ДОНСЬКІ ВУЗЛИ ЄДНАННЯ

Минулого місяця ректор МАУП М.Головатий підписав кілька угод про створення в Південному федеральному окрузі Росії – на Ростовщині, Тамані, в Ставрополі, Краснодарі та Кисловодську, - де нині мешкають близько мільйона етнічних українців, кількох навчально-консультаційних центрів МАУП.

Вони у недалекій перспективі повинні об’єднатися в єдиний Південно-російський міжнародний центр відкритої освіти, що дасть можливість мешканцям цього краю, які відчувають свій кревний зв’язок з Україною, отримувати безперервну освіту в МАУП - від бакалаврів та спеціалістів до магістрів та докторів філософії (PHD) з широкого кола спеціальностей. До вашої уваги репортаж з місця подій одного з безпосередніх організаторів цього процесу – заступника генерального директора Міжнародного відкритого університету МАУП  Ігоря Маленького.

Колись тут русичі «черленими щитами степи городили», а тисячоліттям раніше паслися буйногриві коні амазонок, скіфів, кіммерійців та інших мінливих, як степові вітри, минущих, як і все на цьому світі, володарів приазовських степів. На початку минулого століття до самого Ростова та північнокавказьких - черкаських та кубанських - станиць долітали тачанки української степової вольниці під проводом батька Махна.

Нині ж найяскравішим доказом природної єдності приазовських земель - від Донеччини й  Луганщини до тихого Дону - є лише темні піраміди степів, подекуди порослі верболозами та ріденьким лісочком терикони, свіжіші з яких у дощову погоду горять зсередини, наповнюючи довколишній степ запахами сірки та всіх елементів таблиці Менделєєва, що містяться у шлаку глибинної породи, ніби нагадуючи непам’ятливим нащадкам, що надра цієї землі наповнені однією кров’ю та плоттю - від Дніпра до самого Дону.

 Нині у Ростові мешкає народ «кавказьких національностей» з дев’яти північнокавказьких національних округів. Тут найкрасивіші в цих південнослов’янських землях дівчата, які невловимо поєднали в собі приазовську й кубанську соковитість з оманливими кавказькими та східними рисами.

«Ростовщину справді можна назвати північними воротами Кавказу, а, можливо, й одним з найреальніших торговельних шляхів України з цим регіоном - аж до Махачкали й Астрахані, -розповідає заступник торговельного представника України в Росії Володимир Мельник, який працює в Генеральному консульстві України у Ростові. – Досить сказати, що третину загального торговельного обороту України з Росією становить оборот саме з Південним федеральним округом і саме з цим регіоном спостерігається стійке позитивне сальдо, що свідчить про наявний значний ринок та ще не використані можливості для експорту українських товарів. Тому ми й організовуємо постійні зустрічі українських промисловців та бізнесменів з Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Києва та інших міст з їхніми місцевими колегами, намагаючись всіляко сприяти цим процесам. В умовах значного скорочення видобутку вугілля та закриття багатьох шахт на Донеччині й Луганщині спостерігаються також певні тенденції робочої міграції в цей регіон шахтарів та молоді, які намагаються знайти тут роботу на будівництві. Тому ми підтримуємо намагання МАУП допомогти їм здобувати освіту за місцем роботи. Генконсульство України в Ростові опрацьовує з російською стороною проекти створення вільних економічних зон у прикордонних районах, а також готує до підписання двосторонні угоди про особливий режим перетину кордону для їхніх жителів, що сприяло б збільшенню кількості робочих місць та легітимізації робочої міграції населення. Бо хоч би як заперечували нинішні політики, південно-східна Україна й Ростовщина не так давно були єдиним економічним організмом, напрацьовані десятиліттями зв’язки даються взнаки й дотепер. І нас тішить, що МАУП нині є фактично єдиним українським ВНЗ, який усвідомлює необхідність підтримання цих зв’язків. Прикро тільки, що в українських урядовців досі дійшли руки до затвердження Кабінетом Міністрів України двосторонньої міжурядової угоди про взаємне функціонування філій ВНЗ, яку російська сторона підписала й ратифікувала ще три роки тому. Однак навіть в умовах певної нелегітимності й невпорядкованості правового поля Генконсульство України готове всіляко сприяти тим, хто розуміє необхідність підтримки об’єктивних процесів і намагається хоч чимось допомогти своїм співвітчизникам в Росії».

