СОЛДАТ КУБИ

Я поверну людям ясність духа,
поза яким культурі місця нема;
я дам їм також простоту.
Ясність, простота, велич.

Фрідріх Ніцше

Політична мапа світу рясніє новоутвореними американськими штатами – Афганістан, Південна Корея, Грузія, Ірак, Пакістан тощо. Американська імперія, як колись дуже давно Римська, розростається, захоплює нові території, прикриваючись фіговим листком демагогії про боротьбу з тоталітарними режимами та світовим тероризмом. Відтак, усьому світу давно вже зрозуміло, що таке американська політика і з яким виразом обличчя її треба сприймати. Двоєдушність – мало не головна її риса. Найсвіжіший приклад – початок співпраці Вашингтона з Делі в галузі ядерної енергетики. З одного боку – тиск на Іран, з іншого – карт-бланш для Індії. Але скажіть будь ласка, чим Делі кращий за Тегеран?

Часом вражає відвертий цинізм американського керівництва та окремих груп американських громадян. Нещодавна хвороба 80-річного кубінського керманича Фіделя Кастро викликала щире захоплення у ренегатів-біженців, які проміняли Острів Свободи на сумнівні блага штатівської цивілізації (найвідоміші з-поміж них – смертельно небезпечне їдло „Макдональдсів” та дозвіл на будь-яку аморальність, широко розрекламований голлівудським кіно). Важко навіть собі уявити, наскільки спаплюженою може бути людина, яка привселюдно – на весь світ – бажає смерті іншому і радіє через його вірогідний скін; до шабашу озвірілих відступників додалися й вашингтонські чільники, які заявили, що сподіваються на смерть Фіделя і вже готові виділити певну суму на встановлення на Кубі „демократії”. Що таке демократія по-американські, ми добре знаємо... Це й десятки тисяч загиблих від ядерних вибухів у Хіросімі й Нагасакі, це й бомбардування Югославії, це й винищення хороброго в’єтнамського народу, і підступна „буря в пустелі”, і жорстокий доларовий диктат у Латинській Америці та Японії, і знищення іракської і афганської держав. Але Фідель – це не м’якотілі японці, не недоумкуватий Слобо й не зажерливий Саддам.

Фідель, як звикли писати ЗМІ – „останній комуніст західної півкулі” (РИА „Новости”). Він зовсім не збирається здавати власних завоювань. Звісно, Фідель не може не думати про свій вік, про те невідворотнє, що очікує на кожного з нас. Але його хвилює скоріше не думка про смерть, а майбутнє Куби після того, як він піде. Він керує Островом Свободи вже п’ятдесят років. Сказати, що кубинці звикли до нього – значить не сказати нічого. Для порівняння – Сталін правив Радянським Союзом удвичі менше; відвикнути від нього ми не можемо й досі (принаймні певна частина населення). Наполеон верховодив Францією лише десять років – але вплив на свідомість французів мав просто фатальний, спричинивши цілу епоху в літературі, живописі, праві й філософії. Фідель – це не просто ера в житті невеличкої країни посеред Карибського моря; це – сама Куба.

Кастро пережив шість президентів Америки, шість керівників Радянського Союзу й Росії. Давно пішли в небуття всі друзі й вороги. Фактично юність і молодість Фіделя минули в середовищі кубинської богеми. Як і більшість революціонерів, він вийшов зовсім не „з низів”, а скоріше з вершків суспільства тогочасної Куби. Першою його дружиною стала донька міністра уряду тодішього диктатора Батисти Мірта Діас Баларт. Другою – одна з зірок гаванської богеми, заможня пані Наті Ревуель. Фідель був справжнім мачо – пристрасним у коханні так само, як і в політиці. Якщо спробувати уявити собі Че у вісімдесятилітньому віці – вийде Фідель.

Комуністична економіка знала три способи розвитку. Перший – радянський, доволі вдалий, але спрямований виключно всередину; тому після розвалу СРСР усі без винятку новостворені країни пережили (а дехто – Молдова, Білорусь – досі не спекався) важку економічну кризу. Другий – китайський, мабуть, найвдаліший. Таке-собі сполучення капіталізму з державним регулюванням. Абсолютистський кланово-олігархічний лад, у якому державою керують компартійні боси та великі ділки в одній особі. На відміну від Куби й Радянського Союзу в Китаї марксистська філософія ніколи не сприймалася всерйоз, слугуючи не більше ніж ширмою, необхідною для нечисельної кліки для втримання влади. Третій різновид комуністичної економіки – кубинський. Його винахід – повністю заслуга Фіделя. Куба ніколи не була закритою державою, як, скажімо, радянська Україна чи Північна Корея. Туристичний бізнес – особливо останні п’ятнадцять років – розвивався тут досить жваво. Фідель був геніальним дипломатом. Йому вдавалося балансувати на хисткій межі між „дядечком Семом” і Кремлем, зберігати фактичне лідерство в латиноамериканському світі та при всьому тому лишатися справжнім „батьком народу”, якому співчували, якого підтримували мільйони людей.

Ми ідеалізували Сполучені Штати. Ця країна здавалася нам недосяжною мрією, раєм на землі (згадайте 80-ті роки та початок 90-х). Між нами і Штатами пролягли тисячі кілометрів. Кубинці – одни з найближчих сусідів Америки. Махнув веслами – і ось тобі овіяна чарівними легендами Флорида. Кубинцям добре відомий звірячий вищір „дядечки Сема”. Це навіть не мультиплікаційний Скрудж (змальований з єврея Рокфеллера) – скоріше страшні бездушні ділки-почвари з романів Діккенса та Ґолсворсі. Тому кубинці – принаймні розумні кубинці – не хочуть до США. Тут та ж ситуація, до речі, що й з Україною. Розумні, освічені українці не хочуть до Росії. Інші – на сході...

Відтак, Фідель ніколи не відмовлявся від ідеї співпрацювати з усіма – і з США, і з Росією, і з Колумбією. Кастро – вдалий приклад революціонера-менеджера, що опікується не лише своєю задницею (як це робить більшість сучасних „помаранчевих” революціонерів), а й країною.

Якщо Фідель помер, то існує лише два варіанти розвитку подій. Перший: до влади приходить Рауль Кастро або хтось інший з найближчого оточення Команданте. І Куба йде далі шляхом „пом’якшеного комунізму”. Другий: американці здійснюють за величезне бабло (ті 80 мільйонів, про які вони патякають – лише крапля в океані) „демократичну революцію” і приводять до влади якогось опереточного президента. Чесно кажучи, у можливість другого варіанту не віриться. Так, американське бабло всемогутнє. Воно спричинилося до розвалу СРСР. Воно з ніг на голову перевернуло Україну. Але слід пам’ятати про те, що Радянський Союз і кучмівська держава на той час настільки остогидли власним громадянам, що гроші брали залюбки й неоглядком. Кубинці ж пишаються своєю країною – цього не можуть приховати навіть брехливі американо-єврейсько-російські ЗМІ. Звісно, знайдуться юди й з-поміж них...

До того ж, Вашингтон наразі настільки заклопотаний Іраном, Ліваном і Північною Кореєю, що в нього просто не стане снаги на серйозну операцію на Кубі. Відтак, не варто недооцінювати ворога.

Зрештою, Фідель може спокійно передавати владу. Його можна зрозуміти – після майже 50 років правління, певно, дуже хочеться відпочити. До того ж, навряд чи найближчі п’ять-сім років на Острові прийметься якесь рішення без узгодження з Команданте.