Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КОМУНІСТІВ ЗАСУДИЛИ ЗА ВИНАХІД МЕХАНІЗМІВ ТЕРОРУ

"Тоталітарним комуністичним режимам, які правили в Центральній і Східній Європі останнього століття і які все ще при владі в деяких країнах світу, характерні, без винятку, масові порушення прав людини", - йдеться в Резолюції "Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів", яку прийняла Парламентська Асамблея Ради Європи.

У цьому документі описано злочини комуністичних режимів, які забрали життя мільйонів безневинних осіб: індивідуальні та колективні вбивства та страти, чисельні випадки смерті в концентраційних таборах, голод, депортації, катування, рабську працю та інші форми масового фізичного терору, а також переслідування на етнічній чи релігійній основі, придушення свободи думки, слова та преси.

Парламентська Асамблея висловила стурбованість низьким рівнем поінформованості людей про злочини тоталітарного комуністичного режиму. Як зазначено в Резолюції, дослідження проблеми та розкриття діяльності комуністів, а також моральна оцінка та засудження злочинів є чинниками, які зможуть запобігти таким порушенням у майбутньому.

На думку парламентаріїв Ради Європи, брак знань про злочини комуністичних режимів призводить до існування комуністичних партій на території Європи, до того ж чимало з них не відсторонили себе від злочинів попередніх тоталітарних режимів.

Попри доволі різкий тон Резолюції, в Парламентській Асамблеї не вдалося зібрати достатньо голосів для того, щоб висловити чіткі рекомендації державам Ради Європи. Таким чином, подальші кроки у визнанні дій послідовників Леніна і Сталіна мали б зробити самі держави.

З цього приводу подаємо уривок з книжки Георгія Щокіна «Організатори більшовизму: національно-персональний склад»

ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ РСДРП(б)

Саме на основі соціалістичної ідеології була створена 1898 року Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яку навесні 1917р. перейменовано на РСДРП (біль­шовицьку), потім на Російську (РКП(б) та Всесоюзну комуні­стичну партію (ВКП(б), 1925 р.), а в 1952 р. — на Комуністич­ну партію Радянського Союзу (КПРС). Склад Центрального Комітету РСДРП(б) був таким [2; 5]:

Бронштейн (Троцький) Лев Давидовим (1879-1940) — єврей­ський діяч соціал-демократичного руху з 1896 р. В 1905 р. роз­робив теорію "перманентної" (безперервної) революції, згідно з якою пролетаріат Росії, здійснивши буржуазний, розпочне соціалістичний етап революції, що переможе за допомогою світового пролетаріату. Практичне втілення цієї "теорії" спри­чинили більшовицькі заколоти в Росії, Німеччині та Угор­щині, в результаті яких створено "радянські республіки" на чолі з єврейськими революціонерами. Троцький був безпосе­реднім організатором російської революції 1905-1907 рр., фак­тичним лідером Петербурзької ради робітничих депутатів, ре­дактором газети "Известия". Належав до найрадикальнішого крила РСДРП, в 1908-1912 рр. — редактор провідної більшо­вицької газети "Правда". В 1917р. він — голова Петроградсь­кої ради робітничих і солдатських депутатів, один з керівників жовтневого збройного перевороту. В 1917-1918 рр. Троцький був народним комісаром (міністром) закордонних справ, у 1918-1925 рр. — нарком по військових справах та голова Рев-воєнсовєта (РВС) Російської Республіки. Троцький — органі­затор Червоної Армії і особисто керував її діями в роки грома­дянської війни, широко застосовуючи масові репресії. Він був членом Центрального комітету більшовицької партії в 1917-1927 рр., членом Політбюро ЦК в жовтні 1917 р. та в 1919-1926 рр. У результаті боротьби з Й. Сталіним (Джугашвілі) за лідерство в більшовизмі Троцький у 1927 р. був виключений з партії та висланий в Алма-Ату, в 1929 р. — за кордон. Ініціатор створення IV Інтернаціоналу (1938 р.). В 1940 р. вбитий у Мексиці агентом НКВД Р. Меркадером.