А ще багатовікову сув’язь України з цими землями переплетено численними родинними і дружніми зв’язками, які не в змозі розірвати жодні міждержавні кордони. Відомий український поет і шкільний вчитель із закарпатського Широкого Лугу, мій давній товариш Петро Мідянка перед моєю першою поїздкою до Ростова просив передати вітання його рідному братові, який ще у радянські часи осів у цих краях. На Ростовщині збирав матеріал для ранньої прози Євген Пашковський. А в останньому українському шахтарському селищі дорогою до російського Гуково викладав по закінченні Львівського університету українську мову і літературу мій давній приятель Василь Івашко, якого нині доля закинула в Сараєво – там він очолює дипломатичне представництво України. У прикордонному Гуково, де я з В.Мельником оглядав новий автомобільний пункт пропуску, один з керівників прикордонного загону (як він висловився, «вірменин Радянського Союзу» за національністю) полковник Мушех, який свого часу навчався в Києві, сказав, що колись йому і в страшному сні не могло приснитися, що доведеться облаштовувати кордон з Україною. «Загалом ловимо контрабандистів, - відповів полковник на моє запитання, про те, чим доводиться займатися на новооблаштованому кордоні. – Братки-бандити останніми роками так звикли заробляти на різниці цін на пальне в Росії та Україні, що не пошкодували великих грошей на будівництво нафтобази за два кілометри від кордону, аби економити на витратах численних бензовозів. Однак ми, як колись русичі щитами, «перегородили поля зеленими кашкетами», і - якщо нам не заважатиме цивільна влада - ще довго стоятимуть ці бензовози, затягнені павутиною, а крадені на Кавказі джипи й мерседеси доставлятимуть донецьким та луганським побратимам у вигляді запчастин. Що ж до освіти, то, напевно, є раціональне зерно в тому, що для одного з центрів системи підрозділів Південно-російського міжнародного центру МАУП ви обрали шахтарське містечко Гуково, бо, окрім очолюваної Олександрою Комаровою тутешньої філії Ростовської академії народного господарства, на сотні кілометрів довкола Луганська - з одного боку - і Ростова - з іншого - вдень з вогнем не знайти жодного пристойного вищого навчального закладу, а необхідність в сучасних освітніх закладах є - і з українського, і з російського боку, хоча б тому, що у цьому прикордонному регіоні з обох боків мешкає близько мільйона населення, а ще в близькому майбутньому маємо створити вільну економічну зону. Та й прикордонникам обох держав набагато приємніше буде організовувати полегшений режим перетину кордону для студентів з України, ніж ловити по полях контрабандистів. Для цього у Гуково уже облаштовано найсучасніший автомобільний пункт пропуску на вісім ліній вартістю більш як три мільйони доларів США. Прикро тільки, що з українського боку в «Червоному партизані»  дороги вузькі й розбиті - їх за півроку остаточно зруйнують вантажні фури - та зовсім старий пункт пропуску на дві лінії з пересувними вагончиками. Тож усі наші зусилля упруться в «пляшку з вузьким горлом» на українському кордоні. Тому, певно, українській місцевій владі треба подумати про належне облаштування кордону, який не заважав би, а навпаки - допомагав населенню в його пересуванні.

І ще один цікавий факт – нині на Ростовщині мешкає більш як півмільйона етнічних вірмен. До того ж і тих, які осіли тут кілька поколінь тому, і новіших переселенців, які приїхали сюди в часи Карабахської війни з гірських районів та околиць Єревана. У Ростові, окрім Генерального консульства України, недавно відкрито й Генеральне консульство Вірменії, але досі жоден вірменський ВНЗ не зацікавився можливостями надання освітніх послуг місцевому вірменському населенню. То, можливо, МАУП, використовуючи свої зв’язки у Вірменії та досвід організації закордонних підрозділів, допоможе вірменським ВНЗ у цьому питанні?»

А неофіційний керівник Гуківської філії РІНГ та місцевого ліцею Олександра Комарова народилася в українській станиці під Ставрополем, де її батьки, родичі та й вона сама споконвіку «балакають» своєрідною південною говіркою, яка нагадує українську мову. Ще п’ятнадцять років тому шкільна вчителька хімії та біології, а нині доктор наук та член-кореспондент Південно-російської АН, вона такою бурхливою енергією, що місцеві прикордонники, митники, працівники МВС з обох боків кордону, її учні і друзі називають її «амазонкою приазовських та донських степів».

«Для мене без різниці, де живуть мої друзі, - каже вона, - в Ростові, Москві, Ставрополі, Луганську чи в Києві. Я рада всім, хто приходить з відкритою душею та серцем. Коли ж Генконсульство України в особі В.С.Мельника дало сюди пропозиції про відкриття Міжнародного центру відкритої освіти МАУП, я спочатку сумнівалася, бо ж клопотів з власною філією та ліцеєм, де навчаються елітні учні з усіх досяжних околиць, вистачає. Однак цікаво бути першовідкривачем у всьому. Нічого подібного на всьому Північному Кавказі наразі немає. Та й співробітництво з провідним українським ВНЗ щоденно нагадуватиме мені про мої корені. Я з таким задоволенням слухаю українську… наче відчуваю якусь часточку життя моїх предків. А для заснування Міжнародного центру відкритої освіти у нашому ВНЗ є все необхідне: матеріальна база, викладацькі й наукові кадри, значна частина з яких також відчувають себе причетними до України - як, наприклад, майбутній керівник аспірантури, доктор наук Олександр Шевченко. Гадаю, з допомогою Генконсульства України у Ростові та Спілки українців, яка не так давно започаткувала свою роботу на Північному Кавказі, ми успішно здійснимо перший набір студентів, а далі все залежатиме від нашого бажання та вміння співпрацювати із взаємною вигодою та користю для людей.

І це може бути лише початком тривалого процесу, бо в Міжнародному центрі українського ВНЗ, який до того ж має можливість видавати міжнародні дипломи та пропонує студентам подальше продовження навчання в системі відкритої освіти до ступенів кандидатів та докторів наук міжнародної класифікації, із задоволенням навчалися б студенти в Краснодарі й Ставрополі, на Тамані і у Владикавказі, де, до речі, функціонує розгалужена система філій Ростовського інституту народного господарства та Північно-кавказької Академії державної служби, які зараз зливаються в єдиний Південно-російський федеральний університет (позаяк в одному місті не зможе бути кілька філій одного університету). Отож, напевно, зараз найслушніший час для залучення цих, уже активно працюючих, філій до системи Південно-російського міжнародного центру відкритої освіти МАУП. Якщо розпочнемо з чистими помислами й щирим бажанням допомогти людям, тоді це починання буде успішним і до нього долучаться ще багато світлих серцем людей, яким не байдужа Україна, земля їхніх батьків та пращурів”.