Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Дежа вю на всіх рівнях

Тиняючись осіннім Києвом, чомусь постійно потрапляєш у Бермудський трикутник Лютеранська — Грушевського — Інституська. Тут навіть осені не помітно. Кипіння справ і пристрастей, лоск дорогих авт, неспішні й поважні розмови по мобільнику. Життя вирує, незважаючи на сезон. Тим часом місто оточує прекрасна, пронизливо-золота осінь, що співає бронзою мертвого листя і кришиться людськими депресіями та сумними віршами Бодлера...

Увага: есдеки пруть!

В Україні відбувається зміна еліт. Але не старих на нові, а нових на старі. Повертаються так звані люди Кучми. Сам же колишній гарант тим часом літає до Москви на весілля доньки свого колиш­ньо­го відданого ад’ютанта Медведчука. Крім нього, на святі присутній президент Молдови Воронін, а ось «кум» Медведчука Путін прийти не зміг... Але свято таки відбулося. Цікава тенденція — такі політики, як Тимошенко та Кінах, святкують весілля своїх чад у київських ресторанах, а Медведчук — у московському. Дуже пафосно, з великою повагою до кумівства Медведчука та Путіна написала марчуківська газетка «День». Підспівувала ж молодятам Просто Тая.

Медведчук вийшов із тіні не просто так. Перші згадки про нього — після тривалої перерви з’явилися півтора-два місяці тому, коли почалися зміни в Секретаріаті Президента. Вийти з анабіозу його примусило загальне повернення до керівництва країною старих кадрів: Табачника, Азарова, Клюєва, Бойка, Піскуна, а тепер ще — Богуцького з Лавриновичем.

Дежа в’ю, мабуть, спостерігатиметься не тільки на всеукраїнському, київ­ському рівнях, а й на регіональних щаблях. Приміром, до Дніпропетровська повернулася «Громада» (у сучасній інтерпретації — Блок П.Лазаренка). Що ж, нова назва чесніша, адже ні для кого не секрет, чиєму гаманцю завжди служила ця «партія», хоч би там що не писалося в її статуті. І хоч Лазаренка суд усе позбавив депутатських повноважень, що йому до цього? Він же навіть в Україні не живе, а ось родина не просто живе, а й намагається разом з різними булавками, швецями, пінчуками та іншими володіти регіоном.

Дивна вона, українська політика. Ось пішов зі своєї посади Рибачук, якого добре пам’ятають усі прихильники Майдану як найпалкішого оратора в тодішньому ефірі П’ятого каналу і який спершу лобіював інтереси «любих друзів», а потім леді Ю. Головна «химера» Секретаріату вилетіла з Будинку з химерами одразу після негараздів з Універсалом. Здавалося б, повинні радіти, бо на місце Рибачука прийшов галичанин Балога — хитрий, хижий і щирий. Однак Балога — теж колишній есдек, один із «зубрів» партії влади Кучми, Медведчука та Кравчука (того, якому все «не так!»).

Наприкінці серпня, одразу після призначення Балоги, газети були сповнені різних чуток. «Газета по-київськи» надрукувала замітку «Балога знову закрив Банкову?», натякаючи на хвіртку, яка відділяє вулицю з основними адміністративними будівлями Секретаріату Президента. «Ознака нашого часу, — писала ГПК, — якщо хвіртку на вулиці Банковій у місті Києві відчинено — зі свободою все гаразд... На хвіртку свободи навісив замок новий шеф президент­ської канцелярії Віктор Балога». Через два дні хвіртку таки відчинили. Чому ж зачиняли? Просто до України «вшанувати пам’ять жертв Бабиного Яру» приїздив єврейський президент Моше Кацав. Отже, не в Балозі була справа...

Фальш і блиск нових «секретарів»

Все ж таки Майдан змінив нас. І змінив Україну. Раніше зміна обличчя влади відбувалася непо­мітно. Нині ж кожне звіль­нення, поява кожної нової людини викликають зливу коментарів. Приміром, 27 вересня з посади речника Президента пішла Ірина Геращенко, якій довелося бути і прес-секретарем опозиційного політика й бунтівника (мається на увазі період Майдану), і речником голови держави. Вона вирішила з часом створити об’єднання прес-секретарів, а тим часом попрацює... Президентом. Тільки не України, а УНІАН. А прес-секретарем Ющенка стала ведуча з СТБ.

Чому так сталося? З цього приводу висловлювалося багато думок. «Прихід нового чільника до Секретаріату, — міркував Роман Скрипін в інтерв’ю на «Обозревателе», — поставив крапку в біографії Ірини Геращенко як прес-секретаря Президента». Отже, знову каміння летить у колишнього есдека Балогу. Серед плюсів нового Голови Секретаріату чо­мусь називають його «успішну» боротьбу з Медведчуком за часів (2003 — 2004 рр.), коли останній очолював всемогутню Адміністрацію Президента Кучми, здатність знаходити спільну мову з геть усіма (приблизно те саме кажуть про нового голову РНБО Віталія Гайдука), вміння бути достатньо жорстким і навіть ризикувати.

