Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

НЕ РОДИСЯ РОЗУМНОЮ…

Що таке щастя? У чому сенс життя? Раніше такі риторичні - або, якщо вам більше подобається, вічні -  запитання примусили б мене надовго замислитися. Утім, як і багатьох мислителів минулого. Однак це було раніше… Тепер я чітко знаю, що таке щастя, як його досягти і навіщо живе людина.

Отже, щоб бути щасливим, потрібно влаштуватися на якусь фірму, бажано з чудернацькою назвою на кшталт «Зімалєтто», щоб потім з погордою називати її знайомим, працювати там менеджером і отримувати за це чималі гроші. На них купити передусім мобільний телефон найостаннішої моделі й тримати його на видноті, щоб усі бачили, що ти працюєш на фірмі й отримуєш пристойні гроші, а отже, ти успішний член суспільства, ти щасливий. Якщо ж маєш змогу купити автомобіль – це вже вершина!!! Тоді вже всі побачать, чого ти вартий! Залишилося тільки одружитися. З честю пройшовши всі ці етапи, ти автоматично стаєш щасливим. Отак ось все виявляється просто. То чому ж ті древні нещасні філософи і мислителі думали-терзалися над такими простими запитаннями. Мабуть, тому, що за їхніх часів не було благословенного телебачення? Адже всі відповіді на ці запитання я отримав саме завдяки телебаченню.

Ось, скажімо, зараз демонструють серіал «Не родись красивой…» Він має шалений успіх, як і «Моя прекрасная няня» ачи «Ундіна», як сотні, тисячі мильних серіальчиків, створених за шаблоном про «правду жизни», яка зі справжнім життям не має нічого спільного.

Проте повернімося до «Не родись красивой…», де сюжет відсилає нас до давньої казки про Попелюшки, яка «на лицо ужасная, добрая внутри». Звісно, та казка не без прекрасного принца – директора фірми, на якій працює Попелюшка і який не одразу помічає, що то за «скарб» потрапив до нього в руки. Одне слово, надзвичайно якісний і, певна річ, модний продукт сучасної мас- культури.

І знову запитання, на цей раз уже серйозно, без фарсу: кому і навіщо потрібно продукувати й поширювати такі дурниці, які ми спостерігаємо з екранів наших телевізорів? Відповідь можна знайти в книжці Н.Ігошкіної «Культурологія мистецтва», що торік побачила світ у видавництві МАУП.

Отже, все почалося на рубежі XIX i XX століть у США. Відомий американський політолог З.Бзежинський любив повторювати фразу: «Якщо Рим дав світу право, Англія – парламентську діяльність, Франція – культуру і республіканський націоналізм, то сучасні США – науково-технічну революцію та «масову культуру». У XX столітті процес демократизації культури зумовив розвиток засобів масової інформації, виникнення радіо і телебачення, нового виду мистецтва – кіно. Створився новий різновид культури - так звана масова культура. Це популярна або поп-культура, індустрія розваг, споживацька, комерційна. Термін «масова культура» має маскувальний характер, оскільки потреби аудиторії створюються не стихійно, а значною мірою формуються змістом та художньою якістю творів, що тиражуються. А це, своєю чергою, зумовлено інтересами соціальних груп, які володіють на правах приватної або державної власності засобами їхнього виробництва і розповсюдження.

Масова культура хоча й передбачає масовість цього явища, не означає його народності. Проте товарна та утилітарна розважальна спрямованість масової культури не виключає можливості її використання як потужного засобу впливу на суспільну свідомість не тільки для поглядів та смаків під уже сформований стереотип обивателя, а й для охоронної мети – ідеалізації наявних інститутів і порядків, пропаганди певного способу життя. Масова культура міфологізує людську свідомість, містифікує реальні процеси, що відбуваються в природі й людському суспільстві. Метою масової культури є не так заповнення дозвілля і зняття напруження та стресу в людини індустріального та постіндустріального суспільства, як стимулювання споживацької свідомості у реципієнта, що, своєю чергою, формує особливий тип пасивного некритичного сприйняття цієї культури людиною. Усе це і створює особистість, яка досить легко піддається маніпулюванню. Тобто відбувається маніпуляція людською психікою, експлуатація емоцій та інстинктів підсвідомої сфери людських почуттів – почуття самотності, провини, ворожості, страху, самозбереження.

