"МЕРСЬКІ" ВІЙНИ

Багато нині думок сто­совно постаті новоспеченого столичного мера Леоніда Черновецького. І далеко не всі від його симпатиків.

Утім, особливого позитиву не додають ексцентричні витівки на пуб­ліку ще до оголошення результатів голосування, як і серія телевиступів. Якщо ж згодом усе це знайде підтвердження у такій самій неадекватній діяльності майбутнього міського голови, дякувати є кому. Передусім — Омельченку Сан Саничу. Адже знову ми опинилися між «погано» і «ще гірше».

Згадаймо, як під час виборів 2002 року Омельченку і його команді вда­лося блискуче розвести Ющенка, «Нашу Україну» і, головне, нас, киян. Спо­кійно здавши позиції на виборах до Верховної Ради нашоукраїнцям і БЮТу, вони реваншували на виборах до місцевих рад у Києві. Не поворухнулися навіть після Пома­ранчевої революції. І на ці вибори наш колишній мер порозставляв «своїх лю­дей» на всі виграшні по­зиції. Хто пішов від Партії регіонів, як Муховіков — головний роздавальник київської землі був чи не найодіознішим. Борисов, перший заступник, пішов до енесенушників. Печерський голова подався до Литвина. І так всі. Він же сам не пішов навіть до Київради, настільки був упевнений у своєму тре­тьому мерському терміні.

Тим часом серед київ­ського люду накопичува­лася критична маса. Заха­ращено бабушкінськими свічками центр Києва. Дозвіл будувати де зав­годно і кому завгодно уособлював цілковиту містечково-адміністратив­ну сутність нашого спритного «зодчого». Безсис­темна розбудова метро. Жахливий стан міського транспорту і доріг, забиті машинами вулиці міста. Безпорадність ЖЕКів. І одночасно скажене зрос­тання цін на житло з по­дачі будівельних тузів, пе-редусім — найближчого до мера пана Поляченка.

І на завершення істо­рія з «Еліта-центр», яка за цілковитої безкарності міської влади збудувала могутню піраміду з обду-рення людей. Хоча й сама довірливість клієнтів ме­жує з повною безглузді­стю. Адже, врешті-решт, ошукати себе дає люд, який не дуже проти, аби його ошукали. І це після того, як тільки-но ущух грандіозний скандал з роздачею землі у Пущі. Київ було перетворено на величезну вотчину мера та його оточення.

Навіть те, як шукали вихід з «еліт-центрівської» афери, свідчить про повну атрофію міської влади. Намагання вийти з ситуації за рахунок решти киян не викликав у виборців зах-вату. Однак навіть будучи у повній безвиході, мерія не відчувала загрози. Ви­борча кампанія була вкрай млявою. Омельченко вва­жав, що Київ, як і раніше, лежить біля його ніг, і вдячні аборигени не за­слуговують на жодні уле­щування.

Ну і, зрозуміло, голов­не було заручитися під­тримкою влади. Колосальну ведмежу послугу зро­били нашому мерові го­ловні політичні сили країни. Можна було прийти у захват від суцільної підтримки Сан Санича «На­шою Україною», тими ж регіоналами, нетаківцями, його головного опонента на минулих виборах Суркіса, хлопцями від Литви­на. Вражаюча всеядність! Один тільки БЮТ зали­шився осторонь, у повно­му нейтралітеті. Ну і, звісно, ПОРА-ПРП.

Зазначу: всі троє го­ловних претендентів на крісло мера вийшли з лав «Нашої України». Кличку і Омельченку було запро­поновано йти у перших рядах цієї політичної сили до парламенту. Та й Черновецький не пас задніх у їхньому списку. Кличко обрав інший шлях. Черновецький і слова не сказав про вихід з нашоукраїнського списку.

НСНУ ж зупинилося на підтримці діючого мера. Цікаво, чим думали в ана-літичній службі блоку? Якщо думали. Вони не тільки не побачили жодних загроз своєму рейтин­гу, а навіть не зробили хоч якоїсь спроби поліпшити ситуацію. Жалюгідних 8,85% на виборах до Київ­ради! Це в півтора разу менше, ніж по всій Україні. І де — в самому серці по­маранчевого табору, там, де за Ющенка проголосувало 75% виборців. І да­леко не останньою причи­ною стала підтримка про­грамної кандидатури Омельченка. А також ди­вовижний альянс з голов­ними своїми супротивни­ками.

