НЕ СУДИ ТА НЕ СУДИМИЙ БУДЕШ

Небагато на планеті Земля місць, настільки відповідальних за страждання людські, як Ватикан.

Престол святого Петра — найрозсудливішого з-поміж апостолів — ніколи не думав аж надто довго над моральністю засобів, якщо йшлося про насадження католицизму в якомусь новому регіоні, хай то була б Померанія, Мексика чи Чорна Африка. Головним знаряддям пап завжди був меч, а хрест — на другому місці. Певно, не дуже переконливою була доктрина католицької церкви, замало довіри викликали зажерливі й хтиві пастори — тож полабські слов’яни, ірокези, аборигени, угри та багато інших народів не поспішали хреститися та входити у ватиканську кабалу. Для деяких з них це вийшло боком — північноамериканські індіанці з благословення «святої церкви» зазнали страшного геноциду (його й досі не визнає уряд США); полабські слов’яни взагалі зникли не лише з політичної, а й з будь-якої іншої мапи; квітучі арабські держави на території сучасних Лівану, Палестини, Ізраїлю та Сирії були вщент зруйновані хрестоносцями, які звели на руїнах «Царство Хреста».

Відтак останнє століття перетворило понтифікат на непотрібний придаток до надрозвиненої сучасної цивілізації. Кардинальський синкліт довго й гарячково шукав виходу з цього становища. Церква давно вже втратила всі свої володіння, прибутки катастрофічно впали, вірних ставало дедалі менше; роль Папи Римського звелася до політичного блазенства, коли його неначе шанобливо вислуховували, а потім робили все одно по-своєму — адже жодних стратегічних важелів у його руках не було; якщо раніше могутньою зброєю пап були мільйони віруючих у всіх країнах Старого й Нового світів, то тепер ці мільйони зведено до кількох тисяч, віра ж інших людей у епоху споживацького капіталізму мала зовсім інший характер і була дуже далека від фанатизму.

Певно, якийсь премудрий прелат якось висловив припущення, що папи могли б відігравати ту саму роль, що й ООН — міжнародних арбітрів, за допомогою хитрої стратегії булл, промов і реформ обертати геополітику на свою користь і досягати доволі непоганих результатів. Тоді ватиканський геноцид, який, здавалося б, припинився півтора століття тому, відновився у якісно новому вигляді. Усі страшні злочини проти людства — Голодомор 1932—33 років в Україні, страхіття Другої світової, Нюрнберзький процес, атомне бомбардування американцями, політика винищення власного народу Пол Пота, В’єтнам, Перська затока, Афганістан, Чечня, Руанда, Югославія, Ірак, Ліван — усе це відбувалося з мовчазної згоди понтифікату. І весь цей час папство гралося в гуманність: у так звані «реформи» Івана Павла ІІ. Попри мою особисту симпатію до цієї людини, на тлі прихованої світовим урядом Третьої світової та загибелі сотень тисяч безневинних людей по всьому світу — це просто-таки жахке блюзнірство, знущання над стражданнями матерів.

Парадоксально, але за часів інквізиції католицизм був більш схожий на релігію, ближчий до істини, ніж зараз, коли повністю розмито догматику, коли до кардинальської ряси і навіть папської тіари може дістатися будь-який грішник — навіть колишній вояка гітлерюгенду Йозеф Ратцингер, тобто нинішній Папа Бенедикт XVI.

Дитинство та юність майбутнього Папи минули в невеличкому місті Траунштайн, поблизу австрійського кордону, за тридцять кілометрів від Зальцбурга. За висловом самого Папи, він зростав у моцартівській обстановці. Для католиків це був нелегкий період — нацистський режим вороже ставився до католицької церкви. Юний Йозеф бачив на власні очі, як фашисти замордували місцевого кюре. Рішення присвятити себе церкві визріло в юнака під впливом родини. Відтак це не завадило йому наприкінці Другої світової вступити до лав військ протиповітряної оборони.

Звичайно, як запевняє сам пан Ратцингер, він нікого не вбивав і вбивати не збирався. Охоче вірю; я далекий від думки перетворювати Папу на якогось там звіра. Відтак, щоб зрозуміти, що таке Баварія, варто прочитати «Всеслов’янство» Миколи Аксакова; німці, які захопили колишні території слов’ян, просто-таки виросли на геноциді і нацизмі, у них це в крові; так звані «права людини» вони сприймають тільки стосовно своїх земляків, адже протягом багатьох століть їх навчали, що венди та інші післяслов’янські народності, м’яко кажучи, — другосортні люди...

Тож легко тепер зрозуміти висловлювання Бенедикта XVI у Ратисбонні (Регенсбурзі), де він раніше тривалий час очолював кафедру догматики. Звичайно, він такий самий, як і всі німці; а німці з величезним роздратуванням ставляться до мусульманських «зайд». Я взагалі не радив би найближчим часом їхати до Німеччини євреям, мусульманам та іншім недуже-білим-європейцям. Це небезпечно.

Пан Ратцингер бовкнув — мовляв, іслам насаджував релігію тільки мечем. А хіба шановний понтифік забув, як насаджувався католицизм? Скільки було хрестових походів? Скільки людської крові пролила «свята інквізиція»?

На думку візантійського імператора (читай — Папи Бенедикта XVI), іслам не приніс людству нічого доброго. Папі слід було б прочитати нову книжку найпопулярнішого французького письменника Мішеля Вельбека «Можливість острова», де автор у художній формі описує зародження і поширення світом нової релігії, що дуже швидко поглинає всі інші — буддизм, католицизм, юдаїзм, протестантство, синтоїзм тощо; найдовше опирається іслам. Понад те, на думку Вельбека, на деякий час іслам стане панівною релігією в Європі. Не здогадуєтеся, чому? Щоб зрозуміти це, Папі слід було б подивитися... серіал «Клон», де якраз і йшлося про мусульманство в призмі європейської цивілізації. У цьому фільмі розбещені, фрустровані європейці (щоправда, йшлося про Бразилію, але з огляду на походження культури цієї латиноамериканської країни, всі висновки цілком можна перенести на європейський грунт) дуже програвали на тлі вірних своїм традиціям мусульман.

Кажете, пане Ратцингере, іслам не приніс нічого доброго? А що доброго приніс католицизм? Якщо вже так казати, то всі етичні й моральні норми людства були зароджені в дохристиянську епоху, а християни просто поцупили деякі з них і зліпили новий культ. Філософія, література, етика, музика, архітектура, суднобудування, паркове мистецтво, стоматологія, нейрохірургія — все, абсолютно все з’явилося без участі католицької церкви. Радше всупереч їй. Адже якби дали волю синклітові, то заборонили б геть усе — від телебачення до прокладок. То яка ж різниця між ісламом і католицизмом?

Фелікс ІРЖАВИЙ