплові електростанції, зараховано до традиційних, а енергія сонця, вітру, води, що є споконвічними супутниками людини, стала нетрадиційною, наче вона тільки-но відкрита та віднайдена. У цьому, здавалося б, простому парадоксі - глибока соціальна драма і конфлікт, який що далі, то більше наростає між людиною і природою. — Коли вдарив грім -- попередження Росії про припинення газопостачання, ми згадали, що потрібно заощаджувати тепло. Очевидно, далося взнаки, що за радянських часів усе було моє і нічиє. — Погляньмо, як використовують природні ресурси ті країни, де їх обмаль. Коли мені довелося працювати на Колимі й Чукотці, я ознайомився зі станом гірничодобувного комплексу та екологічною політикою Японії. Там практично все, що вилучено з надр гірничими виробками, утилізується. Виробництво стає безвідходним, заощадливим. Навіть підготовлених до видобутку 10 млрд тонн вугілля (за потреби на сучасному рівні 100 млн тонн на рік) достатньо на найближчі сто років. Крім того, до нинішніх загальних запасів у 100 млрд тонн у перспективі можна буде додати, за узагальненнями фахівців Інституту геологічних наук НАНУ України, прогнозовані ресурси кам’яного вугілля -- близько 20 млрд тонн за рахунок Дніпровсько-Донецької западини та північно-західних флангів Львівсько-Волинського басейну. — Торік експонувалася фотовиставка «Країна мрій», присвячена шахтарям-нелегалам, які працюють у копанках. Жахливі умови роботи, безпросвітнє життя. Чи відомо, скільки вугілля в рік видобувають у таких копанках? — Це самодіяльна насанкціонована розробка вугілля з поверхні. Обсяг видобутку сягає 5 млн тонн на рік. Державної статистики немає. Однак зафіксовано факт зниження вуглевидобутку загалом по Україні приблизно на таку саму цифру. У таких копанках працюють тисячі шахтарів. У цілковитому безправ’ї, без дотримання елементарної безпеки. За тонну вугілля вони отримують 10 гривень. Держава повинна припинити це безчинство. Тим більше, що будівництво таких малих шахт можливе за рік-півтора. За минулі 14 років Україна в паливно-енергетичному комплексі майже втратила геологічну основу. Недооцінка й руйнування геологічної служби і нині дається взнаки. Ліквідовано Міністерство геології, скорочено асигнування. Влада повинна усвідомити, що надра самі собою не розкриються - їх потрібно розвідати. Розмову вела |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |