Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ФМАЗОНКИ: ЛЕГЕНДИ І ГЕНЕТИКА

Події, якщо вірити античному історику Геродоту, розвивалися так.

На річці Фермодонт у Малій Азії в Лівії, в передгір’ях Кавказу поблизу Меотиди (Азовське море) жили племена незвичайних жінок – нащадків бога війни Ареса і Гармонії – дочки богині краси Афродіти. Вони випікали собі праву грудь, щоб уся сила переходила в плече, ніколи не розлучалися зі зброєю, чоловіків терпіли виключно заради продовження роду, синів віддавали батькам або ж робили із них своїх прислужників, а дочок виховували, як знали. Борючись із ними, набрався біди Беллерофонт, що претендував на богорівність, Гераклові ж пощастило. Коли, за однією з міфічних версій, амазонки дісталися Афін, щоб врятувати свою полонену проводирку, цей незрівнянний герой розгромив їх ущент, а царицю Іпполіту віддав за дружину Тесею, відібравши в неї чарівний пояс.

Захопивши кількох амазонок, греки відправили їх трьома вітрильниками на свою батьківщину. Дорогою полонянки перебили чоловічий екіпаж, пристали до кримського берега й почали нещадно грабувати скіфів. Але відважні жінки сподобалися скіфам, й вони вирішили задля поліпшення породи створити спільне потомство. На такий генетичний подвиг було вповноважено найвродливіших юнаків, і один з них з трепетом не так любовним, як за власну шкуру, приступився до воїтельки, яка відбилася від гурту. На диво, та й не опиралася! Понад те, пообіцяла на друге побачення привести подругу – якщо й для неї знайдеться пара. Невдовзі утворилися два табори, мешканці яких активно спілкувалися між собою без посередництва зброї.

Тоді старійшини наказали хлопцям привести чужинок в скіфське поселення, але воїтельки не пішли! Сказали, що вони знайшли спільну мову з місцевими чоловіками, а з жінками не знайдуть. «Якщо ви хочете мати нас за дружин, то йдіть до батьків, візьміть свою долю майна, поверніться до нас, і ми житимемо окремо», - такою була їхня умова. На цьому й зійшлися.

Отак серед скіфів на півдні України з’явилося дружнє їм плем’я савроматів, яке цілком відрізнялося своїми звичаями. Савроматки вдягались, як чоловіки, нарівні з ними брали участь у війнах і полюваннях, заправляли ділами племені. Більше того, жодна савроматка не могла вийти заміж, доки не прикрасить свого сідла парочкою черепів убитих ворогів. Відтак обдаровані суто жіночими чеснотами потрапляли в незавидне становище, але світ від такої обурливої рівності статей не западався.

Якщо зважити, що скіфи й савромати – пращури праслов’янських племен, то зрозуміло, чому  жінка в Україні зберігала дух незалежності і в ті часи, коли прекрасна стать по всій Європі була загнана в такі собі моральні резервації. Іноземці щиро дивувалися, що в ХVІІ столітті школа була в кожному селі, що дівчатка навчаються разом з хлопчиками, що дівчина могла освідчитися в коханні своєму обранцеві, і це не було приниженням, що чоловіки запрошували жінок на військові ради. Феномен Запорозької Січі – християнської чоловічої республіки міг виникнути виключно за умови, коли жінка була достатньо сильною, щоб узяти на свої плечі весь клопіт, пов’язаний із здобуванням засобів для прожитку та облаштуванням родинного гнізда. Однак – повернімося до амазонок.

Історики – а ними були чоловіки – важко мирилися з їх існуванням. Вони оголошували, що ніяких дів-воїнів немає (Палефат), бо того й бути не може, що насправді амазонки – то чоловіки-варвари, які носять довгий одяг і голять бороду. Інші проголошували, що всіх воїтельок винищено до ноги, а ті, що залишилися, вже позбулися поганих звичок.