Більшості киян Омельченко був уже у печінках. Та й кандидатура симпа­тичного, але боксера, теж не дуже імпонувала. Ну, не за вірного ж Санчо Пансу голосувати — Володю Марченка. Саме тому ко­жен третій киянин прого­лосував за Черновецько­го. І нічого дивного: він запевняє, що нас любить. У Бога вірить. Обіцяє, що забере у чиновників все і пропустить їх усіх через детектор брехні. Багато років підгодовує бідних на Лівому березі...

На думку експертів, після приходу нового мера киянам доведеться пере­жити кілька дуже складних місяців. Черновецький не має своєї команди, м ще потрібно формувати. Однак це не позбавить його бажання провести зміни в керівництві міста. А київсь­ке міське господарство — тонкий організм, над яким дуже небезпечно експериментувати.

Нині мало бути просто мером. За новими прави­лами гри, необхідно спи­ратися на стійку більшість у Київраді, якої у Черно­вецького ще немає. Сто­сунки між Леонідом Ми­хайловичем та Олександром Олександровичем на­стільки жорсткі, що можливими є и акції із залу­ченнями правоохоронних органів. Прогнозуються також численні скандали, пов’язані з ім’ям нового та колишнього мерів. Коротше: кілька місяців буде ве­село, але й журно.

Спочатку Леонід Чер­новецький вчитиметься. Адже управління госпо­дарством тримільйонного міста — вельми складна справа. Зміни будуть хао­тичні, і важко передбачи­ти — добрі вони чи погані. Він мав би йти до цієї по­сади з чіткою програмою, а вийшло так, що отримав владу тому, що всім набрид Омельченко.

На війні — як на війні. Столичний камертон подій знаходить відгук. Щоправ­да, у різних варіаціях. Так, у містечку Рені на Оде­щині у розпалі двобій за посаду міського голови. Переможцем виборів вва­жають себе обидва лідери перегонів. У Рені прого­лосувало всього десять тисяч виборців. Однак це містечко має статус спе­ціальної економічної зони та є одним із найбільших українських портів на Дунаї. Тому питання рейнсь­кого міського голови — питання великих транс­портних грошей.

Євгена Маціпудру тервиборчком уже двічі нази­вав переможцем виборів. Перше рішення ТВК ска­соване районним судом. Відразу після того, як кар­тина виборів стала зрозуміла, половина членів тервиборчкому написали за­яви про зільнення і комі­сія працювала без кворуму. Уже на початку квітня останнього, потрібного для кворуму члена комісії таки знайшли. Переможцем вдруге названо Маціпудру. Проте для перемо­ги цього недостатньо

— Є інформація, що ви­бори сфальсифіковані, — бідкається він, — начебто було багато порушень. Усе це створює певну соці­альну напруженість. Така позиція моїх опонентів щонайменше безвідповідальна. У кожній боротьбі є переможці і переможені. Поразку треба сприймати гідно.

Чинний мер, а також кандидат — Сергій Калевич дотримується проти­лежної точки зору і вва­жає рішення тервиборчкому нелегітимним. Як він стверджує, на виборах було зафіксовано безліч пору­шень. Та протестів від ньо­го не було. Мовляв, там немає з ким говорити. На­томість міський голова скликав позачергову сесію міської ради старого скли­кання і призначив нових членів до тервиборчкому.

Обидва конкуренти звинувачують один одно­го у використанні брудних технологій та адміністра­тивного ресурсу. Поки що ці нарікання голослівні з обох сторін. А ось рішення про визнання Євгена Маципудри переможцем уже офіційно оприлюднено в місцевій пресі. Тепер роз­почнуться суди. І не лише на Одещині.

Сімферопольська міська територіальна виборча комісія ухвалила рішення визнати вибори мера не­дійсними. Причиною ста­ло виключення зі списку кандидатів фаворита пере­гонів Олександра Гресса. І хоч у день голосування за рішенням тієї ж комісії його було відновлено у списку, частина дільничних виборчкомів уже одержа­ла бюлетені з позначкою «вибув» напроти його прізвища.

Водночас ще один з кандидатів на посаду мера Сімферополя Геннадій Бабенко, який є міністром архітектури, будівництва і ЖКГ Криму і якого підтри­мувала Партія регіонів, оскаржив у суді рішення сімферопольської вибор­чої комісії про визнання виборів мера недійсними.

