ЧОМУ ЗАГИНУЛА АРМІЯ ОЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО

1347 року татарський хан Джанібек Кіпчак щіль­ненько обклав Кафу. Тер­піння дочекатися, доки в населення закінчаться запаси води та продо­вольства, не вистачило, і він наказав напустити в місто чорних щурів з «мер­твого корабля», який при­било до берега.

А для за­кріплення успіху військо­вої операції гармати заря­дили трупами й обстріля­ли ними місто.

Наслідки цього чи не першого в світі застосу­вання біологічної зброї були приголомшливими: змертвіла Кафа здалася, але й переможців не ли­шилося. Ось що писав з цього приводу у своєму звіті нотаріус Габріель де Муссіса з італійського міста П’яченца: «Незлі­ченні полчища татар і са­рацинів раптово стали жертвою невідомої хворо­би. Всю татарську армію вразила хвороба, щодень гинули тисячі. У паху згущувалися соки, потім вони загнивали, розвивалася лихоманка, наставала смерть, поради й допомо­ги лікарів не допомагали». Та й самий вигляд тодішніх лікарів — у грубих балахо­нах, у капюшонах з довже­лезними «дзьобами», на­битими коріннями й тра­вою, лякав не менше, аніж неприбрані трупи.

У портах стояли ко­раблі, чекаючи, доки при­пиниться ця біда й поч­неться нормальна торгів­ля, бо ж вертатися додому з вантажем товарів не хо­тілося. Рішення тікати, доки живі, було прийнято надто пізно: рознесена по різних містах чума пішла гуляти Європою, яку охо­пив не тільки мор, а й істе­рія.

Пошесті зажди розви­ваються на тлі хибних пси­хологічних установок. За часів Середньовіччя їм сприяв утверджуваний церквою принцип: «що чистіше — то брудніше». Мовляв, що більше люди­на займається тлінним тілом, то більше вона втра­чає духовний зв’язок з Богом. Вулицями-помийками бродили натовпи напівголих покаяльників, укритих корою із засохлої крові й бруду, з камінням на шиї, голосячи та стьо­баючи себе грубими мо­тузками. Папа Климент XI заборонив такі дійства, однак фанати оголосили його посланцем диявола, і невдовзі тих, хто молив у Діви Марії прощення, по­чали кидати до в’язниць, катувати й навіть страчува­ти. Необхідно було знай­ти винних. Народний гнів перекинувся на калік та й просто осіб «богобридкої» зовнішності, представників інших національностей. їх виганяли за місто, а часом живцем палили у власних будинках. Лише 1351 року люди трохи отямилися і, хоч це й дивно, чума різко пішла на спад. Що стало­ся з її збудником, наука й досі достеменно не може сказати: сформувавшись у боях з людським організ­мом, який чинив йому опір, притершись до нього, він зайняв якесь своє місце у вічній грі життя, що пере­буває в процесі невпинно­го поступу. А тепер повер­німося до наших часів.

«Чумою XX століття» називають синдром набутого імунодефіциту — ско­рочено СНІД. Появу цієї хвороби, яка може набра­ти характеру пошесті, ви­явили років з двадцять тому. Люди почали вмира­ти від незначних недома­гань, і ще в 90-х роках то­чилися суперечки навко­ло ймовірного агресора, який «вирубує» імунну систему — нині він «оформився» у цілком конкретне утворення, яке зарахо­вують до типу так званих ретровірусів: замість ДНК — близький до неї за хімічним складом носій спадкових ознак РНК. У живому організмі її буде «переписано» на ДНК, але це вже деталі, важливі тільки для спеціалістів, для нас же цікаво ось що.

Тріумфальна хода СНІДу планетою збіглася з психологічною установкою на сексуальну революцію з агресивною рекламою препаратів, які підсилюють статеву функцію, з нав’язуванням думки буцімто всі нещастя людини від того, що вона століттями при­тлумлювала основний інстинкт. Ну, ось переста­ли притлумлювати — і що? Проблем поменшало? «Вам кажуть, що в статевих стосунках настав безлад через те, що їх пригнічували. Однак за останні 20 років їх не пригнічують. Про них теревенять скрізь, зранку й до вечора, а вони досі не прийшли до нор­ми. Якщо вся біда в при­гніченні сексу, то з настан­ням свободи проблема мала б розв’язатися. Од-нак цього не сталося. Я вважаю, що все якраз на­впаки: колись, на самому початку, люди почали уни­кати цього питання через те, що воно легко виходи­ло з-під контролю, пе­ретворювалося на жахли­ве безладдя», — писав з цього приводу англійський філософ К.С. Льюїс.

Ладу в людському осо­бистому життя не по­більшало. Зате настав жах-ливий безлад в організмі, який дає підстави слідом за апостолом Павлом по­вторити: все тобі дозволене, та не все йде на ко­ристь.

