Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗАКОЛОТ ЛИЦЕМІРІВ

Корупційні скандали

Початок вересня 2005 року сколихнув усю Україну серією скандалів, на­слідком яких стала відстав­ка уряду Ю.Тимошенко та розкол помаранчевої ко­аліції.

1 вересня відбулася спроба штурму Ніко­польського феросплавно­го заводу. У цій вкрай поспішній силовій і явно незаконній акції об’єдна­лися інтереси фінансово-промислової групи «При­ват», очолюваної мульти-мільярдером Ігорем Коломойським, і близького ото­чення Ю.Тимошенко. Го­стрий конфлікт мало не призвів до пролиття крові

— за ним у прямому ефірі по трьох телеканалах
(«СТБ», «Новий», ICTV) спостерігала вся країна. І лише завдяки втручанню Прези­дента України В.Ющенка ситуацію було повернено у правову площину. Сам Президент оцінив її як наслідок боротьби двох кланів, сформованих за минулої влади: фінансово-політичної групи зятя ко­лишнього Президента Віктора Пінчука, яка див­ним чином заволоділа Нікопольським феросп­лавним заводом, з групою «Приват» Ігоря Коломойського, яка теж претендувала на це стратегічне підприємство. Президента обурив факт брутального втручання уряду в розв’я­зання конфлікту на користь однієї з приватних структур. Такі дії могли дорого коштувати Прем’єр-мі­ністру України Ю.Тимошенко. Очевидно, щоб відволікти увагу від цієї вкрай неприємної справи, на «5-й канал» відрядили Михайла Бродського — радника Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко. До речі, 4 березня 2006 року в інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» міністр внутрішніх справ України Ю.Луценко стверджував, що у травні 2005 року він проводив переговори з кількома олігархами та представником І.Коломойського Михайлом Бродським. Тобто дрібний олігарх М.Бродський одночасно був радником Прем’єр-міністра України та представником фінан­сово-політичного клану «Приват».

Виступаючи в прямому ефірі «5-го каналу» М.Бродський вдався до звичайнісінької провокації —   оголосив «оточення Президента» корумпова­ним. Він навіть не вказав, про якого «Президента» йдеться, не назвав жодно­го конкретного факту і не звинуватив у цьому тяжко­му злочині жодного високопосадовця! Однак скан­дал було влаштовано, тому почали говорити не лише про конфлікт у Нікополі, а й про корупцію в так званому оточенні Президен­та.

Масла у вогонь підлив Олександр Зінченко, який 3 вересня 2005 року по­дав у відставку з посади Державного секретаря, а через день провів свою скандальну прес-конфе­ренцію, де фактично, як папуга, повторив звинувачення «оточення Прези­дента» у корупції, теж не назвавши жодного конкретного факту і не звину-вативши жодного конк­ретного високопосадовця. Однак, на відміну від М.Бродського, О.Зінченко, хоч і дуже завуальовано, назвав-таки прізвища: секретаря РНБО Петра Порошенка, голови фракції «Наша Україна»  Миколи

Мартиненка, першого по­мічника Президента України Олександра Третьяко­ва. Усі троє подали позо­ви на О.Зінченка до суду за образу честі і гідності та в грудні 2005-го і січні 2006 року виграли судові процеси. Сам О.Зінченко у суд теж не надав жодного доказу на підтвердження своїх жахливих зви­нувачень! До речі, у грудні 2005 року Тимчасова слід-ча комісія Верховної Ради України у складі 14 депутатів від різних фракцій одностайно визнала звинувачення у корупції, висунуті М.Бродським, О.Зінченком, М.Томенком і О.Турчиновим, бездоказо­вими та неправдивими. Отакі «борці» з корупцією!

Однак у вересні 2006 року так званий корупційний скандал затьмарив собою всі конфлікти і став темою №1 не лише в Україні. Після Помаранчевої революції про Україну світ не писав так, як у вересневі дні 2005 року. До нашої «корупції» була при­кута увага всіх. Чого варті лише заголовки: «Коруп­ція кидає тінь на Помаран­чеву революцію» (Le Figaro, Франція), «Помаран­чеве сяйво потемніло» (The International Tribune, США), «Український помаранч гниє» (Gazeta wyborcza, Польща) тощо. Мета, яку ставили перед собою організатори цього скандалу, перевершила всі їхні сподівання. Звісно, вчинений оточенням Юлії Тимошенко так званий корупційний скандал не міг не викликати стурбо­ваність у Президента України Віктора Ющенка—він скасував заплановане на 6 вересня звернення до українського народу, яке мали у прямому ефірі транслювати чотири за­гальнонаціональні телеканали, а також домовлену на 9 вересня робочу по­їздку до Польщі. Новою датою звернення до українського народу було на­звано 8 вересня. У своїй початковій ідеї воно аж ніяк не було орієнтовано на скандали.

