НАША СПРАВА НЕ ВМРЕ, НЕ ЗАГИНЕ

Шановний пане Щокін!

Сподіваюся, цей лист дійде до Вас. 21-27 лис­топада, перебуваючи у Києві, пан Ульянич привів мене до Вашої Академії. Ви мені дозволили зро­бити коротеньку доповідь. Я Вам подарувала мою книжку «Не вмирає душа наша» — доля сироти з Українського Голодомору. Гадаю, Ви прочитали її. Я жила в багатьох країнах і вчилася у кожної нації. На жаль, свої традиції добре не знаю, бо не виховува­лася  в українській сім’ї.

Перебуваючи в Україні, була задоволена тим, що всі люди тут можуть відкрито висловлювати свої думки. Ваші професори-дослідники розшу­кують архіви з винищуван­ня безневинних селян і взагалі української нації. Це початок розкриття зло­чинних дій комуністів. Як Ви знаєте, на той час 90% комуністів в Україні були євреями. Єврейська нація дуже мстива. Як відомо, «вони не сіють і не жнуть» — тільки керують. У єврейських школах змал­ку навчають, що то не їхня справа «копати ями», —то є християнська справа. На підтвердження моєї думки, хочу звернути увагу на такі факти: нині при україн­ській владі — 150 євреїв. В Америці — 25% євреїв обіймають високі посади при владі і мають надзви­чайний вплив на владу. 95% засобів масової ін­формації належать євреям, більш як 80% банків керують євреї.

Це люди, які не проща­ють нікому, хто йде проти них.

Я так відверто Вам пишу, бо не хочу, щоб щось трапилося з Вами чи з ва­шою організацією.

Я вже п’ять років шукаю як зробити фільм за моєю книжкою для Амери­ки: показати, як наші діти змалку залишилися сиро­тами, пережили голод і поневіряння світом. Май­же всі продюсери євреї. Спочатку вони захоплені моєю книжкою, та потім, коли зрозуміють, що це доля українського народу, «захоплення» зникає.

З пошаною
Євгенія ДАЛЛАС