А чого варте хоча б блискавичне призначення-звільнення Базіва, який у ефірі одного з національних телеканалів стверджував, нібито темників, а тим більше — утисків ЗМІ, за його перебування в АП Медведчука не було! А Зінченко! На відміну від Базіва його не звільнили. Навпаки — спочатку навіть пропонували посаду заступника Балоги. Як же він там опинився, запитаємо ми. Та дуже просто — адже Зінченко теж колишній есдек. Там він і потоваришував з Балогою.

Що й казати, Секретаріат Президента — доволі дивний орган, адже (так стверджують регіонали, і, на жаль, це правда). Його не передбачено Конституцією. Тому якою може бути його влада та вплив — невідомо. За коротку історію Секретаріату змі­нилося три його керівники, а структура мала багато трансформацій. Той сам Зінченко був першим і останнім державним секретарем України (лютий — вересень 2005). Після його звільнення цю посаду ліквідували. Яких тільки підрозділів немає в Секретаріаті! І Служба ситуативного аналізу, і Головна служба політичного ана­лізу, і Головна служба оборонної політики, і Головна служба політики інститу­ціонального розвитку, і Служба підготовки виступів президента, і Режимно-секретний відділ… і ще багато бозна-що.

Маскарад імені президента

Кого ж використовують Балога та Ющенко, аби здолати Партію регіо­нів? По-перше, це колиш­ній міністр економіки (в уряді Єханурова) Арсеній Яценюк. Пан Арсеній — людина, як кажуть, неабияких розумових здіб­ностей і цікавої кар’єр­ної долі. У 27 років — міністр економіки Криму; у 29 — перший помічник голови Нацбанку, а фактично — його голова; у 31 рік — міністр економіки України. Тепер пан Яценюк керує ледь не половиною Секретаріату і вважається головним претендентом на посаду голови нової пропрезидентської сили — міфічної. На­віть шкода стає такої молодої людини, на яку, схоже, покладають надію на політичне й економічне одужання 47-мільйонної країни. З другого боку, мож­на зрозуміти й Президента: кому як не молодому, з незаплямованою репутацією хлопцеві довірити керування майбутньою партією — останньою на­дією вже не популярного Віктора Андрійовича? Когорта «любих друзів» для цього явно не годиться. Вони радше відлякають потенційний електорат. Катеринчук та інші «младонашоукраїнці»? З ними зв’язуватися теж ризиковано — «любим друзям» це навряд чи сподобається. Та й радикалізм президентові не до вподоби. Досить країні і однієї любительки крайнощів — шановної Юлії Володимирівни.

Якщо добре подумати, то друзів (які друзі в полі­тиці?) та однодумців у Ющенка не залишилося. Отож доводиться ставити на молодих. Ось, мовляв, який я демократ — погляньте! Молоді дорогу даю. А хто за тією молоддю? Може, Пінчук або гарант колишній...

Утім, хто за ким стоїть — то вже зі сфери Камасутри. Серед інших «новоприбулих» — екс-міністр транспорту Віктор Бондар. Відповідальний, послідовний, непоганий менеджер і вправний бізнесмен — приблизно так характеризувала пана Бондаря наприкінці вересня газета «Дзеркало тижня». Але — дивна країна! Менеджеру й бізнесменові замість займатися чимось пристойним дали на відкуп таку далеку від менеджменту галузь, як... кадри і регіональна політика! «Людина, яка ніколи не працювала мером, керівником райдержадміністрації чи губернатором, людина, не готова пожертвувати своєю печінкою задля спільної справи, навряд чи знайде спільну мову з цією кастою», — зауважує газета. Все правильно, та ось тільки звідки відомо про печінку пана Бондаря?

«Наші»? «Не наші»?

Припущення про повернення до великої полі­тики Леоніда Кучми — не плід моєї фантазії. Нещодавно відбулася презентація нової книги К.Бондаренка «Леонід Кучма. Портрет на тлі епохи», яка є, щонайменше, спробою реабілітувати колишнього гаранта. Знаєте, бувають такі «автори», від яких на кілометр тхне корупцією. Рогоза, Кокотюха, Бузина, Бондаренко... Могильники України. Скарабеї. Таких гнояків тільки лисі єгиптяни обожнювали.