Упродовж 5—7 верес­ня в Секретаріаті Прези­дента України, Раді Націо­нальної безпеки і оборо­ни України на вечірній нараді в домі В.Ющенка державні високопосадовці України обговорювали тему оприлюднених М.Бродським і О.Зінченком звинувачень у ко­рупції.

Вечірня нарада в Президента

По завершенні робо­чого дня, 7 вересня 2005 року, в кабінеті Президен­та України відбулася підсумкова нарада, у якій, крім В.Ющенка, взяли участь Прем’єр-міністр України Ю.Тимошенко, міністр закордонних справ Б.Тарасюк, віце-прем’єр-міністри України О.Рибачук і Р.Безсмертний, секретар РНБО П.Порошенко, голова фракції «Наша Україна» М.Мартиненко, пер­ший помічник Президен­та України О.Третьяков.

На цій нараді, яка три­вала кілька годин, вже вкотре розглядалася ситуація довкола заяви О.Зін­ченка. Ключовими питан­нями стали претензії, ви­словлені до Ю.Тимошен­ко. Обговорювалася тема ймовірної причетності Прем’єра до скандальних заяв її радника М.Бро­дського та екс-держсекретаря О.Зінченка. Мико­ла Мартиненко заявив, що всі ці скандали — справа рук самої Юлії Тимошен­ко. Серед доказів він на­звав її виступ на засіданні уряду 3 вересня, коли вона публічно заявила, що М.Мартиненко і П.Поро­шенко отримали хабаря у сумі 50 млн доларів від російського бізнесмена Аб­рамова. Він навів також ін­ший факт — зачитування і смакування нею на засі­данні Кабінету Міністрів 5 вересня найскандальніших витягів із заяви О.Зін­ченка. Висловили звину­вачення на адресу Ю.Ти­мошенко і Роман Без­смертний та Олександр Третьяков. Як доказ, вони повідомили про її зустріч із О.Зінченком коло рес­торану «Розгуляй» 3 ве­ресня. До речі, згодом у ЗМІ з’явилися повідомлен­ня про зустріч Ю.Тимо­шенко із О.Зінченком на­передодні його скан­дального виступу. Зокре­ма, кореспондент «Укра­їнської правди» Сергій Лещенко 17 вересня прямо запитав Юлію Володими­рівну: «Чи узгоджував свої дії О.Зінченко перед відо­мою скандальною прес-конференцією? Наскільки відомо, у вас була тривала зустріч за два дні до того?» На це запитання Ю.Тимо­шенко не дала негативної відповіді і водночас не заперечила сам факт зустрічі. Вона перевела її у русло тривалості: «Ні, за два дні до того не було тривалої зустрічі, й узагалі, я переконувала Олексан­дра Олексійовича не по­давати у відставку, а спро­бувати щось змінити, перебуваючи у владі. Бо там людина має значно більше можливостей». Отже, Ю.Тимошенко підтверди­ла факт зустрічі із О.Зін­ченком перед його від­ставкою і навіть пропонувала йому не робити та­кого кроку. Нагадаю, що ідея піти у відставку наро­дилася в О.Зінченка після 31 серпня, коли його ро­бота як Держсекретаря зазнала гострої критики Президента. Отже, Ю.Ти­мошенко фактично визна­ла, що зустрічалася з О.Зі­нченком після цієї дати, тобто задовго до його прес-конференції 5 верес­ня 2005 року. Однак під час наради в кабінеті Пре­зидента України вона ка­тегорично заперечувала цей факт.

Р.Безсмертний і М.Мартиненко заявили, що, на їхню думку, ска­ндальні виступи М.Брод­ського і О.Зінченка були організовані Ю.Тимошен­ко, аби відволікти увагу суспільства і Президента від скандалу, пов’язаного зі спробою силового за­хоплення Нікопольського феросплавного заводу групою «Приват», яке здійснювалося 1 вересня цього року за без­посередньої підтримки та участі Прем’єра.

