“ПОРУ” ТЕЖ ПОРА ЗАПИТАТИ

“Не пора, не пора, не пора – жидові й масону служить!” – не пам’ятаю хто сказав, проте зараз цей заклик актуальний, як ніколи. Адже народ вже давно “терзают смутные сомненья” щодо джерел фінансування новоявленої політичної партії під назвою “Пора”

Першим постреволюційним симптомом став скандал навколо керівництва на чолі з Владиславом Каськівим. Стосувався він розкрадання грошей Майдану та бійок в офісі “Пори”. Далі матеріалів для роздумів додав “радіоперехват” компромату розмови Коломойського з Березовським, де згадувався Влад (ймовірно – Каськів), який нібито за винагороду в 3 млн дол. може на замовлення вивести не то 50, не то 30 тисяч порівців на акцію проти Ющенка. 

Не вдаватимуся в глибокі роздуми щодо достовірності всіх цих фактів та версій, лише пригадаю давно відоме – диму без вогню не буває. Головне в цьому сенсі окреслити принциповий ідеологічний підхід. Щодо розкрадань грошей Майдану (джерела вказують, що під час Помаранчевої революції люди за день скидалися по мільйону гривень), то, зрозуміло, ставлення до цього однозначно негативне. Так само зрозуміло, до якого місця цим діячам моральний осуд. У будь-якому разі подібні діяння – це одноразовий заробіток. Бо ж такі революції відбуваються не щомісяця. Натомість функціонування партійних структур та їхні періодичні нагадування про себе народу у формі всіляких акцій, з’їздів та виборів потребують постійного фінансового підживлення. 

Заробляти на масонах – свята справа. Тим більше, якщо це фінансова підтримка передусім нашій молоді, студентам. Головне, щоб про це не забували ті, хто займається розподілом масонських грошей. Також варто подумати над тактикою і доцільністю використання “революційної молоді” в усіляких мітингових акціях. Адже одна справа, як сприймається молода людина, яка на головному майдані країни натхненно відстоює загальнозрозумілі (зокрема їй самій) речі – свободу, демократію, чесні вибори та ін.

І зовсім інакше сприймається «десант» «порівців» на вирішення якихось галузево-містечкових питань. Нині “агітбригада” пікетує якусь районну адміністрацію, завтра протестує проти якогось будівництва, потім блокує якесь підприємство… Тим часом молоді революціонери ледве встигають поверхнево ознайомитися з суттю справи, яку прибули вирішити мітинговим способом. Звісно, у людей, безпосередньо пов’язаних з тією чи іншої “обпікетованою” справою, такі “революціонери” у кращому разі викликають посмішку. Таким чином вони остаточно дискредитують “ідеали революції” в очах простолюду. У кого вони ще залишилися після того, як з них позбиткувалися їхні старші “найпомаранчевіші” товариші. А вони люблять позбиткуватися й кинути. Чи навпаки, кинути й збиткуватися. Не так скромно і стримано, як колись. (На початку 90-х минулого століття учасників студентської “Революції на граніті” кинули старші товариші, піднявши віковий ценз балотування до Верховної Ради до 25 років.) Нині ж один з найодіозніших “несунів” Давид Жванія пихато глузує з “помаранчевого комсомолу” – “потакають” і вгамуються.

Нині “Пора” йде на вибори у блоці з ПРП, нагадуючи гібрид коня і слона. До того ж недоношений, тобто кинутий “несунами”. Адже “ідеологічною основою” для їхнього об’єднання стало те, що  і перших, і других кинули, тобто зрадили “найпомаранчевіші”. Ті самі, які тепер настирливо закликають виборців не вчиняти так само з ними. 

З усього видно, останніх мало що цікавить, крім кількості особистих мандатів. Могли б головні “несуни” і лідерам ПРП, і “Пори”, і тому ж Віталію Кличку запропонувати пристойні місця у списку “єдиної помаранчевої команди”. Та жаба давить – щось без них винесуть. А так самотужки отримують від масонів гроші без реальних шансів на віддачу (тобто на виборчий успіх).  Хоча не враховують, що й самі тим часом засмоктуються  їхніми міжнародними глобалістичними структурами.