ДИНАМІВЕЦЬ ЛУЦЕНКО РОЗПОДІЛЯЄ АКЦІЇ ФК «ДИНАМО» (КИІВ)

Весна — довгоочікувана пора року для нашого вболівальника. Любителі футболу з нетерпінням чекають такого милого року і серцю дійства на зелених полях стадіонів. Водночас разом з ними навесні розгортаються й навколофутбольні пристрасті. З уже знайомими дійовими особами та їхніми фінтами-викрутасами. Словом, прихід весни—2006 ознаменувався початком другого наступу на Суркісів.

Тему «чаювання» міні­стра МВС Юрія Луценка з відомими бізнесменами недавно розвинув журнал «Власть денег». В інтерв’ю цьому виданню він, зокре­ма, висловився щодо роз­поділу акцій футбольного клубу «Динамо» (Київ). Ось що «найголовніший динамівець» розповів.

— Ви  регулярно запрошуєте біз­несменів до себе «на чай». З Гри­горієм Суркісом і   Костянтином Григоришиним давно спілкува­лися? Тим більше, що і привід для цього є — частка ЗАТ «ФК «Динамо-Київ», у якому МВС через спортивне товариство «Дина­мо»   володіє    1% акцій  в AT «Дина­мо».

— Коли ми проводи­ли конференцію спортив­ного товариства «Динамо», на якій було обрано нове керівництво (туди, до речі, Григорій Суркіс не потра­пив), у нас з ним відбула­ся полемічна розмова на трибуні, а пізніше й у кулуарах. Ми з’ясували по­зиції сторін. Моя позиція така: МВС і все покоління динамівців не хочуть бути в ролі бідних родичів і мати 1% акцій. До того ж внесок товариства «Дина­мо» у створенні ЗАТ «ФК «Динамо-Київ» — стадіони, бази відпочинку, басейни. А первинний внесок при­ватних структур — тільки вісім «Мітсубісі» і чотири «Мерседеси». Проте ні держава, ні міліція, ні саме спортивне товариство «Ди­намо» нині не в змозі фінансувати такий футбольний клуб. Тому ми не претендуємо на конт­рольний пакет, не хочемо проводити «реприватиза­цію». Ми говоримо тільки про одне: якщо всі акціо­нери — партнери, то по­винні поважати один од­ного. Я недавно зустрічався з Костянтином Григори­шиним, розмовляв і з київ­ським міським головою Олександром Омельченком. Як на мене, є такий варіант виходу із ситуації: один з інвесторів, Костян­тин Григоришин, пропонує «мирову угоду» Григорію Суркісу і за це одержує 20% акцій у ЗАТ «ФК «Ди­намо-Київ». Отже, МВС, для рівноваги, теж має одержати 20%. Оскільки в назві є слово «Київ», схо­же, київська міська адміні­страція могла б претенду-вати, скажімо, на 10%. Та­ким чином, ніхто не пре­тендує на контрольний пакет, але всі мають гідне представництво.

-  Яким ви бачите ме-ханізм реалізації такої схеми?

-  Моя позиція зводить­ся до переговорів, так зва­ної «мирової угоди». Це вигідно і Григорію Суркісу, оскільки продовжувати судове протистояння не можна — це призведе до фінансового паралічу схем функціонування клубу.

Я не знаю точки зору п. Суркіса з цього питан­ня, однак ми змогли з ним дійти згоди щодо збіль­шення на добровільній до­говірній основі частки спортивного товариства «Динамо» (у ЗАТ «ФК «Ди­намо-Київ». — Прим. ред.). Гадаю, таким шля­хом могли б піти й інші за­цікавлені сторони. Нехай п. Суркіс зі своїми струк-турами і далі займається клубом, а інші могли б за­довольнитися наданими частками. Тим більше, що клуб не є прибутковим, і те, яким пакетом володіти­ме МВС — 20%, 30% або 40%, — не означає нічого, крім моральної сатисфакції для тих поколінь, які буду-вали і створювали товари­ство «Динамо».

З чого все почалося

Передісторія стосунків Луценка з Суркісами та акціями «Динамо» така. Рік тому російський бізнесмен Костянтин Григоришин розпочав судовий позов за акції київського «Динамо», зчинивши великий пере­полох у сімействі Суркісів, позаяк виникла реальна загроза втрати їхнього контролю над клубом — флагманом українського футболу. Григоришин за кучмівських часів спочатку володів 20% акцій «Дина­мо». Потім Суркіси внаслі­док сумнівної оборудки залишили йому 0,1%, після чого Григоришин при­йшов на Майдан у пома­ранчевому і заявив: «Забе­ру «Динамо» з принципу». Відтак російський бізнес­мен, якого вважають люди­ною Порошенка, за його секретарювання  в РНБО пішов у наступ на Суркісів. Невдовзі до справи з акціями «Динамо» підпрягся збоку міністр МВС Юрій Луценко. Спочатку Г. Сур­кіса не переобрали до президії Центрального спортивного товариства «Динамо». Потім мілі­цейський міністр повідав ЗМІ про розмову з Суркі­сами, у результаті якої начебто було досягнено домовленості про добровільну пере­дачу 20% акцій то­вариству «Динамо». «У мене відбулася бесіда з братами Суркісами. У ній узяв участь шано­ваний мною Ва­лентин Симоненко (голова Рахун­кової палати України) який, за його словами, вже був посередником між державою та «Дина­мо» (Київ) за попередньої зміни, — розповідав у червні 2005-го Юрій Луценко в інтерв’ю агентству «Інтерфакс». — У нас була нормальна чоловіча бесіда, під час якої було запро­поновано таку схему — ЗАТ «Динамо-Київ» безплатно дарує СТ «Динамо» — за моїми припущеннями, близько 20% акцій».

