Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ТРИ УКРАЇНИ

Споглядаючи на наше буття, бачу три України. Існують вони в одному просторі й одному часі, але в різних духовних вимірах.

Легіон збайдужілих, недолугих, ледачих й лицемірних заперечить їхнє існування. Насправді ж їх реально помітити й розрізнити неозброєним оком. Навіть сліпі від народження здатні чітко провести між ними межу.

Перша Україна — це тупа, затуркана, зденаціоналізована, жадібна до розваг отара несвідомих власного призначення плебеїв. Український дух (як і все українське) сприймається нею як ганебний анахронізм, що заслуговує на насміхання. Куций розум позбавляє її можливості усвідомити значення власної й національної гідності. Ігноруючи власне походження, її сини й доньки вважають себе українцями. їм байдуже, що факт народження на теренах України, як і факт багаторічного в ній проживання, ще не є підставою для такого ототож-нення. Ця Україна завжди була покірною до ярма чужинців, вона ніколи не переймалася долею наступних поколінь і завжди слухняно йшла за запропонованим їй лукавим кумиром на плаху.

Друга Україна — це цинічна блудниця. Вона не соромиться власного блуду. Навпаки. Вона пишається власною інакшістю та відміністю від усього українського. Фізичний і духовний блуд з чужинськими синами трактується нею як визначне досягнення. Задля власної кар'єри й задоволення абсурдної забаганки вона радісно продає цноту й гідність. І завжди знайде цьому підле виправдання. Бути українцем для її синів і доньок — ремесло. Не з власної волі, а під тиском обставин вони іноді згадують власне коріння. Паразитуючи на здобутих кров'ю й потом досягненнях одноплемінників, продаючи духовний скарб за статки та псевдоцінності, розбухаючи й гниючи, вони труять все довкола. Прагнучи привернути до себе увагу, цинічно обливають брудом рідне. Ненавистю до материнського друга Україна виборює собі звання української еліти.

З Божої ласки існує й третя Україна. Справжня. Всюдисуща і всевидяща. На відміну від двох попередніх, вона не б'є себе в груди, переконуючи у власному первородстві. їй є чим пишатися, але вона не уподібнюється демонстрацією власних чеснот до блудниці на подіумі. Триб її життя — шлях, вказаний Творцем, та гармонійне поєднання здобутків минулих поколінь з чітким усвідомленням власного призначення. Це в її традиціях доброзичливість до ближніх, пошана до гідності. її сини не боялися осуду за розправу над зрадниками, але щиро й благородно пробачали всіх, хто розкаявся. Справжня (а не бутафорна й самозванна) Україна — ліки для немічних і хворих, дороговказ для найліпших, набат для збайдужілих. Вона ніколи не приставала на поставлені лукавим умови, а в часи стагнації і смути не продавала власної гідності.

Споглядаючи на наше буття, бачу три України. Перша — це щохвилинний біль душі. Шалена отара мчить у безодню. З огидою споглядаю на другу Україну. Впевнений — у неї немає майбутнього. її діти не перші серед зрадників. Однак доля третьої (істинної) мені не байдужа. Що на неї очікує? Чи вистоїть вона в двобої з гідрою лукавства, байдужості й зовнішньої агресії? Знаю, безліч її зусиль розбилися об брилу зденаціоналізації (перша Україна), а здоров'я здавна точить хробак вивищення хвилинної вигоди над одвічним (друга Україна).

Дивним і неприродним видається існування трьох Україн. Та попри заперечення навіть сліпі від народження здатні чітко провести між ними межу.

Олесь ВАХНІЙ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com