Так ось про Кучму. Бондаренко намагається змалювати Кучму як великого реформатора, який іноді несвідомо робив певні помилки. І ЗМІ він розвивав (подумаєш, кілька журналістів замовив — а ви доведіть!), і добробут громадян налагодив (то й що, що зараз квартиру купити — недосяжна мрія майже 90% українців?), і заводи запустив (ага, а для цього віддав їх на відкуп олігархам, на кшталт свого зятя Пінчука). Ну просто патріот, альтруїст, а не Кучма! Що кому до того, що кучмозой став періодом небачених абсолютистських збочень в українському політикумі, що ЗМІ, які почали в другій половині 90-х розвиватися, стали нічим не кращі за брехливі радянські газети-радіо-телебачення, що жодна нормальна країна світу (звичайно, за винятком Росії) не хотіла приймати цього «патріота», про якого Європою ширилися чутки ледь не в брежнєвському дусі? Немає до цього діла панові Бондаренку. Гроші не тхнуть.

Чому прокинувся Кучма? Тут історія трохи інша, ніж з Медведчуком. Просто пан екс-гарант побачив, що справи у Віктора Андрійовича не вельми, і вирішив, що нарешті прийшов час вендети. Може, воно й дурнувато звучить, проте по-іншому навіть і не скажеш. Подивившись в обличчя Ющенка, Кучма побачив дзеркальне ві­дображення себе напри­кінці 90-х.

Що ми сьогодні маємо? Донецьких — не донецьких, «наших» — «не наших», колишніх — не колишніх. От, скажімо, Андрій Клюєв, той самий, який з колон Головпошти згадки про Майдан змивав. Донецький, «не наш», колишній. Або новий голова РНБО Віталій Гайдук — донецький, «наш», не колишній. Новий голова Верховного суду Василь Онопенко — не донецький, «не наш», колишній. Віктор Балога — не донецький, «наш», колишній. Ринат Ахметов — донецький, «не наш», не колишній. Роман Безсмертний — не донецький, «наш», колишній. Таке враження, що характеризувати українських політиків можна тільки за такими критеріями. Якщо хтось заперечуватиме, поясню — вони мають усі ін­ші риси, з яких можна скласти політичний портрет. Скажімо, мовне питання. Якщо на початку стоїть «донецький», то все зрозуміло: українській мові — зась! Дайош білінгвізм! Або здатність здійснювати реформи, сприймати щось нове. На це здатні лише «не колишні»: Гайдук, Яценюк, Павленко. Щоправда, іноді рецидиви трапляються і серед «колишніх».

Єдина проблемка цієї стратифікації — часом полі­тики зовсім не ті, ким хочуть здаватися. Ось, скажімо, пан Безсмертний — здавалося б, голова полі­т­ради «Нашої України». Але чи «наш»? Знаєте, раніше я плутав Табачника й Безсмертного, і не лише тому, що обидва — бородані. Просто в них схожа політична позиція, точніше — відсутність позиції. Єдина їхня ідеологія — це влада в усіх її проявах, до того ж навіть у найпотворніших. Якщо заради цієї влади доведеться шкодити культурі й добробуту власного народу — як це зараз робить Табачник — будь ласка! Жодних проблем! А пан Безсмертний намагається підгребти НСНУ під себе. У результаті — вдавана опозиційність, через яку Янукович має можливість поставити на стратегічно важливу для Президента посаду міністра юстиції свою людину — Олеся Лавриновича, який свого часу «поховав» справу Гонгадзе. Кому ж краще зробив пан Безсмертний? Гадаєте, він не розумів, що робить?

Утім, не будемо брехати хоча б собі — «Наша Україна» на політичній арені доживає останні місяці. Її поступово позбавляють важелів влади. Зі створенням нової президентської партії, хоч би хто її очолив — Катеринчук, Яценюк, Бондар чи Зін­ченко, — НУ втратить той «дах», завдяки якому останніми роками керувала країною, наче власним майном. Питання з фінансуванням нової партії, можна вважати, вже вирішено: новий голова РНБОУ Гайдук — мільярдер, а як подейкують, саме під його патронатом відбуватиметься побудова нової полі­тичної сили. Президент оточив себе запеклими ворогами НУ — донецькими. Чалий — колишній топ-менеджер корпорації ІСД; Гайдук — її співвласник; Яценюк також з ІСД спів­працював; багато в цій компанії знайомих і в Зін­ченка. Ви спитаєте: а як же протистояння Ющенка з Януковичем? А хто такий Янукович? Як на початку жовтня писала ахметівська газета «Сегодня», «якийсь Янукович у Гайдука губернатором працює» (це коли наприкінці 90-х нинішній прем’єр керував Донеччиною, а Гайдук — фактично всією економікою регіону). Секрет полі­шинеля: ПР розколото на два угруповання — ахме­тівське, де головну скрипку грає голова фракції ПР в парламенті Раїса Богатирьова, та групу Януковича, що контролює Кабмін. Фінансових ресурсів та прямих стосунків з ІСД у прем’єра немає. А один у полі, як відомо...

Фелікс Іржавий
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com