Узявши слово, Ю.Тимошенко усіляко відхрещува­лася від заяв М.Бродсько­го і О.Зінченка, заявила про свою непричетність до їхньої організації, запевни­ла, що звільнила М.Бродського з посади радника голови уряду, що сам він вийшов з партії «Бать­ківщина», тому вона на ньо­го не має жодного впливу, як і на О.Зінченка. Щодо звинувачень про зустрічі із О.Зінченком, то Юлія Во­лодимирівна заявила, що це неправда, бо вона вже забула, коли з ним бачи­лася. А на завершення майже в істериці зак­ричала: «Вікторе Андрі­йовичу! Дайте ікону і я на ній присягну, що сказане проти мене — неправда». Від цих слів Прем’єра Пре­зидент зм’як, дещо зніяковіли і всі присутні. І хоча в кабінеті Президента України ікон чимало, сама Ю.Тимошенко не виявила великого бажання втілити сказане, але ті слова спра­вили певне враження на присутніх і добре запам’я­талися всім.

Після цього Ю.Тимо­шенко раптово змінила тактику і несподівано для всіх заявила про не­обхідність кадрових змін, без яких, на її думку, сус­пільство не повірить у здатність влади адекватно реагувати на виклики часу.

У ході нової дискусії П.Порошенко написав за­яву про відставку з поса­ди секретаря РНБО і по­дав її Президенту. Цим са­мим він продемонстрував, що поважає себе і не три­мається за владу, і, окрім цього, такий вчинок позбавляв недругів можли­вості спекулювати на тому, що, користуючись високою посадою, він чинить тиск на слідство. Р.Безсмертний вніс пропозицію про ра­дикальні заходи, аж до відставки всього складу Кабінету Міністрів України. Такий крок, крім усього іншого, давав можливість безболісно звільнити з уряду осіб, які допустили не лише хиби, а й відверті провали в роботі. Однак після чергової дискусії зупинилися на компромісно­му варіанті: Президент посилає у відставку секре­таря РНБО П.Порошенка, голову СБУ О.Турчинова, Генерального прокурора С.Піскуна, віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань М.Томенка та мі­ністра економіки С.Терь­охіна. Із цим Ю.Тимошен­ко погодилася. Мотиви відставки зазначених осіб були досить поважними.

С.ТЕРЬОХІН. У вину йому ставилися допущені грубі помилки в економіці, бензинова, м’ясна і цукро­ва кризи, неякісна підго­товка законопроектів, не­вдачі на шляху України до СОТ, провал переговорів з Росією щодо ЄЕП.

С.ПІСКУН. Відсутність результатів розслідування резонансних кримінальних справ, відверте «гальму­вання» розслідувань з окремих важливих і резонан­сних справ, витік важливої інформації з Генпрокура­турой.

М.ТОМЕНКО. Вкрай низька виконавська дис­ципліна і повна не­здатність очолити діяль­ність гуманітарної сфери уряду. На цій нараді наво­дилися цифри — М.Томенко відреагував менш ніж на 30% доручень та розпоряджень Президента України, решта залишилася взагалі без жодної реакції! Скарги на його бездіяльність чулися з усіх галузей: медицини, освіти, охорони здоров’я,  соціального захисту населення.

О.ТУРЧИНОВ. Продов­ження ганебної практики стеження за політиками та іншими громадянами та систематичне прослу-ховування їхніх телефон­них розмов, про що, зокрема, із заявами публічно виступив Голова Верховної Ради України В.Литвин.

Крім названих вище високопосадовців, Ю.Ти­мошенко наполягала і на звільненні першого віце-прем’єр-міністра А.КІНАХА, міністра сільського госпо­дарства О.БАРАНІВСЬКОГО і міністра внутрішніх справ Ю.ЛУЦЕНКА, але ці пропозиції Президент відхилив.

