КНИГАРНЮ ВІДПРАВЛЯЮТЬ НА ВИСЕЛКИ?

СВІТЛАНА ВАРХОЛОВА: «Деякі депутати кажуть, що київській громаді книгарня на Хрещатику не потрібна…»

Розправа над мережею столичних книгарень триває. Черговою жертвою можновладців, схоже, буде магазин «Знання», що на вул. Хрещатик. Привід? Привід завжди знайдеться. Цього разу ним стала реконструкція кварталу, де розташовано своєрідний клуб книголюбів. Про свавілля київських  зверхників наш кореспондент розмовляє з директором книгарні Світланою Вархоловою.

– А з чого усе почалося?

– Почалося з того, що ми отримали додаток до договору про оренду зі зміною, про яку нас не попередили. У нас у договорі написано: «до початку реконструкції вулиці Хрещатик». А додаток до договору ми отримали вже зі зміною термінів: «до 31 грудня 2005 року». Без будь-яких пояснень. Треба було підписати, поставити печатку і відправити їм. Ми цього не зробили. На січень нам принесли платіжку, а зараз щось не несуть. Це не було помилкою. Це було погоджено із заступником начальника Головного управління власності. Вони вважають, що нам треба чи подовжити цей новий договір, чи скласти новий. Однак ми ж не скасували попередній.

– І причини такої раптової зміни незрозумілі?

– Незрозумілі. Мабуть, ми готуватимемо документи до Європейського суду, адже у нас колективне підприємство. Тут частка кожного. Хай знають, як готується Київ до звання культурної столиці Європи. У Європі на центральних вулицях дуже багато книжкових магазинів. А тут, на Хрещатику, залишилися тільки ми. Поки що... На Хрещатику відкриють ще п’ять магазинів одягу. Скрізь тільки одяг.

У судовому порядку має бути вирішено питання приватизації приміщення книгарні, бо без цього не буде книгарні. Як мені сказали, нам дають оренду на три роки, але ж тут, по-перше, буде реконструкція, а, по-друге, у нас є договір на оренду до початку реконструкції Хрещатика. То ж навіщо нам новий договір? Усім дають на рік. Нам чомусь – на три. Якщо буде реконструкція, то після неї книгарні вже не буде. Наприкінці року ми вже навіть не знали, чи брати літературу у видавництвах. Чомусь наші депутати вважають, що книжки для українським дітям не потрібні.

– Чому не дозволяють приватизувати це приміщення? Хто перешкоджає?

– Ніхто нічого не каже. Ми як 2002 року подали документи на приватизацію, так щороку я ходила на прийом. І щоразу мені відповідали, що нашу справу розглядатимуть наступного року. Тобто нам ніхто не відмовляв жодного разу. 2004 року ми подали до Господарського суду Києва. І виграли справу. Було два відповідача – Київська рада і Головне управління майном, а також облдержадміністрація. Потім вони подавали до  Апеляційного господарського і Вищого господарського судів. Навіть до Верховного суду. Однак всі рішення були на нашу користь.

– Хто наполягає на виселенні?

– Зараз так питання не стоїть.

– Тобто є загроза виникнення такого питання?

– Саме так. На часі проблема приватизації. Тут один депутат, голова комісії з питань власності, спитав: «А де може книгарня взяти на приватизацію мільйон доларів?» Це його, бачте, турбує. Його твердження, що за нами стоять «коммерческие структуры», - просто смішне. За нами стоять видавництва і письменники. Якщо книгарню приватизувало б якесь видавництвом, вона все одно залишилася б книгарнею. Бо видавництва зацікавлені в продажі своїх книжок.

– А які видавництва допомагали вам вирі­шити цю проблему? Були такі випадки, коли видавництво зверталося безпосередньо до владних структур?

– Були і є. І видавництва зверталися, і був лист голови Національної Спілки письменників України Володимира Яворівського. Був лист від Ліги українських меценатів. Письменники Юрій Мушкетик Володимир Базилевський, Анатолій Дімаров, голова Національної Ради при Президентові України з питань культури і духовності Микола Жулинський та ін. – усі вони адресували листа безпосередньо, як то кажуть, власть імущим. Був прямий ефір на радіо в програмі «Культура», де я розмовляла з братами Капрановими. Нас підтримують усі письменники. Мабуть, ще звертатимемося до Президента України.