СНІД уперше з’явився в середовищі гомосексуалістів, які з настанням сек-суальної революції не тільки перестали ховати від сторонніх очей свій прадавній содомський гріх, а й почали ним пишатися, поводячись ледь не як окрема цивілізація. Чи ви­падково? Проаналізуємо це питання під кутом зору того, що знає наука на цей день, знову ж таки вдав­шись до історичного досвіду.

Філіп Македонський створив армію коханців, розраховуючи насампе­ред на психологічний чин­ник: юнаки в боях хапати­муться один поперед одного, звитягою зачаровуючи суб’єкт емоцій. І не помилився. Таку армію ус-падкував його син Олександр, сподіваючись ово­лодіти світом. І мав на те підстави. Однак це йому не вдалося: армія, що справді не знала поразок, загинула від пошестей, та й сам завойовник прожив не­довго. Чому?

Річ у тім, що ретровіруси, які є причиною СНІДу, виконують у природі дуже важливу місію: вони не дають жіночому організму відторгнутися плоду, який генетично є наполовину чужим. Це та причина, чо­му майбутні матері якийсь час страждають від токси­козу: мають пережити період, коли їхня імунна си­стема «бунтує» проти «інородного тіла», в пере­важній більшості випадків «здаючись», бо так велить закон природи. Хоча і тут не обходиться без катастроф спонтанних викиднів.

Чоловіча сперма — дуже сильний імунодепресант, без такої її властивості на Землі припи­нився б не тільки людський, а й будь-який інший рід. Жіночий організм пристосований до подо­лання такого її впливу, а з чоловічим що відбувається? Висновки робіть самі.

Було б великим перебільшенням стверджувати, що армія Македонського загинула від СНІДу, але в тому, що ослаблена імун­на система вояків не ви­тримала пов’язаних з по­ходами перевантажень і неминучого вторгнення вірусів, а це чинник, який пристосовує живий ор­ганізм до нових умов, — поза сумнівом.

Зі статті «Вірус грипу: знайомий незнайомець» ви вже знаєте, що вірусні частинки — такий самий природний складник дов­кілля, як вода чи кисень; вони легко потрапляють в організм, бо є «генетичним посланням» про навко­лишні й водночас ймовір­ним будівельним матеріалом для різних нуклеотидних перетворень, необхідних для реалізації генетич­ного коду. Вони ж або вбудовуються в людську ДНК, де «дрімають» від по­коління до покоління, найімовірніше, приносячи користь (це оптимальний для природи варіант, бо вірус не «зацікавлений» у загибелі клітини-хазяїна, або ж, підкоривши собі клітинний обмін речовин (власного немає), почина­ють активно розмножува­тися — знову ж таки, як частинки. Що далі? А далі починається перекомбіна-ція частинок і якщо вони різного виду і їх досить багато, то броунівський рух молекул і взаємодоповнення окремих атомних груп (це називається комплементарністю) змусить їх вступити між собою в хімічну взаємодію. І то вже буде принципово нове утворення з новими власти­востями.

Ми даремно думаємо, що коли життя мільярди років тому невідомо з яких причин зародилося десь на вологій глині чи у теп­лих водоймах, цей акт нині неможливий. Нові його форми утворюються пос­тійно, лише не там, де прийнято їх шукати, а в клітинах високоорганізованих істот. Бар’єр між жи­вим і неживим долається безперервно, а інформаційні процеси природи мають цілком матеріальне втілення. Ви ж самі бачи­те: щойно з’явилися комп’ютери, як не забарилися й комп’ютерні віруси...

Отож вірус СНІДу сформувався в організмах содомітів — на ослабленій імунній системі внаслідок перекомбінацій тих самих ретровірусів, які спо­конвіків працюють на те, щоб людський рід продов­жився, бо й самі в тому «зацікавлені». Коли на Землі щезає якась рослина, ко­маха чи тварина, то разом з нею перестає існувати цілий мікровсесвіт, що пе­ребуває у полі біогравітаційних взаємодій, і втра­чені зв’язки довго не відновлюються. Утім, на цю тему ми ще поговоримо.

Зрозуміло, чому дру­гою групою ризику стали шукачі пригод. Якщо подружжя має приблизно однакові віруси та бактерії, то в організм тих, хто часто змінює статевих партнерів, потрапляє надто багато різноманітних вірусних частинок. І в що вони там перекомбіновуються? Яка спільна біда може від того благословитися на світ?

Не майте за фарисеїв тих, хто не дуже схвалює сексуальну революцію. То люди здорового глузду, а за здоровим глуздом зав­жди ховається інтуїтивне відчуття законів природи. Кожний у цьому світі спо­собом свого життя відпові­дає не тільки за себе, а за всіх, бо виділити себе із загального еволюційного процесу неможливо. Чому — про це мова буде пізніше.