Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Микола МОЗГОВИЙ: «ПАРТІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ -- ШТУЧНІ УТВОРЕННЯ. У НАС ЗАВЖДИ ВІРИЛИ В ГЕТЬМАНА»

Народний артист України, професор Микола Мозговий вже майже рік є генеральним директором і художнім керівником Національного Палацу мистецтв «Україна». Про те, як ведеться нині співаку і композитору в директорському кріслі, ми поцікавилися у митця.

— Пане Миколо, що спонукало вас стати директором Національного Палацу?

17 березня мине рік, як я погодився на пропозицію нової влади. Я довіряю Ющенку. Проте керую ще з радянських часів. Для мене немає тут нічого нового. Я був одним із заступників, який відав гастрольною концертною діяльністю. Відправляв найкращі колективи за кордон, приймав артистів з-за кордону. Я також досконало знаю телебачення.

Чи виправдав за цей рік пан Ющенко ваші сподівання?

А чи справдили ми його сподівання? Я, наприклад, намагаюся робити це на своєму місці… Мені скоро 60 років. Усі замучили -- чому не співаєш? А з ким? Молоді грати не вміють. Мені соромно про це казати, але вони школи не мають. У мене колись було по чотири сольні концерти на день, по дві з половиною години кожен. На місяць – 90 -100 концертів. Я був з цього щасливий, бо мав годувати сім’ю. А це ж така важка праця -- співати… Ми вважали це за нормальне явище. А нині молоді якщо раз у квартал десь поспівають, називають це турами, які оплачують спонсори. Ми їздили на автобусі «Кубанець», а нині співаків возять на «Лінкольнах». Ющенко не міг створити одразу міцну команду, адже щоб виростити кадри, потрібен час. Ось комуністи мали час -- комсомол, профком, плинність кадрів, трудові резерви… До мого приходу Палац був «базою прокату». Тепер ми створюємо власний продукт. Цього року, наприклад, дітлахи ходили на ялинки по три рази. Це і є показник художньої якості цієї вистави. Маємо сучасне озвучення європейського зразка, одне з найкращих у світі освітлення. Тричі за рік підвищували працівникам заробітну плату. У нас прибиральниця, без преміального фонду, отримує 700 - 800 грн. Середня заробітна плата інженерного складу -- близько 2 тис. грн. Це наші заробітки. Ми значно підвищили прибутки від додаткових послуг замовникам. На третину скоротили штат –звільнили тих, які байдикували. Люди почали добре заробляти, відчули відповідальність за свою працю.

Якою мірою Палац залишився державною структурою?

Це державне майно. Будь-який культурологічний заклад такого рівня є державним. Нас найняла держава, щоб ми його обслуговували, але на повному госпрозрахунку. Від держави ми не отримуємо ні копійки. Проте керівництво Державного управління справами в особі пана Тарасюка завжди відгукується на наші проблеми.

Ви хотіли запровадити своєрідні мистецькі вечори…

Прагнемо, щоб були задіяні всі наші поверхи. Зокрема, коричневу залу постійно орендують для різних наукових конференцій. Проводимо фотовернісажі, виставки образотворчого мистецтва. Відкриваємо кав’ярню, оснащену суперсучасним обладнанням.

Який відсоток співаків виступає у вас «наживо», без плюсової фонограми?

На жаль, дуже мало таких співаків. Це одвічна боротьба. Не маю права нікого примушувати. Однак якщо Дмитро Гнатюк увесь сольний концерт проспівав під фанеру, то з ким мені боротися? Скільки було балачок у пресі, що актори не в змозі тут виступати. Та на це спромігся лише Рибчинський, але ж він поет. А де ж наші народні, які били себе в груди? Я навіть не братиму гроші за оренду. Якось, може, спільно продамо цей концерт, але, будь-ласка, приходьте, працюйте… Однак усі бояться, бо забули, як треба співати. Я цей виклик їм давно зробив. Я в будь-який момент можу вийти і співати «наживо»… Немає закону. Верховна Рада -- це не політики. Вони дбають лише про власні інтереси, а не про народ. Немає ж руху для середнього класу. Ми його не створили. А не буде його -- не буде нічого. Коли він утвориться і всі матимуть таку заробітну плату, щоб можна було ходити на концерти, тоді ми зрозуміємо -- хто є хто. Глядачі висуватимуть свої вимоги.

Чи роблять співаки, які співають під фонограму, певні грошові внески?

Це абсолютно законний механізм. Для всіх правила гри однакові. От тільки й того, що іноземці трохи більше сплачують за оренду.

У чому, на ваш погляд, «феномен» Вєрки Сердючки? Без Данилка нині не обходиться жодна шоу-програма.

Данилко - «феномен» для Росії, оскільки «дражнить хохла». Він як соліст претендує на «Євробачення» -- це просто смішно. Хай Господь милує Україну, бо ми вже опинилися в глухому куті з усіма нашими «зірками».  Які «зірки»! Які митці! Це шарлатани. Завжди в скрутні часи вся ця шарлатанщина вилазить. Сподіваюся, коли все налагодиться, батьки зрозуміють, що дітей треба вчити не торгувати, а займатися музикою. А нині в школах вже немає уроків співу.

Ваше бачення програми «Шанс». Чи не вважаєте ви, що це відверта профанація?

Профанації не бачу. Кузьма і Наталка  - «метри». Однак, коли претенденти співають краще за них, вони часто поводяться не зовсім коректно. Сама ідея – вічний пошук талантів, людей, які сумніваються у своїх здібностях, - мені подобається. Згадаймо того ж Лємєшева, коли він був таксистом…

А як же бути тим, хто закінчив музичне училище, консерваторію? А тут раз -- і ти вже зірка.

Треба співати. Я так само закінчив консерваторію. Не знаю, щоб хтось з мого курсу співав. За радянських часів теж була схожа передача -- «Алло, шукаємо таланти». «Шанс» -- єдина такого роду передача в Україні. Щоправда, є «Євробачення», але там ставиться інше завдання. Ці передачі дають можливість побачити нехай і погане, але щось нове.

Ваші плани як митця?

Не писати не можу, бо це від Всевишнього. Переважно пишу «в шухляду». Талант -- це гра думок, балаканина із самим собою. Радянську владу я ненавиджу, вона забрала мої найкращі роки. Однак тоді були концертні заклади, безліч творчих колективів, кожна філармонія мала по 2-3 вокально-інструментальні ансамблі. Я був успішним композитором і заробляв шалені на той час гроші -- 5 000 на місяць. Проте не було на що їх витрачати. Автор мав від реалізації квитків і від того, що сплачували у ресторанах. Що більше співають твої пісні, то більше тобі «капає», а мої пісні були дуже популярними… Зарано нині впровадали цей, так званий капіталізм у нас…

Чи не виникало у вас бажання, як це зробили деякі ваші колеги, податися в депутати?

О, ні! Я маю ще юридичну освіту, тож колись був вирішив, що принесу більше користі, лобіюючи закони про мистецтво. Однак… пройшли банкіри, а не я. А тепер -- ні. У партії не вірю -- для України ці утворення штучні. У нас завжди вірили в гетьмана, в лідера. А нині депутати навіть розмовляти грамотно не вміють. Переважна більшість неначе тут сховалася від закону. Та я вірю в Президента, у цього щирого українця. Ми живемо у державі з потужною демократією. Де таке ще може бути? Як можна в Україні агітувати за російську мову?..

 

Взяла інтерв’ю
Людмила ГУРЕНКО

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com