Вершиною у війнах мерів можна вважати істо­рію виборів міського голо­ви Черкас, яка триває ось уже дванадцять років. Ти­повою її не назвеш. Кожен наступний  мер виборює собі посаду не тільки і не стільки шляхом переко­нання виборців, скільки «післявиборними метода­ми»: звинувачення, захоп­лення кабінетів, суди. При­наймні за останні роки іншого варіанта передачі міської влади в Черкасах не пригадують.

1994 року Володимир Олійник переміг на вибо­рах мера з відривом у 15 тисяч голосів і швидко зай­няв нове робоче крісло. До оголошення результатів. Попередній міський голо­ва, незадоволений результатами голосування, а ще більше тим, що в його ка­бінеті — новий господар, вимагав відповідних дій від правоохоронців, але ті вже перейшли на бік нової (на той час) місцевої влади.

2002 рік. Усе повто­рюється. Волошин — на­ступний переможець ви­борів — захоплює мерський кабінет. Бо Олійник добровільно його звільня­ти не хоче. Далі — рішен­ня Соснівського районно­го суду на користь Олій­ника про визнання виборів недійсними, а потім — апе-ляції і, як результат, — напівлегітимний мер, якого оголосили рішенням об­ласної виборчої комісії за рішенням суду (а не міської, як мало бути за законом).

І ось нарешті — «перші вільні чесні вибори в історії України». 26 берез-ня 2006 року. Реальні шанси на перемогу мають двоє: Валерій Пащенко, заступник голови При­дніпровської райради Чер­кас, та Володимир Космина, заступник нинішнього губернатора. Крім них, як і всюди, у виборах бере участь певна кількість технічних кандидатів. Напере­додні виборів Пащенкові телефонують різні впли­вові люди й пропонують зняти свою кандидатуру. Той відмовляється, і тоді починають працювати юридичні механізми.

Один з кандидатів на ту ж посаду звертається до Соснівського райсуду, і той 26 березня, за півтори го­дини до початку голосу­вання, негайно ухвалює постанову, в якій зазначає, що Пащенко «з метою своєї передвиборної агітації використовував своє службове приміщення та інші об’єкти за місцем роботи, а також і службо­ве приміщення голови Придніпровської районної ради...».

Рішенням суду копію постанови направляють до Черкаської міської терито­ріальної виборчої комісії «для відома та виконання». Постанова оскарженню не підлягає. Практично суд зобов’язав ТВК розібрати­ся у справі й ухвалити рішення залежно від ступеня порушення виборчо­го законодавства. І ось тут починаються юридичні тонкощі. Адже що означає —  «до відома і виконан­ня?» Одні вважають: суд мав на увазі, що Пащенка з виборів треба зняти, бо він порушник. Інші — що достатньо видати постано­ву, якою «рішення суду прийняти до відома».

У цій ситуації члени ТВК (у присутності канди­дата) телефонують у Центрвиборчком, куратору Черкаської області й отри­мують чітку рекомендацію: хай іде на вибори. Потім приймають колегіальне рішення (11  членів комісії —  «за»), що Пащенко має право брати участь у ви­борах. ТВК взяв до відома рішення суду. На цей час саме починалося голосу­вання.

За результатами під­рахунку кандидат Пащен­ко набирає на 14 000 го­лосів більше, ніж най­ближчий суперник. Результат однозначно мав би приголомшити конку­рентів, але не в Черкасах. Там знову йдуть до Со­снівського суду. А суд 30 березня визнає проти­правною згадану раніше постанову ТВК від 26.03 і зобов’язує комісію повтор­но розглянути першу свою постанову. Тобто ТВК заднім числом має таки зняти з виборів кандида­та, за якого проголосува­ла більшість виборців.

Тож найближчим часом Черкаська ТВК знову має зібратися на доленосне засідання. Про те, як воно відбуватиметься, можна тільки здогадуватися. Адже, за словами Пащен­ка, люди, які хотіли зняти його з виборів, уже «пого­ворили» з членами ТВК. Тож тепер з 11 членів комісії на боці формаль­ного переможця залиши­лося лише 5 членів.

За зведеннями з мерських «фронтів», не вщухають «бойові» дії в Кіровограді, Хмельницько­му, Луцьку, Ужгороді, яким також загрожує синдром сіамських близнюків. Це коли два в одному. Адже прецеденти є. Згадаймо двох генеральних проку­рорів. Або двох голів Держкомзему... І ще не вечір.