ДЕРЖАВНА ПАТОЛОГІЯ У СПРАВАХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ

Цікавий лист надійшов до редакції газети “Персонал Плюс” від пенсіонера з Рівного Василя Гуменюка. Власне, інтерес викликав не так сам лист (бо ж порушене в ньому питання є темою багатьох читацьких листів), як офіційна відповідь на нього від Державного комітету України у справах національностей та міграції.

Її копію наш читач також переслав до редакції. Спочатку до вашої уваги короткий виклад листа Василя Гуменюка.

Шановна редакціє!

Я звернувся до Державного комітету у справах національностей з листом такого змісту. Читав у газетах, що в Україні проживає 146 національностей. Однак як їх визначити, коли немає відповідної графи в паспорті? За якими критеріями? Саме тоді дискутувалося питання закриття “Сільських вістей” за антисемітизм. Я запитав, як розуміти антисемітизм, коли в нас його не може бути, оскільки немає можливості визначити національність. У паспорті вказано тільки українське громадянство.  Відтак практично у нас є тільки титульна національність, а інших не існує. Оскільки визначення немає, то який може бути антисемітизм?! Хіба що тільки у міждержавних стосунках. Бо ж визначаючи національність за зовнішнім виглядом, можна далеко зайти.

На лист такого змісту до Державного комітету України у справах національностей та міграції отримав дуже цікаву відповідь, яку надсилаю вам:

“Шановний пане Гуменюк!

Держкомнацміграції розглянув Вашого листа стосовно визначення національності громадянина України та повідомляє.

Відповідно до чинного законодавства України та загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, належність до тієї чи іншої національності визначається вільним вибором людини. Зокрема у статті 11 Закону України “Про національні меншини в Україні” зафіксовано, що громадяни України мають право вільно обирати і відновлювати свою національність і що примушення до відмови від своєї національності не допускається.

Однак з огляду на те, що Україна обрала курс на інтеграцію до європейської спільноти, ми повинні зважати на традицію західноєвропейських країн, за якою в ідентифікаційних документах не вказується етнічне походження громадян. Демократичні організації вважають, що зазначення етнічної належності в ідентифікаційних документах інколи може бути підставою для певної дискримінації за національною ознакою. Крім того, представники національних меншин в Україні наполягали на вилученні у паспорті графи “національність”.

Тому, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Радою України від 2 вересня 1993 року “Про внесення змін і доповнень до Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України “Про  затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження”, графу у паспорті “національність” вилучено.

Однак в окремих ідентифікаційних документах, зокрема у свідоцтві про народження, національність вказується.

Для детальнішого роз’яснення цього питання радимо звернутися до органів юстиції за місцем проживання.

Начальник управління Т.Пилипенко”

Ось такі роз’яснення та аргументи отримав шановний Василь Гуменюк з Рівного від Державного комітету України у справах національностей та міграції. Дякуємо, Василю Лук’яновичу, що переслали до нашої редакції цей “шедевр кабінетної творчості”. Бо ж є тут над чим поміркувати.

От хоча б пояснення причини вилучення з паспортів графи, де зазначалася національність громадян: “Представники національних меншин в Україні наполягали на вилученні у паспорті графи “національність”. А якщо сексуальні меншини почнуть на чомусь наполягати, наші можновладці також щодуху кинуться їх задовольняти? Уявімо собі, що буде, коли всі почнуть наполягати, аби у паспорті (чи іншому документі) не зазначали тієї чи іншої важливої інформації. Засуджені наполягатимуть на вилученні запису про судимість, ловеласи й аліментники – графи про одруження та дітей, бомжі – про прописку та реєстрацію (хтось має визначене місце проживання, а хтось ні – цілком “може бути підставою для певної дискримінації”)  та ін.

“Належність до тієї чи іншої національності визначається вільним вибором людини”, – йдеться в офіційному документі. Отже, можна крутити своєю національністю як циган сонцем. Тобто відтепер вже не тільки циган, а представник будь-якої національності. Демократія – аж гай шумить! Можна обирати будь-яку національність, як тобі заманеться. Таку, яка влаштовує загалом чи за певних обставин у певний період. То, може, й батьків можна обирати й переобирати? Стать, визначену природою раз і назавжди? Власне, це вже практикують. Трансексуальність і транснаціональність – одного поля ягоди. Тільки й того, що перша вважається рідкісною патологією. Змінюють стать за допомогою операції за бажанням пацієнта безпосередньо йому самому. А в нас одним махом провели “операцію” з вилучення національності всім громадянам України – вийшла якась державна патологія у справах національностей. До того ж зробили це на якесь ефемерне замовлення “представників національних меншин”. Більшість чомусь (?) запитати забули. Яскравий приклад того, як меншість керує більшістю. Невже таке неподобство в Європі називається “демократією”?

Утім, якщо вдатися до безпристрасного аналізу – то так воно і є! Що це за вибрики: якісь країни входять до якоїсь спільноти, а якісь ні?! Це ж кричущі порушення демократії і дискримінація за національними ознаками цілих держав і народів.  Додумалися: не тільки на географічних картах, а у паспортах громадян понаписувати “Україна”, “Білорусь”, “Бельгія”, “Франція”, “Швеція”... Скажемо наше рішуче «ні» такому свавіллю і мракобіссю! Вимагаємо написати через увесь континент: “Європейська спільнота”! Так само кожному в паспорті та інших ідентифікаційних документах – щоб не було жодних образ та дискримінацій за національною ознакою.

Тільки ось ще одна неув’язка. Неодмінно знайдуться якісь розумники, які додумаються за прізвищем, іменем і по-батькові визначати національність. Скажуть, у того прізвище представника такої-то національності, а в того – такої-то, у того - титульної нації, а у того – національної меншини. Однак є метод боротьби з таким неподобством: замість усього того, що “інколи може бути підставою для певної дискримінації за національною ознакою”, за наполяганням представників якоїсь меншини замість національностей імен та прізвищ для всіх громадян запровадити штрих-коди. Відтак ніхто, крім безпристрасного комп’ютера, не зможе довідатися, хто ти є. Немає ознак – немає дискримінацій!