– Тобто така загроза постала через реконструкцію?

– Так. Усе впирається в реконструкцію. Київрада влітку ухвалила рішення, що цей квартал буде реконструйовано. Уже є така організація, як ЗАТ «Старий Хрещатик», куди входять усі власники та орендодавці. Скажімо, «Агротрейдинг», який орендує майже увесь квартал.

– А цим рішенням не передбачено забезпечення вас приміщенням на період реконструкції?

– Ні. Де вони візьмуть приміщення - все, що можна було приватизувати, вже приватизовано. Позакривали всі книгарні: «Мистецтво», «Ноти», в Пасажі «Зміну». Немає «Поезії», яка була єдиною такою книгарнею в Україні. Зараз під загрозою «Сяйво» та «Наукова думка», що на Грушевського. З «Медичною книгою» незрозуміла ситуація – буде вона, чи ні... Деякі депутати кажуть, що київській громаді книгарня на Хрещатику не потрібна. Мабуть, звернемося до київської громади.

– Гадаю, київська громада вас підтримає.

– Я теж такої думки. Ще коли ми були у прямому ефірі, до нас у студію телефонувало багато людей. Вони просили, щоб ми не здавалися... Казали: «Тільки покличте – і ми станемо стіною». Та це теж не вирішення проблеми. Треба, щоб усе було офіційно.

– Як і з якими видавництвами ви співпрацюєте?

– Торік наш товарообіг становив 3 мільйони 125 тисяч гривень. Співпрацюємо з більш як 400 видавництвами з усіх регіонів України, бо шукаємо українську літературу. Однак того, що виходить, дуже мало. Дві третини – література вітчизняного виробника.

– А книжки українською мовою?

– А українською мовою десь 40 - 50%. Ми завжди просимо, щоб давали більше гарної літератури українською мовою. «Фоліо» видає «Бібліотеку світової літератури». А дехто ще й дивується, що українською мовою купують Шіллера, Шекспі­ра, Данте. Однак, звичайно, ми не можемо обійтися без російських видань. Бо треба сплачувати зарплату, оренду, а на наші книжки, на жаль, попит хоча і є, але не такий, як хотілося б. Ще з 90-х років до нас люди приходять саме по українську літературу. Гості з діаспори можуть одразу купити на 800 грн дитячої літератури, адже вони давно знають нас. У нас повністю представлена «Веселка», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та інші «дитячі» видавництва.

– У вас є щось на зразок фонду замовлень?

– Так, є. Покупці можуть залишити свої координати, і якщо до нас надходить ця книжка, то ми повідомляємо. Колись книгарня приймала більш як 300 тисяч замовлень. Зараз ми цього не робимо, оскільки немає планового випуску літератури. За винятком деяких видавництв. Наприклад, «Наукової думки».

– А як щодо окремих авторів?

– Ми укладаємо договори. Іноді, коли книжки якогось автора продаються не надто жваво, автор просить, щоб вони ще хоч трішки постояли в нашій книгарні, бо це престижно.

Також проводимо презентації з письменниками нових книжок. А не так давно – в грудні – ми проводили акцію до Нового року «Подарунок – книжка з автографом автора». Тоді в нас були брати Капранови, Юрій Покальчук, Андрій Кокотюха та інші письменники.  Ось і зараз планується акція, починаючи з березня. Акція триватиме десять місяців - звісно, якщо ми ще тут будемо... Літературу ми поки що беремо, але вже деякі видавництва сказали, що дадуть нам її лише з оплатою наперед.

– Отже, перспективи невтішні...

– Ми не впадаємо в розпач. Повторюю, найближчим часом подаватимемо документи до Європейського суду. Хто б що казав, а справедливість є. Ми в цьому переконані.

 

Розмовляла
Світлана ШИНКАРУК