НЕСКІНЧЕННЕ РОЗСЛІДУВАННЯ

16 серпня виповнилося шість років з дня зникнення журналіста Георгія Гонгадзе.

Коли навіть на лаві підсудних сидітимуть троє колишніх міліціонерів, яких обвинувачують у вбивстві Гонгадзе, ця справа навряд чи коли буде розкрита. Адже якщо суд і доведе їхній злочин, вони швидше зіграють роль цапів-відбувайлів. Утім, як і їхній колишній начальник, генерал міліції Олексій Пукач, який, за свідченнями під­судних, і був безпосереднім вбивцею журналіста. І саме на ньому, як у найгірших детективних романах, уривається нитка, яка може привести до безпосередніх замовників. Однак, здається, ніхто їх і не хоче знайти. Трагедія ж родини Гонгадзе для багатьох політиків — не що інше, як привід «попіаритися». Варто лише пригадати виступ Олександра Мороза, який оприлюднив «вибране» з антології майора Мельниченка. Що й дало йому свого часу додаткові голоси на виборах. Або нинішнього мі­ністра МВС Луценка — «полум’яного революціонера» та «польового командира» призабутої акції «Україна без Кучми». Саме тоді вперше і запам’ятався цей «борець» тим, хто справді хотів щось змінити в цій країні. Нині ж Юрій Віталійович спокійні­сінько пліч-о-пліч співпрацює з тими, кого він так ненавидів. Чи ще один нинішній міністр-соціаліст — Микола Рудьковський, якого на початку його політичної кар’єри правоохоронці застукали за досить цікавим заняттям — «мікшуванням» записів Мельниченка. Та чомусь і ця справа «зависла». Натомість сам Мельниченко, окрім голосних заяв і оприлюднення вибіркових «диванних» записів екс-президента Кучми, почав торгувати своєю фонотекою. Понад те, подейкують, навіть запатентував назву — «п...івки Мельниченка». А серед багатьох його клієнтів був і Борис Березовський — російсько-ізраїльський підприємець, відомий не так бізнес-талантами, інтригами та «взаємною любов’ю» з президентом Росії Володимиром Путіним. Так «Справа Гонгадзе» перетворилася на якийсь бізнес-проект. То своє розслідування провадили росіяни з «Агентства журналистских расследований» на чолі з відомим серед шанувальників російського детективу Андрієм Константиновим. Щоправда, висновок, зроблений в результаті розслідування, був більш схожим на черговий опус, ніж на справжнє розслідування. Утім, не далеко від них відійшли і представники уславленого американського детективного агентства «Кролл», яких, до речі, найняв зять Кучми, один з найбагатших громадян України Віктор Пінчук. І нині, як повідомляють ЗМІ, представники «Кроллу» неохоче згадують про цю справу.

Не пригадуватимемо кількох генпрокурорів (а одного — навіть двічі), які з трибуни Верховної Ради били себе в груди і кричали, що ось-ось вони оголосять замовника. У результаті — пшик. І кожний новий генеральний розпочинав справу з початку. Свого часу досить популярним було гасло-запитання: «Кучма, де Гонгадзе?» Звісно, екс-президент був для України швидше випробовуванням, аніж подарунком. Та пригадується, як тодішній прем’єр-міністр Ющенко поставив підпис під таким собі «Зверненням керівників держави», де представників опозиції назвали «фашистами». Що ж до прямого наказу Кучми знищити Георгія, то за всієї неповаги до Кучми все ж важко припустити, щоб він «замовив» це вбивство. Тим паче, що на записах Мельниченка фігурували прізвища й інших журналістів, матеріали яких були значно дошкульнішими. До речі, нині й досі існує версія, що планували знищити іншого журналіста, однак його не було на той час у столиці.

