Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
ЧИЇ ВОНИ СЛУГИ?Блюститєлі, халтура — ваше хобі. Ліна Костенко Ох і «веселі» часи настали в Україні. (Вибори на носі!) Увімкнеш радіо чи телевізор, візьмеш у руки газету (плюс біг-бор-дизація всієї держави) — скрізь «благодійники» всіх кольорів і гатунків. Помаранчеві й криваві, біло-голубі і зелені, «християни» і біснуваті, демократи і партократи, порядні і негідники, «ТАК» і «НЕТАК», «МИ» — діти Кучми — обіцяють нам «рай». Дехто з тих обіцяльників просидів у Верховному кнесеті аж чотири терміни, пустив коріння, приріс до крісла і, нарешті, як колишній ідеолог КПУ Л.Кравчук, зрозумів, що все в нас «НЕТАК». А коли було так, Леоніде Макаровичу? Тоді, як третій у світі ракетно-ядерний потенціал було подаровано братській Росії? За що вона тепер шантажує Україну «газаватом». Може, тоді, як вкрали в народу зароблені потом і кров’ю заощадження, розпродали за безцінь Чорноморський торговельний флот, пограбували народ через різні «трасти»? Можливо, тоді, як вчені і вчителі, аби якось прогодувати дітей, впряглися в «кравчучки», коли ви перетворили Україну в суцільний бартер? Чи, може, тоді, як заборгованість із зарплат і пенсій вчителям Вінниччини гноєм видавали?!! А, може, тоді, як шахтарі ходили пішки до Києва вибивати зарплату? Забули, Макаровичу, за кого це було? То нагадаю вам, «голубе наш сивенький», — за вашого і Леоніда II правління все це було. Єдиним вашим досягненням стало те, що всі ми, до останнього бомжа, стали «купоно-мільйонерами». Тож чиє б там мукало!.. А тепер, люди добрі, трішки поміркуймо — чому воно НЕТАК? Стаття 21 Конституції України проголошує: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах». Насправді ж все зовсім «НЕТАК». Про яку рівність у правах йдеться, панове-товариші?! Де і коли ви її бачили? У високі матерії не вдаватимуся — не спеціаліст. Почну з явки на роботу. Знаємо — більшість працівників в Україні (окрім тих, хто працює позмінно) свій робочий день починають як не о 8-й годині, то о 9-й ранку, перед тим сьорбнувши на сніданок чаю з сухарями або бульйону з кубиків GALINA BLANKA. А «богообрані слуги народу» (невідомо — якого) на роботу приходять о 10-й ранку, добре виспавшись і поснідавши — хто стейком з грибами, хто канапками з ікрою (звичайно — не кабачковою). Ті фракції, які вчора «гарно повечеряли», заледве діставшись до крісла о 10-й ранку, просять зробити перерву (найчастіше це роблять криваві есдеки і регіонали, які до них примкнули). Іноді та перерва затягується до обідньої перерви. О 12-й годині йдуть «слуги» на «перекур». Перекуривши і пропіарившись перед телекамерами, вони «в поті чола свого» трудяться до 14-ої години. З 14-ої до 16-ої — знову перерва. На обід! Після обіду до 18-ої — дві години тяжкої законодавчої халтури. (Через місяць-два те, що сьогодні понаприймали, скасовують або міняють під нового лобіста — хто більше заплатить). Скажіть мені, люди добрі, в кого з вас був чи є такий графік роботи? (У нас покійний бригадир, герой соцпраці, виривав і закидав у завал «тормозки»-сніданки, якщо людина дозволяла собі попоїсти під час роботи у лаві; їли в «кареті» дорогою до лави). І за таку «напружену та шкідливу» роботу держава платить їм до 20 тисяч гривень! Дивує інше. Деякі з тих «слуг» носять червоні значки неіснуючої держави, а зарплату отримують з казни України — держави, прапор якої, як і депутатські значки, синьо-жовтого кольору. Ще десь є у світі такі парадокси?! Значна частина тих червоних «хун-вейбінів» — пінсіонери. Отже, до 20 тисяч зарплати отримують ще до 30 тисяч пенсії. Понад те, деякі «бідолахи» випрошують собі по 300 тисяч грн разової допомоги. (Мені торік за 45 років роботи під землею профком уперше «виділив» на лікування «скажені гроші» — аж 25 грн!) Коли ж журналісти запитали про це у депутата-комуніста Ю.