У художній творчості масова культура виконує специфічні соціальні функції. Головна з них - ілюзорно-компенсаторна, тобто прилучення людини до ілюзорного досвіду та нездійсненних мрій, що спрямовано на приховану пропаганду панівного способу життя, аби масу позбавити соціальної активності, привчити людей до певних умов, конформізму. Саме тому масова культура використовує жанри детективу, мелодрами, мюзиклу, коміксу зі спрощеними версіями життя, що зводять соціальне зло до психологічних та моральних чинників.

Масова культура має специфічну обумовленість – кіч. Етимологія цього слова має кілька значень: від німецького музичного жаргону – kitsch – «халтура» і verkitschen – «дешевизна» з англійської for the kitchen – «для кухні». Кіч – синонім стереотипного псевдомистецтва, позбавленого художньо-естетичної цінності й перевантаженого примітивними, розрахованими на зовнішній ефект деталями. Кіч широко поширений у комерційному мистецтві з його незмінними штампами. Він знаходить свій вияв в оформленні обкладинок часописів, коміксах та у всілякій літературній бульварщині, часто-густо в кіно- та телепродукції. Кіч негативно впливає на національні культури, позаяк нівелює індивідуальне начало, поняття неповторності. Він є вираженням духовного світу масової публіки, не досліджує реального стану людини у світі, не дає справжнього уявлення про історію, різні країни та народи. У нього інші завдання – клішування образів та формальність сюжетів – тут принципи, а не випадковість, породжена неосвіченістю.

У системі індустрії розваг прибутковими і популярними стали відео кліпи, що є специфічним синтезом кінозображення та музики. Так музика зводиться до двох компонентів: танцювальної ритміки як головного засобу формальної організації твору і до любовної тематики як змістовної основи. Та цього ще не досить для перетворення музики на товар: неможливо вкладати кошти  безпосередньо в музику. Проте можна вкладати кошти в матеріальне виробництво, що сприяє тиражуванню музичних опусів: фонографічне обладнання. Такий музичний товар стали називати «шлягером», що на жаргоні австрійських торгівців XIX ст. означало «успішно збутий товар». Шлягер набув товарної форми, ставши продуктом фонографічної індустрії, а згодом і відеотехніки, зайнявши місце на платівці компакт-диску, в телепередачах, відео. Що ж до поетичного тексту шлягеру, то на перших двох місцях тут займенники «я» і «ти». Дуже симптоматично, що в шлягерному словнику взагалі немає слова «вони». Серед іменників найчастіше слово – «любов», серед прислівників – «сьогодні». Третя група слів: «ніч», «щастя», «серце». Всього словник шлягеру налічує 120 слів з урахуванням і таких, які зустрічаються в текстах менше десяти разів. Це слова «поганий», «доля», «рок».

Американський письменник Ніл Гейман назвав телебачення одним з нових богів XX століття. І тепер люди охоче послуговуються його заповідями: ДИВИСЬ; НЕ ДУМАЙ; НЕ АНАЛІЗУЙ; ВІР; РОБИ, ЯК УСІ; І СПОЖИВАЙ, СПОЖИВАЙ, СПОЖИВАЙ… Споживай якомога більше їжі, речей - всього, що лише зможеш придбати. ЩО БІЛЬШЕ СПОЖИВАЄШ - ТО ТИ УСПІШНІШИЙ, ТО ВИГІДНІШИЙ І ПРИДАТНІШИЙ НАШОМУ СПОЖИВАЦЬКОМУ СУСПІЛЬСТВУ. Якщо мало споживаєш – отже, ти невдаха, слабка ланка в загально-щасливому світі споживання. Адже споживання – це найбільша чеснота, яку повинен мати кожний сучасний порядний громадянин.

 

Олексій Жупанський

Використано матеріали з книжки «Культурологія мистецтва», Н. Ігошкіна, МАУП, 2005.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com