Можливо, відповісти на все це міг колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, якого й досі підозрюють в організації цього вбивства. Та за кілька годин до того, як він мав свідчити в Генпрокуратурі, його було вбито. Про те, що це не було самогубством, говорять і самі правоохоронці. Утім, це не перша жертва серед ймовірних організаторів роз­прави над Гонгадзе. Інтернет-видання «Главрєд» висунуло свою версію. Три роки тому назавжди замовкли двоє генералів — колишній голова МВС Едуард Фере та начальник Державного управління справами України Юрій Дагаєв. Саме їх підозрюють в організації вбивства. На жаль, для Кучми злочин навряд чи був спланований «під записи Мельниченка». Хоча й нині є така версія. За деякими даними, 2000 року Фере завдяки дружнім зв’язкам з керівником ДУС Дагаєвим мав доступ до кабінету Кучми, оминаючи Кравченка. Саме Фере може належати зафіксована у записах Мельниченка репліка «Пусть Кравченко скажет на меня» у відповідь на вимогу Кучми разібратися з «оборзевшим» журналістом. Припускають також, що трагедія сталася внаслідок якоїсь боротьби у трикутнику Фере — Дагаєв — Кравченко, адже відносини між генералами були достатньо напружені, і що Фере спеціально міг приховати від Кравченка достовірну інформацію про долю Гонгадзе. Понад те, за свідченнями одного з обвинувачених — водія Пукача Олександра Поповича — наприкінці жовтня 2000 року він возив свого начальника на зустріч з Фере та Дагаєвим в один з ресторанів, що за містом. Про що вони говорили — невідомо. Але за кілька днів Пукач обмовився, що переховав тіло Гонгадзе.

Наприкінці весни 2003 року слідча група Генпрокуратури начебто  впритул наблизилася до розкриття злочину. І тоді за дивних обставин ледь одночасно замовкли можливі замовники — Фере впав у кому, а Дагаєв раптово помер. Підозрюють, що їх отруїли під час спільної вечері. Власне, всі крапки над «і» міг би розставити сам Пукач. Проте, судячи з усього, знайдуть його ще не скоро. Якщо взагалі знайдуть. Утім, це одна з версій. З іншого боку, цілком ймовірно, що вона й стане остаточною. Адже у цьому разі, на превеликий жаль, будуть робити все, щоб заспокоїти населення, а не встановити істину. І це вже полі­тичні ігри, а не розслідування. Але ж за цими «піарними акціями» — доля родини Гонгадзе! Можна зрозуміти матір Георгія, яка відмовляється ходити на судові засідання, яка не може досі поховати тіло свого сина. Можна зрозуміти вдову Мирославу, яка виїхала до США задля кращої долі доньок. Президент Ющенко нагородив Георгія Гонгадзе званням Героя України. Посмертно. І пафосно. Нині в Києві планують встановити пам’ятник журналісту і назвати на його честь вулицю. Зроблять це також з пафосом.

 На одному з форумів довелося прочитати цікаву думку (мовою оригіналу): «Убийство (или не убийство) Гонгадзе (или не Гонгадзе) (ничему не удивлюсь)...это ма-а-аленькая вершинка огромного айсберга. И если этот айсберг вытащить из воды, то мы, вполне вероятно, можем узнать, что у нас полРады и полправительства (если не больше) напрямую работает на ФСБ. Работало и будет работать. С 1991 года. И работает не в темных очках, плаще и шляпе с береттой с глушителем, а просто тупо тормозит страну в ее развитии. Что бы не отрывалась от матушки-Расеи. Потому как бывшего КГБ не бывает. Помните, как лис Кравчук про списки говорил когда-то?...

И фамилии там будут не пани Витренко и пр. дуриков с золотыми зубами, а очень известных борцов за свободу и незалежність, демократов с рождения, диссидентов, меценатов, философов и столпов общества. Короче, полная засветка всей сети, любовно создаваемой многие годы в Кремле. И народ прозреет и узнает, что, кроме тризуба и гривни, у нас своего ничего не осталось.

Вот поэтому ничего раскрыто не будет. Потому как дело Гонгадзе — эпизод, так же, как и Черноовол и пр. «дела»...

А РАБОТУ и дальше проводить надо». Не хотілося б, що це виявилося правдою.