Саламатіна, то він від того, що от-римав 300 тисяч грн, не відмовився. Бо в нього п’ятеро дітей! Молодчина! Потрібно терміново медаль «Тато-герой» заснувати і нагородити того «кхмера»-рекордсмена! І це представник партії, яка найбільше про захист знедолених кричить! Що ж тоді чекати від маминого синочка Н.Шуфрича, який спільно з мамою й об’єднаними у спільній меті грабунку України есдеками «приватизував» Закарпаття, перетворивши його у вотчину «об’єднаних». «НЕТАК» має бути, Леоніду Макаровичу! НЕТАК! Ну, а тепер погляньмо, як ті «слуги» про нас дбають. (Про себе, як бачимо — непогано!) За браком місця — один лиш приклад. Свіженький. На ранковому засіданні великого кнесету 18.01.06 о 10-й ранку головуючий поставив на голосування депутатський запит голови Всеукраїнського об’єднання «Свобода», народного депутата Олега Тягни-бока про повернення з Росії наших заощаджень, які за Л.Кравчука за одну ніч перекочували до московських банків. Знаєте, людоньки, скільки ваших «слуг» проголосувало за цей запит?! Аж 49 депутатів! Чи були серед них представники блоку «НЕТАК» — не знаю, бо головуючий не повідомив про те, як голосували фракції. Упевнений, жоден з «есдеків» за той запит не проголосував. Бо ж не може «грязь Москви» образити «старшого брата». Того ж дня після обіду в залі засідань було лише 60 депутатів. (Не раз про це наголошував депутат Ю.Кармазін). Згідно зі статтею 76 Конституції України, їх на роботі мало бути 450. Та під час голосування система «Рада» замість 60 висвітила 250 — «за». Отже, голосували і «за того парня», який, прогулюючи, вирішував десь свої бізнесові справи. Що роблять з прогульниками на підприємствах? Правильно! Або виганяють з роботи, або за прогуляні дні чи години не платять зарплати. Тоді ті фіктивні 250 депутатів, «напружено потрудившись», ухвалили, як казав дідо Ленін, «архіважний» для сучасної України закон, який дозволяє приватизовувати пам’ятники. Дякую й на цьому!!! Якби ви знали, як довго я чекав того закону! Візьму в якомусь банку кредит та й куплю собі напіврозвалений гіпсобетонний пам’ятник «Робітник, селянка і Павлік Морозов», який бовваніє при в’їзді до міста Димитрова ще з епохи Сталіна. Або якийсь з пам’ятників дідові Леніну куплю! їх у місті ще ого-го! Поставлю на балконі й тішитимуся, як індус приватизованою Криворіжсталлю. Аби пропіаритися, дехто зі «слуг» нібито відмовився від зарплати. Навіщо вона мільйонеру? їх у Києві більш як 300 чоловік. Власний бізнес приносить непогані прибутки, які потрібно захищати депутатським мандатом, що дає можливість належати «до касти недоторканних». Про народ вони згадують лише перед виборами. Після виборів ми для них якщо не «насєлєніє», то «біомаса», бидло і «казли». (А може, ми того й варті, якщо дозволяємо їм над собою «експериментувати»?) Зате всі, особливо червоні «хунвейбіни», полюбляють говорити від імені народу. Закінчити хочеться актуальними у всі часи словами нескореної українки Ліни Костенко: Не говоріть від імені народу - Петро КРАВЕЦЬКИЙ |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |