Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
АУРА ВИСОКОЇ ЧЕСТІ І ДУХОВНОСТІСаме таку ауру випромінює Василь Васильович Яременко, як унікальна, знакова особистість. Знакова - для мене особисто, хоча я познайомився з Василем Васильовичем лише кілька років тому; для всіх, з ким він живе, працює, спілкується; зрештою для самої України. Є багато визначень, якими можна було б окреслити особистість Василя Васильовича, виокремити його з-поміж того найкращого тонкого і дорогоцінного прошарку українства, на якому, зрештою, все тримається, який не дає за нинішнього задушливого життя зникнути з лиця землі потенційно великому етносу. Хоч яке з цих визначень візьми - воно буде правильним, доречним, але не сповна точним. Літературознавець? Так, як мало хто в Україні і слов’янському світі. Етнопсихолог? Знову ж не схибимо з таким визначенням, якщо глянемо, як він у своїх працях плекає історичну пам’ять, духовні скарби українського народу, як захищає джерела нашої української пам’яті – мову, культуру, звичаї, традиції. І робить це вельми виважено, розуміючи, що українське минуле має бути прозорою правдою буття. Василя Яременка цілком можна назвати соціальним політиком. Як нам видається, зайнятися саме цією сферою його спонукали дві обставини. Перша – об’єктивна – недооцінка в українському суспільстві тих величезних трагедій, які упродовж останнього століття викосили ледь не кожного другого українця: єврейсько-більшовицький переворот 1917 року, три страхітливих штучних голодомори, тотальні репресії, великою мірою найкращих представників українства, аж до кінця сімдесятих ХХ століття. Друга - створення в МАУП Інституту культурологічних та етнонаціональних досліджень, який він недавно очолив. Так у Василя Васильовича з’явилася можливість робити те, чого, за його власним зізнанням, він завжди прагнув – продуктивно служити Україні. За його благословення і безпосередньої участі колективом інституту було започатковано унікальну книжкову серію «Бібліотеку українознавства», розроблено навчальну програму «Голодомори в Україні у ХХ столітті», видано унікальні праці митрополита Іларіона, Олени Пчілки, «Кобзар» Тараса Шевченка, праці Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова, Івана Франка. А ще більш як п’ятдесят унікальних видань невдовзі мають побачити світ. Василя Яременка можна цілком слушно назвати просто – Вчитель. Мені особисто доводилося чути від людей і мого, і навіть трохи старшого віку горде: «Я слухав лекції професора Василя Васильовича Яременка». І це не просто данина йому як педагогу – це вияв справжньої любові, на все життя. Та й сам Василь Васильович з душевним щемом говорить, про тих, кого вчив, а головне – з ким мав можливість спілкуватися у 60-х, 70-х, 80-х: Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Борис Олійник, Валерій Шевчук та багато інших. Одних вже й немає поміж нас, а інші, можливо, розкидані по світах, бо Яременко багато де займався викладацькою, науково-літературною та громадською роботою – від свого маленького села Романки на Полтавщині, де пройшли найкращі роки дитинства, до США і Канади. Хоч би чим займався Василь Яременко, він завжди був і є, за визначенням його колеги по літературному цеху Оксани Сліпушко, Подвижником Української Ідеї. І це не просто високі слова, а констатація великої правди, що живе в ньому - як внутрішній поклик, як стимул до рішучого виборювання українського майбутнього. У ньому немає ні обережності, ні остраху. Він не шукає броду. Він має оте міцне осердя, без якого не виживеш, коли тобі шиють усілякі «ізми», навішують ярлики, тягнуть до неправедного суду. І ловлю себе на думці: якби ж то ми всі, або хоч більшість в Україні, мали силу, хист, честь і гідність стояти за свої національно-патріотичні переконання так, як стоїть цей літній, сивочолий професор, - то чи мали б ми нинішній жалюгідний стан національної держави? Впевнений – ні. Василь Яременко одним з перших вступив до лав Української Консервативної партії, став кандидатом у народні депутати. Він намагається разом зі своїми сподвижниками достукатися до сердець мільйонів українців, аби ми разом нарешті усвідомили – пора самим будувати Українську Україну. Йому абсолютно байдужі власні чини, ордени й медалі, бо Бог і батьки дали його світу для добра, честі й духовної боротьби. Впевнений, що в ці лютневі дні Василя Яременка згадають сотні його однодумців. Привітають, побажають добра, щастя, здоров’я. Чудово, що така людина живе поміж нас, найперше - величезного й авторитетного колективу маупівців. Тож з роси і води вам, Василю Васильовичу. На многії літа.
Від маупівців усіх років і поколінь – |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |