Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

УАМ: ДЕМАРШ НЕЗАДОВОЛЕНИХ

Розмірковуючи про аморфність СНД і зазираючи в перспективи альтернативного ГУАМ, на помпезному саміті цієї організації, який щойно відбувся в Києві, кожен виходив зі своїх негараздів.

Грузинська й азербайджанська сторони демонстрували, що вже не плекають надій на розв’язання за допомогою Співдружності демократичних держав абхазької, південно-осетинської і нагірно-карабахської проблем. Україна дала зрозуміти, що практично зневірилася в можливості створення есендешної зони вільної торгівлі. А Молдова доводила, що знищення бульдозерами в Москві пляшок з молдавським вином не тільки не має нічого спільного із взаємовигідними торговельними відносинами в межах СНД, а й принижує (за словами Вороніна) гідність кожного свідомого молдаванина. До того ж, за загальною думкою, партнер по СНД Росія за останні півтора року перетворилася в якийсь притулок для кримінальних елементів та інших переслідуваних законом особистостей з України, Грузії і Молдови.

Перед країнами — членами ГУАМ постає питання: чи ризикнуть вони звільнитися від есендешного баласту, чи й надалі залишатимуться у віртуальній трансформації СНД? Чіткої відповіді поки що немає, однак зазначу, що про євросоюзівське майбутнє балтійських держав у столицях ЄС серйозно заговорили лише після того, як вони почали значитися в окремій від СНД графі. Та й деякі російські дипломати в неформальних бесідах не приховують, що участь України і Грузії в СНД їм потрібна передусім для того, щоб демонструвати Заходу «належність» цих держав до російської орбіти.

На саміті ГУАМ президент Володимир Воронін запропонував своїм колегам підписати з ЄС якусь угоду про те, як взаємодіяти двом організаціям далі. Насправді ГУАМ у «нової Європи» не викликає (принаймні за заявами Рамсфельда) алергії. Про це не в останню чергу свідчить і присутність на двох останніх самітах президента Валдаса Адамкуса. Що ж до ключових країн — членів ЄС, то багато хто з них, за наявною інформацією, дотепер не може зрозуміти суті і завдань цієї організації. До того ж ГУАМ з самого початку позиціонувався як об’єднання, що діє під крилом Вашингтона, а не Брюсселя, як, наприклад, та ж Центрально-Європейська ініціатива. Ось і виходить, що всі ГУАМівські країни мають намір за допомогою ГУАМ реалізовувати свій курс на євроінтеграцію. Проте належної довіри в Євросоюзі їхнє об’єднання не дістало, і тому є певні пояснення.

Ще задовго до дня свого заснування 1997 року ГУАМ, хоч би що там казали політики, задумувався як противага СНД. І саме так він сприймався — в Ук-раїні, Європі, США і, звісно, в Росії. Для цього, незважаючи на всі заспокійливі формулювання вищого керівництва країн — членів організації, безсумнівно, було достатньо підстав — і особиста участь у створенні союзу (інтелектом і фінансами) американців, і енергетична основа альянсу, що припускає зниження економічно-політичної залежності від Російської Федерації, і інституалізація загальних для Грузії, України, Азербайджану і Молдови євроінтеграційних прагнень (не випадково місцем «народження» ГУАМ став Страсбург). Були навіть плани створення спільних військових формувань, щось на зразок «УКРПОЛБАТА» або багатонаціональних частин НАТО, головним завданням яких була б охорона енергетичних, переважно газових і нафтових магістралей, що простяглися зі Сходу на Захід. Планам цим, однак, реалізуватися не судилося.

Та камінь у російський город кинуто.  Не важко здогадатися, що РФ була не в захваті від перспективи формування альянсу транзитерів енергоресурсів, здатних одразу перекрити до 85% експорт російських вуглеводневих постачань, а також від можливої появи альтернативної каспійської нафти. Тому Росія зробила все від неї залежне, щоб ГУАМівська казка не стала баєчкою, включаючи всебічну підтримку Узбекистану, що 1999 року вступив у «євро-азійську четвірку», 2002-го оголосив про призупинення свого членства, а торік і зовсім залишив організацію. Тут слід зауважити, що Росія на той момент не мала достатнього впливу, щоб отак узяти й розвалити утворення, що з’явилося. Усе, на що вона була здатна, це встромляти палиці в колеса. А основна провина за те, що до 2005-го року ГУАМ існував лише на папері, на думку політиків, лежить на самих країнах-учасницях, передусім на Україні.