Ульянов-Бланк (Ленін) Володимир Ілліч (1870-1924) — син інспектора народних училищ Іллі Ульянова та єврейки Марії Бланк (тобто, за юдейськими законами, є "повноцінним" євреєм). Старший брат Леніна-Бланка страчений в 1887 р. за участь у замаху на російського царя Олександра III. Отримав юридичну освіту (1891 р.), був помічником присяжного по­віреного. В 1895 р. брав участь у створенні "Союзу боротьби за визволення робочого класу", заарештований та висланий в Сибір. У 1900 р. виїхав за кордон, де разом з Г. Плехано-вим започаткував видання газети "Іскра". На II з'їзді РСДРП (1903 р.) очолив партію більшовиків. У 1905-1907 рр. — один з організаторів революційного заколоту в Росії разом з Троць-ким. У 1907-1917 рр. — в еміграції. В 1917р. очолив керівниц­тво жовтневим повстанням в Петрограді, після чого обраний головою Ради народних комісарів (тодішній уряд — СНК) та водночас (з 1918 р.) — головою Ради робітничої і селянської оборони (з 1919р. — СТО), членом Всеросійського центрально­го виконавчого комітету (ВЦИК, потім ЦИК СРСР). У 1918 р. тяжко поранений єврейською "соціал-революціонеркою" Ф. Каплан. Один з організаторів кривавої ВЧК - - "надзвичай­ної комісії по боротьбі з контрреволюцією та саботажем", а також концентраційних таборів (разом з Троцьким та Дзер-жинським). Ленін-Бланк широко застосовував методи насилля та репресій проти духовенства, опозиційних партій, інтелі­генції, козацтва, селянства та інших соціальних верств і груп. У 1922 р. тяжко захворів і вже не брав участі в політичній діяльності до своєї смерті в 1924 р. За деякими даними (на­приклад, В. Володського [4]), хвороба Леніна-Бланка — на­слідок давнього зараження сифілісом. Існує думка, що лідер більшовизму був гомосексуалістом [7; 9], а його одруження з Надією Костянтинівною Крупською (за деякими даними, справжнє прізвище Фішберг, партійні клички "Риба" або "Мінога" [20]) носило формальний характер.

Зинов'єв (Радомисльський) Григорій Євсейович (1883-1936) — єврей, учасник революції 1905-1907 рр. З грудня 1917р. — го­лова Петроградської ради, 1919-1926 рр. — голова Виконкому Комуністичного Інтернаціоналу (всесвітньої комуністич­ної організації), гомосексуальний партнер Леніна-Банка [7]. У 1923-1924 рр. разом з Й. Сталіним та Л. Каменевим боровся проти Л. Троцького, але в 1926 р. все одно відсторонений від керівництва Петроградською радою і Виконкомом Комінтер­ну. В 1934 р. Зинов'єва-Радомисльського заарештовують, а в 1936 р. засуджують до смертної кари. Він один з чільних організаторів більшовицького заколоту, член ЦК партії більшовиків у 1907-1927 рр., член Політбюро ЦК у жовтні 1917р. тав 1921-1926рр.

Ларін (Лур'є) Михаїл Зальманович (1882-1932) — активний революціонер єврейського походження, економіст, тесть іншо­го відомого революціонера — М. Бухаріна. Був провідником ідеї створення в 20-ті роки XX ст. Єврейської радянської со­ціалістичної республіки на території Кримського півострова.

Криленко Микола Васильович (1885-1938) — мав, за деяки­ми даними, єврейське походження [20]. Під час жовтневого пе­ревороту 1917р. був членом Петроградського ВРК (військово-революційного комітету). В 1917-1918 рр. — нарком у військо­вих та морських справах, Верховний головнокомандуючий. З 1918 р. він у Верховному революційному трибуналі при ВЦИК, з 1928 р. — прокурор РСФСР, з 1931 р. — нарком юс­тиції РСФСР, з 1936 р. — СРСР. Згодом репресований.