І все-таки без амазонок не обходиться жодний яскравий історичний епізод. Вони воювали під стінами Трої, їхня цариця Пентисилая полягла в герці з Ахіллом, чим цей герой дуже пишався. Вони заправляли ділам на острові Геспера (так пише Діонісій), що недалеко від Ефіопії, з якого пішли походом під проводом цариці Мирини, то скорили Аравію, Єгипет, Сирію й навіть таємничих атлантів. А у Малій Азії вони заснували багато міст.

Діодор Сицилійський розповідає, щодо Олександра Македонського, коли той перебував у Гирканії, в супроводі трьохсот охоронниць з’явилася така собі Палестра. «Я прибула, щоб мати від тебе дитину, - сказала вона. - З усіх чоловіків ті здійснив найбільші подвиги, і немає вище від мене жінки за силою і хоробрістю. Треба думати, що від двох таких видатних людей народиться дитина, яка перевершить усіх смертних». Як давно люди займаються практичною генетикою! І чому ж такі слабенькі результати? Чи не тому, що чоловіки надто боялися тих, хто без них обходився! Але гречний Олександр повівся достойно: протримавши в себе Фалестру, він відпустив її з багатими дарунками. Шкода, що невідомо, чи благословили боги той союз і чи вижив нащадок за тих бурхливих часів.

Попри всі періодичні декларації істориків про те, що народу, який складається з самих жінок, уже немає, амазонки благополучно дожили до середніх віків. Віддав належне воїтелькам і видатний російський історик Микола Карамзін. В місті Чимбай він записав легенду про жіноче ханство на чолі з прекрасною Занай, в якому чоловіків тримали зачиненими вдома, узгоджуючи їх кількість із практичними потребами. Сама ж ханша, народивши сина, не вбила його, хоч пророцтво й застерігало її від такого м’якосердя, а наказала служанкам підмінити хлопчика дівчинкою. Вирісши в іншій сім’ї, той хлопчик очолив повстання чоловіків супроти своїх гнобительок, яке зазнало поразки. Але і вдруге не підняла Занай руку на рідного сина, зізналась у всьому народу й зарізала себе в нього на очах. Отак настав кінець жіночому царству.

Про амазонок йдеться в трактаті «Про засади управління», який приписують Томі Аквінському, згадує їх флорентієць Брунето Латино в енциклопедії знань своєї епохи, яку сам і уклав. Куди вже далі! Навіть відомий гуманіст Еней Сільвій Пікколоміні (1405-1464), що увійшов в історію під іменем папи Пія ІІ, і той не втримався від моральної оцінки звичок амазонок калічити хлопчиків, щоб, вирісши, вони не відібрали у них владу.

Про країни жінок розповідали місіонери, що насаджували християнство на екзотичних островах. Ці дами дуже інтригували Христофора Колумба, котрий зробив з цього приводу чимало записів у корабельному щоденнику.

Практично – немає народу, який би не склав своєї легенди про амазонок. Окрім місць, які вказав Геродот, жили вони в Індії, Китаї, Японії, на островах Океанії... В Європі, окрім савроматів, історичність яких не заперечує ніхто, найславетніші амазонки нібито влаштували поселення на берегах Балтійського моря – і в це можна повірити, якщо зважити, що в північних сагах велике місце належить дівам-воїтелькам – валькіріям. Одна з них – Брунгільда – дізнавшись, що через прикру випадковість стала дружиною не наймогутнішого лицаря, спалила себе, проклявши перед тим рід можновладців Вольфсоунгів. З того почався занепад північних богів і героїв.

Попри живучість легенд, попри мерехтіння імен найавторитетніших істориків давнини, сучасна наука відмовляється визнати історичність народу амазонок, хоч би на якій території він мешкав. Мовляв, ніякі археологічні знахідки, ніякі етнографічні дослідження цього не підтверджують, відтак маємо відголос епохи матріархату – й не більше!