Після цього розголос навколо справи почав по­волі затихати. А під Новий рік Суркіси несподівано заговорили про «нор­мальні» судові процеси щодо акцій та усунення від справи Григоришина. «З арени зійшли певні по­літичні сили, які мусували цю тему, — заявив на прес-конференції нинішній президент ФК «Динамо» (Київ) І. Суркіс. — А людина, яка виконувала замовлення (навіть не хочу називати її прізвища), одразу десь розчинилася. І все». «Найближчим часом гучний скандал, який зчинив один російський бізнесмен, уля­жеться і київське «Динамо» залишать у спокої», — не менш категорично за сво­го брата висловився у грудні Рахмілович-старший. Що ж до передачі 20% акцій товариству «Ди­намо», про які Луценко вперше згадав минулого року у червні, то в грудні Г.Суркіс видав таке: «На революційній хвилі люди іноді говорять слова, які не мають нічого спільного з реальним життям... Гадаю, після низки консультацій міністр переконався, що за весь час існування ЗАТ «Динамо» (Київ) з 1993 року всі дії акціонерів відбувалися тільки в пра­вовій площині з погляду тодішньої законодавчої бази України. Тому по­рожнім балачкам покладено край».

Але ж ні, нічого не закінчилося. Відчувається наплив нової хвилі, до того ж не тільки розмов. Свідчення того — недавнє згадане вище інтерв’ю Луценка, де він знову пропонує «варіант виходу із ситуації». Тим часом міні­стр зажадав для свого відомчого товариства, крім нинішніх 20%, ще 10% для КМДА, а заодно згадав і про 20% для Григориши­на. (Оббирає «бідних» Суркісів, мов ту липку.) Чи то міністрові МВС «кон­сультацій» у Суркісів вия­вилося замало, чи то ще в Григоришина «прокон­сультувався», а в справі акцій «Динамо» назріває новий виток.

Шукаємо мотиви

Загалом виникає бага­то цікавих запитань з при­воду пропонованого пере­розподілу акцій клубу. Насамперед, чому Луцен­ко переймається відомчо-бізнесовими пріоритета­ми з-поміж ймовірних по­тенційних власників «Ди­намо»? Якось за відомчи­ми інтересами нинішній міністр забув про мету по­коління гравців і тренерів — і померлих, і нині живущих. Вони теж зробили чималий внесок у станов­лення і розвиток «Дина­мо». Навіть Суркіс, хоч і символічно, однак оцінив їхню працю. На «зборах акціонерів» зібрав масовку зі знакових постатей ди­намівців і роздав їм якусь тисячну частку, тим часом хизуючись 85,897% акцій клубу.

Звісно, і нинішні влас­ники, і претенденти на пакети акцій здатні лише на сентименти до справ­жніх творців історії леген­дарного клубу. Вони піклуються про особисті вигоди й перспективи. Чому Луценко перейнявся бізнесом Григоришина, можемо тільки здогадува­тися. Що ж до передачі акцій товариству «Динамо», то тут простежується відомча зацікавленість. А ще прагнення передати 10% київській міськдерж-адміністрації. Тут Луценко дбає про перспективу — він балотується за списком Соцпартії до Київради. І привід вигадав «геніаль­ний»: оскільки в назві є слово «Київ». Хоча назва міста згадується у назві кожного футбольного клубу. За такою логікою мож-на зажадати «десятини» акцій від ФК «Оболонь» (Київ). Або ж навпаки — керуючись Луценковими «стандартами», 10% обме­жити власність КМДА нині муніципального ФК «Арсе­нал» (Київ).

Однак з часом зміню­ються пріоритети. Тож не дивуйтеся, якщо невдовзі нинішній міністр, залишив­шись просто соціалістом (чи кимось іншим), вигадає якийсь привід, аби переда­ти акції «Динамо» (або ще якогось ФК) рідній йому партії. Адже за нормальної організації футбольного господарства після мо­ральної сатисфакції настає матеріальна. «Неприбут­ковий клуб» за керівництва таких горе-бізнесменів, як Суркіси в інших руках може стати дуже прибутковим. Це навіть футболь­ному м’ячу зрозуміло.