Луначарський Анатолій Васильович (1875-1933) — револю­ціонер, що також, за деякими даними, мав єврейське похо­дження. Його дружиною була єврейка Розенель [20]. З 1917р.-нарком освіти, з 1929 р. — голова Вченого комітету при ЦИК СРСР, у 1933 р. — повноважний представник СРСР в Іспанії.

Урицький Мойсей Соломонович (1873-1918) — єврейський революціонер, юрист. З жовтня 1917р. — член Військово-ре­волюційного більшовицького центру по керівництву зброй­ним переворотом у Петрограді. З березня 1918 р. — голова Петроградської ЧК, що широко та безконтрольно застосову­вала методи насильства і репресій. Вбитий єврейським "соціал-революціонером", що спричинило "червоний терор", внаслідок якого замучено і знищено десятки тисяч безвинних людей.

Володарський В. (Гольдштейн М. М.) (1891-1918) — єврей, член партії більшовиків з 1917р., член Петроградського комі­тету більшовицької партії та Президії Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, член ЦИК першого скли­кання. Після жовтневого перевороту — нарком у справах пре­си, агітації і пропаганди. Делегат ІІ-ІУ з'їздів Совєтов, член Президії ВЦИК. Володарський-Гольдштейн також вбитий "соціал-революціонером", що разом із вбивством Урицького спричинило широкомасштабний "червоний терор".

Каменєв (Розенфельд) Лев Борисович (1883-1936) єврейський революціонер, з листопада 1917 р. -- голова ВЦИК. В 1918-1926 рр. — голова Моссовєта. У квітні 1922 р. запропонував призначити генеральним секретарем ЦК РКП(б) Й. Сталіна. У 1923-1926 рр. Каменєв-Розенфельд був заступником голови Ради народних комісарів (уряду) СРСР та водночас заступником, а з 1924 р. -- головою СТО ("Союз праці та оборони", 1922-1926 рр.). У 1923-1926 рр. обіймав та­кож посаду директора Інституту Леніна, був на диплома­тичній та іншій адміністративній роботі. Член ЦК більшо­вицької партії в 1917-1927 рр. , член Політбюро ЦК в жовтні 1917р. тав 1919-1925 рр. У 1935р. засуджений та в 1936 р. роз­стріляний.

Свердлов Яків Михайлович (1885-1919) — єврейський рево­люціонер, учасник революції 1905-1907 рр. на Уралі. З 1912р. -член ЦК РСДРП. У 1917 р. член Петроградського більшо­вицького центру по керівництву збройним переворотом, член військово-революційного комітету (ВРК). З листопада 1917р. Свердлов — голова ВЦИК і водночас секретар ЦК більшо­вицької партії.

Стеклов (Нахамкіс) Юрій Михайлович (1873-1941) -єврейський революціонер. У 1917 р. — член виконкому Петроградської ради, редактор "Известий" та інших більшовицьких видань. Згодом репресований.

Радек   (Собельсон)   Карл   Бернгардович   (1885-1939) єврейський діяч міжнародного соціал-демократичного руху (Польща, Німеччина). Член ЦК більшовицької партії, член та секретар Виконкому Комінтерну (1920-1924). Репресований.

Були й інші члени ЦК РСДРП(б), також переважно єврей­ського походження. Наприклад, Іїятаков Георгій Леонідович (1890-1937) — комісар Народного банку в 1917-1918 рр., голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України. З 1920 р. за­ступник голови Держплану РСФСР, з 1923 р. — заступник голо­ви ВСНХ СРСР. У 1927 р. — торгпред у Франції, потім заступ­ник та голова Держбанку СРСР (1928-1929). У 1932-1936 рр. -заступник та перший заступник наркома важкої промисло­вості СРСР. Член ЦК більшовицької партії в 1923-1927 рр. Репресований.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com