ШИЛО НА МИЛО

Першою справою, яку пообіцяв зробити Президент України Віктор Ющенко після інавгурації, була зміна принципу діяльності його адміністрації. Утім, в житті передвиборне гасло «не словом, а ділом» трансформувалося у зворотне

Іноді здається, що від сумнозвісної кучмівської Адміністрації Президента нинішній Секретаріат Президента відрізняється лише назвою. Пригадується скандал, через який з посади голови цієї установи пішов Олек-сандр Зінченко. Не вдаватимемося в аналіз причин, які змусили Зінченка на такий крок. Схоже, це були своєрідні «розбірки» між різними командами з оточення Президента. Тоді на посаду голови Секретаріату й було призначено Олега Рибачука — колишнього віце-прем’єра з питань європейської інтеграції. Давній соратник Віктора Ющенка однією з умов приходу на цю посаду назвав очищення команди Президента, декларування прибутків його родини, публічність, багатоканальність інформації та інше, що так подобається «маленьким українцям». Відповідно до законів PR, частину інформації (яка і так була добре відома) він таки оприлюднив. Мовляв, ось ми чесні й  прозорі.

Утім, значна частина рішень, які суттєво впливали на ситуацію в Україні, ухвалювалася за зачиненими дверима. Понад те, часто-густо Рибачука критикували за спонтанність, непослідовність і бажання працювати. Як цитувала слова одного з представників оточення Ющенка «Українська правда», «Рибачук запалюється якоюсь ідеєю і повністю присвячує себе тільки їй. А коли вона йому набридає, він про неї забуває».

Чи не тому нині ширяться чутки про те, що Віктор Ющенко дуже незадоволений роботою свого Секретаріату і планує його серйозно «зачистити»? І хоча нинішній заступник Рибачука Анатолій Матвієнко спростував такі версії розвитку подій, однак зробив це якось невпевнено. Мовляв, однією з вимог до Секретаріату, що їх висунув Президент, є праця на перспективу замість концентруватися на ситуативному вирішенні проблеми. Навіть якщо Рибачук піде із Секретаріату, то не на менш впливову посаду. Тим паче, що він серйозно впливає на кадрові рішення. Зокрема саме з Рибачуком пов’язують призначення на посаду міністра юстиції Сергія Головатого. Допоміг він стати  головою СБУ й Ігорю Дрижчаному (попри те, що у фахівців ця кандидатура викликала багато заперечень). Наближеним до нинішнього голови Секретаріату Президента є і Микола Полудьонний — радник Президента, керівник Головної служби правової політики Секретаріату Президента. Власне, перераховувати всіх, кого за порадою Рибачука призначили на високі посади, немає сенсу. Оскільки занадто довгим був би цей список. Однак хотілося б зупинитися на одному моменті. Глава секретаріату постійно контактує з Послом США в Україні Джоном Гер-бстом. А ще — з дипломатами провідних європейських країн. Тож з його допомогою позицію західних урядів за кілька хвилин може бути донесено до Ющенка. По суті, Рибачук є одним з головних лобістів. Хоча не завжди питання, які він лобіює, в інтересах України. У цьому сенсі досить підозрілою виглядає зустріч пана Рибачука з сумновідомим Вадимом Рабиновичем. Як офіційно повідомлялося, на цій зустрічі обговорювалися питання розвитку й діяльності єврейських громад в Україні. Утім, головною темою, і це не секрет, було обговорення надуманої певними структурами проблеми так званого антисемітизму. А точніше — діяльності Міжрегіональної Академії управління персоналом. Схоже, «любов» Рабиновича до МАУП, наче небезпечний вірус, передалася і працівникам Секретаріату Президента. Оскільки раз у раз певні представники цього органу, наче за шаблоном, повторюють обіцянки «не допустити, засудити» та ін. Можливо, такі прохання надходять не лише від єврейських організацій, а й від певних країн, де дуже потужне єврейське лобі. Викликає занепокоєння і той факт, що, окрім заяв, Секретаріат Президента України на прохання вже згаданих структур переходить до конкретних дій. До того ж діють у традиціях кучмізму — за допомогою усних вказівок. Оскільки розуміють, що діють протизаконно. За тими ж старими традиціями, досі в Україні «телефонне право» є вищим, ніж ЗАКОН.

Та не лише через Рибачука можна пролобіювати свої інтереси. В оточенні Президента України є така унікальна постать, як Віра Іванівна Ульянченко. Вона офіційно є позаштатним радником Віктора Ющенка. їй Віктор Андрійович довіряє значно більше, ніж «любим друзям», оскільки вона була поруч з нинішнім Президентом з самого початку його політичної кар’єри. До речі, у лютому 2000 року, коли Ющенко був Прем’єр-міністром, на роботу її запросив саме Олег Рибачук.

Кажуть, вона співпрацює лише з так званими олігархами. Зокрема з Вадимом Новинським («Смарт-груп») і Віталієм Гайдуком («Індустріальний союз Донбасу»). А ще кажуть, що Новинський отримав контроль над Інгулецьким гірничозбагачувальним комбінатом з допомогою чоловіка Віри Іванівни Віктора Івченка, який тоді був членом Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку.

Останнім проявом лобізму Віри Іванівни була невдала спроба призначити Гайдука віце-прем’єром у переддень нового 2006 року. З чиновників у неї дуже близькі відносини з губернатором Миколаївщини Олександром Садиковим — ще з часів, коли вона очолювала київське представництво Чорноморського морського пароплавства («Бласко»), яке обслуговувалося в садиківському Юнекс-банку.

Також Віра Іванівна сприяла просуванню кар’єрними щаблями власного чоловіка. Ющенко призначив його керівником Держагентства з питань інвестицій, яке було вирішено терміново створити після київського Давосу. Утім, якоїсь активності від цього органу влади поки що не помітно.

Віра Іванівна часто вступає в переговори від імені Президента, хоча не завжди має для цього мандат. Також багато років уже діє принцип: якщо хтось із сильних світу цього хоче потрапити до Президента, але не має відповідних зв’язків, то найкраще «заходити» через Віру Іванівну.