Скажіть будь ласка, а на які знахідки тут можна орієнтуватись? Як довести, що занесені пісками руїни древнього міста де-небудь у Лівії, при витоках Дону чи на Кримському півострові – не що інше як столиця амазонок?

А які докази того, що у війні 1812 року, наприклад, брала участь кавалерист-дівиця Надія Дурова? Тим часом на сьогоднішній день це доконаний факт.

Та постає питання: чи не зумовлена складність гендерних стосунків генетичним апаратом людини? З жовтня 2004 року по березень 2005 року склад хромосом, які визначають стать – однотипних (ХХ) у жінки і різних (ХY) у чоловіка, повністю розшифровано. Дослідження показали, що різниця між ними сформувалася в процесі еволюції. І як тут не згадати міф про андрогінів – двостатевих істот, таких сильних, що боги вирішили їх розділити, аби не втратити владу над світом. От і шукає одна половина другу, прагнучи відновити колишню гармонію, в переважній більшості випадків – без успіху. Цікаво, що, коли інші 22 хромосоми клітини співпрацюють в процесі злиття, обмінюючись цілими ділянками, то статеві «воюють», і кожна нав’язує свій шлях розвитку. А далі починається не менш ревнива боротьба партнерів за «відновлення рівності» на користь жінки. Одна з Х-хромосом переводиться у неробочий стан, проте Y продукує білки за двох. Хто чи що це визначає? Уявіть собі, зародок (тут до речі посилання на п’єсу бельгійського драматурга Моріса Метерлінка «Ставання»), де ненароджені діти вибирають майбутню матір...

Боротьба за «гендерну справедливість» на рівні генетичної інформації на користь людині не йде, а найбільше від неї страждають чоловіки. Бува, розділившись, хромосоми не розходяться, й котрась – Х чи Y – стає третьою, четвертою чи ще якоюсь там зайвою. У таких випадках дівчинка має шанс зрости в дуже привабливу особу, хоч і не завжди спроможну продовжити рід, - енергійну, завзяту, дужу. Зате з хлопчиків формується найнещасніша в світі істота – розумово неповноцінна, квола, безвольна.

У Х-хромосомі на 1020 генів більше, аніж у Y. Здебільшого вони «мовчать», однак «останнє слово» завжди лишається за ними, і хто його знає, яким воно буде!

Та найбільша несправедливість природи в тому, що з причини однаковості хромосом жінка уникає багатьох спадкових хвороб, перекидаючи їх на чоловіків. Один тільки ген облисіння чого вартий: щоб знати, яка шевелюра в тебе буде років після 25-30, треба дивитися на діда по материнській лінії. Так само і з дальтонізмом – неспроможністю відрізняти червоний колір від зеленого і, найгірше, з гемофілією – хворобою, при якій не згортається кров. Можна було б повірити, що героїня казки братів Гримм заснула, вколовшись веретеном, коли б... вона була хлопчиком. Гемофілія клала край аристократичним родам, де дбали про чистому крові: таке, зокрема, світило царському дому Романових, куди цю біду занесла англійська королева Вікторія, яка сама відзначалася завидним здоров’ям.

От що таке воювати там, де належить співпрацювати!

Амазонки довели, що не існує царини, де б жінка не могла стати поряд з чоловіком, нічим йому не поступившись. Але й зазнали амазонки поразки через те, що самостверджувалися на чоловічій території замість того, щоб створютваи свою. На думку автора бестселера ХХ століття «Ружі світу», кожна людина має плекати в собі і чоловіче начало – в розумінні сили духу, мужності перед життєвими випробуваннями, і жіноче - чуйність, душевну тонкість, доброту. І ніхто не повинен дивитися на світ, як на полігон для утвердження власних амбіцій. Світ належить упорядковувати, щоб зробити щасливими всіх. Будемо сподіватися, що в цьому напрямку рухається й генетична еволюція.

Наталя ОКОЛІТЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com