Україна споконвічно сприймалася як неформальний лідер ГУАМ, перший серед рівних. І кроків від неї чекали відповідних — тактичних і стратегічних ініціатив, твердості курсу, нарешті, того, що Київ зуміє налагодити конструктивний або хоча б нейтральний діалог з Москвою. Не дочекалися. Первісні ідеї щодо транспортування каспійської нафти альтернативними тодішнім шляхами Україна до кінця не зуміла реалізувати через нестачу фінансування («спасибі» Штатам), з обраного курсу Київ швиденько «збився», прикрившись фіговим листочком політики багатовекторності, а в діалозі з Москвою Леонід Кучма годен був продати весь ГУАМ за політичну і фінансову підтримку власної внутрішньої політики. Не продав тільки тому, що Росія вирішила, що й сама може нейтралізувати ГУАМ. «Союз чотирьох» повільно вмирав, тримаючись лише на нечастих і не дуже переконливих заявах політиків не дуже високого рангу...

Однак тут зовсім недоречно сталася Помаранчева революція, і новообраний Президент Ющенко з подачі українського зовнішньополітичного відомства вирішив реанімувати ГУАМ. Спроба на Кишинівському саміті в квітні минулого року оптимізму якщо й додала, то небагато. Такі ж сподівання покладалися й на Київський. Здається, і тут не все гаразд.

Окреме питання — взаємини ГУАМ зі США. Не секрет, що саме американські колеги щорічно намагаються вдихнути в організацію нове життя. До того ж йдеться не про якісь фантастичні фінансові ін’єкції, якими, судячи з їдких зауважень російських медіа, Вашингтон намагається привести до пам’яті гуамівських представників. Справді, здебільшого всі ці роки йшлося про дещо інший вплив заокеанських партнерів. Наприклад, коли в ГУАМ заговорили про реалізацію Програми зі сприяння торгівлі і транспортування (СТТ) — одного з трьох проектів, запропонованих Вашингтоном у рамковій програмі США — виникла необхідність укласти кредитну угоду зі Всесвітнім банком на суму в 150 млн доларів. Місія США полягала в тому, щоб схилити Всесвітній банк до підписання з пострадянською «п’ятіркою» такого документа — у самих гуамовців, як не важко припустити, кредитний рейтинг досить низький.

Характерно, що на одній з недавніх прес-конференції в МЗС міністр закордонних справ Борис Тарасюк заявив, що за допомогаю США країни ГУАМ таки реалізували один із проектів — створили Віртуальний центр ГУАМ по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, поширенням наркотиків і небезпечних видів злочинів. Увага, яку американські колеги виявляли до здійснення саме цього проекту, слід розглядати в контексті хрестового походу Вашингтона проти глобального тероризму. Наскільки відомо, ще три роки тому американці радили своїм гуамівським друзям розмістити офіс цього Центру в столиці Азербайджану. Вочевидь, уже тоді на берегах Потомака підозрювали, наскільки корисним він може стати у момент загострення кризи навколо ядерної програми Ірану.

Ризикну припустити, що сьогодні Азербайджан (не Україна, і не Грузія) у гуамівському рейтингу США посідає перше місце. Адже Баку і Тегеран зв’язує протяжний кордон і, водночас, віддаляє багаторічна суперечка навколо розподілу Каспійського моря. Крім того, кількість азербайджанців, які проживають на півночі Ірану, давно дорівнює населенню всього Азербайджану. Чи варто говорити про те, яку роль може відіграти Баку у разі нової операції США на Близькому Сході?

Азербайджанським колегам, які у неформальних бесідах, бувало, скаржилися на те, що Україна в ГУАМ іноді поводиться точнісінько, як Росія в СНД, прямий двосторонній контакт із Вашингтоном тільки на руку. Для Києва у цій ситуації важливо, щоб азербайджанські партнери не пішли слідами своїх узбецьких партнерів, які після дружньо наданої допомоги США під час операції в Афганістані чомусь дійшли висновку, що можуть прекрасно спілкуватися з Вашингтоном напряму, без гуамівських посередників.

На думку директора Центру досліджень проблем цивільного суспільства Віталія Кулика, перспективи ГУАМ , «м’яко кажучи, досить химерні. Ця організація дотепер не здійснила якісь серйозні проекти. На даному етапі, крім декларацій, у неї нічого немає. Якщо ж не буде економічних проектів, інвестицій, у тому числі і від приватних інвесторів, таких як Shell або Texaco, про які говорилося на початку створення ГУАМ, то, крім піару, ця організація нічим займатися не буде. Фактично, вона залишиться на рівні політичного прожекту».

Засновник Інституту національної стратегії України і Росії Станіслав Бєлковський, навпаки, назвав перспективи ГУАМ дуже оптимістичними, тому що «єдиного пострадянського простору як геополітичного феномена більше не існує». Тепер у західній частині колишнього Радянського Союзу «неформальним лідером є Україна». Як вважає голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, «судячи з активності українського МЗС, ГУАМ може стати ще одним майданчиком для спроб реалізації регіонального лідерства України. У принципі, головні тенденції в розвитку цієї організації можуть полягати, у першу чергу, в реалізації ідей економічного співробітництва в межах цієї організації». З іншого боку,  директор  Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський вважає, що «перспектива ГУАМ, передовсім, залежить від відносин США і Російської Федерації. Якщо ті елементи напруги, що виникли між цими країнами, підсилюватимуться, то США робитимуть все можливе, аби підтримати цю організацію, дати їй усе можливе, щоб вона могла існувати як визначена противага в грі проти Росії. Якщо проблемні моменти між США і Росією будуть нівельовані, то цю організацію очікуватиме доля всіх подібних проектів, що не мали серйозного економічного підґрунтя».