На вечірній нараді та­кож було досягнуто домо­вленості про спільну участь у наступній виборчій кампанії 2006 року у фор­маті єдиної помаранчевої коаліції «Сила народу». Цей крок відкривав перед помаранчевими можли­вість отримати у Верховній Раді України гарантовану більшість. У спільному ви­борчому списку планува­лося встановити квоту для очолюваної Ю.Тимошенко «Батьківщини» на рівні 30%, тобто більше з-по­між усіх інших учасників. На пропозицію Р.Безсмер­тного присутні погодили­ся, що коаліція створюється для реалізації програ­ми Президента, а тому йому надається право вето на будь-яку кандидатуру у спільному списку. Усі при­сутні із цим погодилися. Суть цієї пропозиції уне­можливлювала проник­нення у помаранчеву коаліцію кучмістів, олігархів та явно антиукраїнських сил.

Закінчення наради у Президента було досить пафосним — Юлія Тимо­шенко висловила свою радість досягнутим комп­ромісом, взяла Віктора Ющенка за руку і сказала, що вона навіки з ним та наговорила багато інших милих серцю і вухам ре­чей.

Спроба ГКЧП

Нарада у Президента України 7 вересня 2005 року закінчилися близько 1-ої години ночі і всі її учасники роз’їхалися, ма­ючи надію, що гострий конфлікт нарешті вдалося подолати. Однак не так сталося, як гадалося.

По дорозі до своєї дачі у Кончі-Заспі Юлія Воло­димирівна запросила туди своїх близьких соратників та друзів. На пропозицію О.Турчинова місцем нічного зібрання обрали гос­тьову дачу СБУ у тій же Кончі-Заспі. Причиною цього було кілька обста­вин, зокрема наявність просторих приміщень для нарад, кухні, обслуги, до­даткових кімнат для техніч­них працівників, друкарок, всіх видів зв’язку, охорони та ін. Уже сам цей факт свідчив, що нараді надаєть-ся надзвичайне значення.

Упродовж ночі з 7 на 8 вересня на дачі побува­ли Прем’єр-міністр Украї­ни Ю.Тимошенко, голова СБУ Олександр Турчинов, Генеральний прокурор України Святослав Піскун, міністр оборони України Анатолій Гриценко, віце-прем’єр-міністр України Микола Томенко, міністр фінансів Віктор Пинзеник, міністр економіки Сергій Терьохін, відома журналі­стка Юлія Мостова з про-тимошенківського «Дзер­кала тижня», прес-секретар Ю.Тимошенко Віталій Чепинога (№ 87 у списку БЮТ).

Сам факт присутності на нічній нараді аж двох дуже близьких до Ю.Тимо­шенко журналістів свідчив про те, що вони мали оформити якісь важливі документи. Чи бува не тексти звернень до народу і заяв до світової громад­ськості на кшталт горезві­сного ГКЧП? Показово, що навіть у Біловезькій Пущі в грудні 1991 року, коли приймалися документи про ліквідацію СРСР, їх пи­сали самі учасники — жур­налістів та письменників там не було.

У повному форматі на­рада на дачі не проводи­лася. Упродовж майже цілої ночі йшли гарячкові наради: одні приїжджали — інші відбували. Тоді об­говорювалися дії на завтрашній і наступні дні.

Після обговорення си­туації на дачі СБУ було прийнято рішення про проведення Миколою То-менком о 9-й ранку прес-конференції в УНІАН, на якій він мав оголосити про свою відставку з поста віце-прем’єр-міністра України, висловити підтрим­ку О.Зінченку та заклика­ти до другого етапу Пома­ранчевої революції. Інфор­мацію про відставку М.То­менка та плановану прес-конференцію було негай­но передано для розмі­щення в мережі інтернету. Вже 8 вересня 2005 року о 2-й годині 27 хви­лин вона вперше з’явила­ся в популярному інтернет-виданні «Українська правда». Одночасно про­роблялися заходи щодо організації прямої телетрансляції цієї прес-кон­ференції. Уже вночі вда­лося домовитися з керів­ництвом каналу «НТН». Ці факти свідчать про дуже поспішні й гарячкові приготування соратників Юлії Тимошенко до 8 вересня. Вони були певні, що В.Ющенко здійснить неве­ликі кадрові перестанов­ки, згідно з досягнутими напередодні домовленос­тями. Це підтверджується розміщенням разом з нічною інформацією М.То­менка в «Українській прав­ді» повідомлення про те, що «в четвер Президент Ющенко збирається ого­лосити про кадрові пере­становки».

(Продовження буде)

За матеріалами книжки Дмитра Чобота «Фарисеї, або Неоголо-шена війна Україні».

З доповненнями автора.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com