Загалом, суцільна плутанина. Адже є ще СНД, ЄЕП, СДВ (Співтовариство демократичного вибору — пам’ятаєте таке?)... Більше того, вічний оптиміст Борис Тарасюк не виключає, що обновлений ГУАМ може поповнитися за рахунок держав балтійсько-чорноморсько-каспійського регіону. ЗМІ відразу підхопили тему — мовляв, ймовірними кандидатами на приєднання до «союзу чотирьох» є Румунія з Болгарією, Киргизстан з Туреччиною і навіть Вірменія з Казахстаном (тут залишається лише розвести руки). Бачити в цьому списку останні дві країни, звичайно, приємно, але більш ніж теплі відносини Єревана й Астани з Москвою мають на це занадто мало шансів.

Румунія, Болгарія і Туреччина могли б багато чому навчити і ГУАМ, і тих, кого він збирається «демократизувати» і «розвивати». Перепона одна: вони зараз по самі вуха зайняті своїми проблемами у відносинах з Євросоюзом і підтримати ГУАМ можуть лише «морально». Залишається Киргизстан... Загалом, розширення ГУАМ абикуди — на Схід, Захід або ще куди — випадок важкий, майже клінічний.

Очевидно, що на пострадянській арені ГУАМ не сприймається як самостійний гравець, а його майбутнє ставиться в залежність від різних економічних і геополітичних чинників. Ними ж визначаються й головні цілі альянсу, відтепер     іменованого «Організація за демократію і розвиток— ГУАМ». Це, по-перше, дозвіл заморожених конфліктів і протидія сепаратистським тенденціям на території країн-учасниць (Наддністрянщина, Південна Осетія, Абхазія, Крим). По-друге, поширення демократії на пострадянському просторі (Росія, Беларусь, Середня Азія). І по-третє, реалізація євроінтеграційних устремлінь членів ГУАМ .

Упровадження в життя цього переліку завдань можливе кількома шляхами, але кожний з них призведе до протистояння ГУАМ (і, відповідно, України) з Росією. Адже марно сподіватися, що Росія добровільно виведе з правого берега Дністра свою 14-у армію, забере назад сотні тисяч російських паспортів у жителів Грузії або припинить фінансувати промосковські організації в десятках українських «міст російської слави»? Або що російська еліта на чолі з Володимиром Путіним дозволить грузинам і українцям влаштувати Майдан на Червоній площі? Або що кремлівські «яструби» спокійно сприймуть безпосереднє сусідство з НАТО? Знаю, що ніхто про таке навіть не думає. І правильно.

На нинішньому ж етапі ГУАМ доводиться задовольнятися підвищенням свого статусу до міжнародної організації та реалізацією давно виношуваної ідеї зони вільної торгівлі, про що вже говорилося. І тим, що активізація роботи в рамках «четвірки» ще більше ускладнює і без того нелегке життя ЄЕПу.

«Коаліція незадоволених» — так називають європейські оглядачі нинішній, після саміту, стан ГУАМ. У новій редакції — «Організація за демократію і розвиток» — розділяє членів СНД на прозахідних і проросійських, вважають вони. Росія вороже ставиться до ГУАМ, вбачає в організації підтвердження планів США щодо її «оточення». Зокрема Франція, яка боїться всього, що має «атлантичний» запах, також дуже обережна щодо організацій, які збираються суперничати з ЄС.

Нова напруженість між Росією і США в боротьбі за вплив у регіоні може виникнути через те, що президент США Джордж Буш, як вже оголошено, у червні демонстративно відправиться до Києва. Перед самітом «великої вісімки» у Санкт-Петербурзі Бушу хотілося б підтримати прагнення України вийти з-під контролю Москви і переорієнту-ватися на Європу, говорять у Вашингтоні.

Одночасно Москва підсилює своє панівне становище в Центральній Азії, переконані в Німеччині. Киргизстан загрожує США закриттям американської військово-повітряної бази. Паралельно Кремль витяг Узбекистан з колишнього ГУУАМ і продовжує за допомогою економічної блокади натискати на Молдову, а також на Грузію.

На цьому тлі прогноз щодо ГУАМ доволі стабільний — навряд чи перетвориться на діючу міжнародну організацію. Особливо, якщо вона існу-ватиме від саміту до саміту, а в київському секретаріаті ГУАМ двері будуть зачинені так само часто, як і в Інформаційному офісі на вулиці Мельникова.

Валерій ГРІНЧЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com