Микола Головатий: «Ми поборемо чиновницьке свавілля за підтримки широкої громадськості»

Інтерв’ю ректора МАУП телеканалу «К1»

З проголошенням незалежності України та будівництвом суверенної держави усі сфери суспільного буття відповідним чином перебудувалися та перебудовуються. Це цілком природно, оскільки живемо в самостійній суверенній державі. Понад те, ці сфери повинні бути перебудовані не лише так, як ми собі цього бажаємо, а як розвиваються вони у світі. До таких сфер належить освіта, наука і всі сфери духовного життя, тому цілком зрозуміло, що з 1991 року в Україні сфера освіти формувалася не лише як державна, яка була в колишньому Радянському Союзі, а й на різних формах власності — це приватні, муніципальні, профспілкові ВНЗ, які мали створитися у державі і які виникли не всупереч державній системі освіти, а паралельно з нею як складник загальнодержавної освіти. За державою були і залишилися ліцензування, акредитація, перевірка якості підготовки фа­хівців, врешті надання можливості фахівцям працевлаштовуватися для реалізації тих спеціальностей, які вони отримали.

— Яка ситуація з недержавною освітою?

— Якщо говорити про систему недержавної ос­віти в Україні, то на сьогодні вона займає десь 12% загальноосвітнього поля за кількістю студентів та фахівців, які у цій сфері працюють. Але ця сфера освіти принципово від­різняється від державної. Не лише за формою фі­нансування (оскільки вона не є бюджетною), не лише за формою забезпечення навчального процесу, а й у тому сенсі, що недержавні ВНЗ значною мірою є інноваційними навчальними закладами, тобто вони готують тих спеціа­лістів, яких ніколи колишня радянська система не готувала: менеджмент, мар­кетинг, по-новому — право, соціологія, психологія, тобто ті сфері діяльності, які раніше не були притаманні державній системі освіти і не були запитуваними на ринку праці. Отже, по-перше, ця система — справді інноваційна, по-друге, вона широко використовує непритаманні державній системі освіти засоби підготовки спеціалістів. Маю на увазі дистанційну, кореспондентську освіту, тобто можливість надання освітніх послуг якомога зручніших для молодої людини, за місцем її праці та проживання. У цьому сенсі вона теж вигідно відрізняється. До прикладу, в МАУП діє єдиний в Україні телеві­зійний університет, де є можливість з київської площадки читати лекції, проводити заняття, транслювати різні наукові та виховні заходи, що відбуваються в Академії, практично в усі регіони України. Нічого такого система освіти в Україні немає. Врешті, принципово важливо, що зі створенням недержавної системи освіти велику мобільність здобули самі молоді люди, тобто можливість вибору де вчитися, де здобувати освіту. Це важливо, бо сьогодні відбувається велика інтеграція з європейською системою освіти — той самий Болонський процес, інтеграція, яка пов’язана з ідентифікацією освіти. Отже, у такий спосіб можна говорити про недержавну систему освіту як про інноваційну та більш прогресивну. Окрім того, вона прогресивна, бо вимушена серйозно конкурувати з державною системою освіти. Не маючи державного фінансування, недержавні ВНЗ сплачують великі податки, які держава може пустити на розвиток, зокрема і системи освіти та науки.

— Розкажіть про дистанційну та кореспондентську систему освіти?

— Нині в нашій Академії близько 65% студентів навчаються за дистанційною, кореспондентською системами освіти. Ці системи потребують, перед­усім, різноманітних ін­формаційних технологій, безпосереднього зв’язку зі студентом за місцем його роботи та проживання, тому Міністерство осві­ти має такій системі освіти приділяти більшу увагу, ніж воно це робить сьогодні. МОН має стати мі­ністерством інформаційно-консультаційним, а не командно-розпорядчим, надавати методичну допомогу та підтримувати різноманітні проекти саме такого дистанційно-кореспондентського навчання, бути серйозним замовником міжнародних програм, які можна реалізовувати в Україні, активно лобіювати вітчизняну систему освіти за кордоном. Адже сьогодні в інших країнах також переходять до такої системи навчання, бо дедалі менше людей мають можливість отримувати стаціонарну освіту, також тепер багато людей отримують другу вищу освіту. Нині у США 60% дорослих людей отримують ще одну вищу освіту. В Німеччині 20 — 30% дорослих людей, які здобувають другу вищу освіту, навчаються виключно за такими програмами та за рахунок держави.

— Чим обумовлена така велика кількість перевірок МАУП? Чи не Болонським процесом?

— Я це найперше пов’язую з абсолютно хибною позицією керівництва Міністерства освіти та науки щодо стратегії розвитку освіти в Україні. Коли Міністерство намагається закрити якомога більше відокремлених структурних підрозділів, зменшити кількість навчальних закладів до 150, а то й до 50, щоб на один мільйон громадян припадав у середньому один ВНЗ, — то це хибна політика. Як відомо, неосвічена держава ніколи не буде конкуренто­спроможною на світовому ринку праці, тому всім молодим людям потрібно дати можливість здобути вищу освіту. Що ж до перевірок, то вони провадяться проти Міжрегіональної Академії управлін­ня персоналом упереджено, цілеспрямовано, на політичне замовлення. Академія є незручною. Це не що інше, як перерозподіл ринку освіти, ініціатором якого є міністерство. Воно заявляє, що переведе наших студентів в інші ВНЗ за рішенням ДАКу від 26 вересня — тоді було вирішено відібрати ліцензію у 26 наших регіональних підрозділів, тобто позбавити нас можливості займатися освітньою діяльністю. Це звичайні­сіньке рейдерство, спроба знищити Академію одночасно економічними та політичними важелями.

— Ви змирилися з цим рішенням?

— Ні. Півроку тому ДАК позбавив ліцензії кілька потужних інститутів — Криворізький, Закарпатський, Житомирський, Чернігівський. Ми це рішення оскаржили у суді і суд першої інстанції вирішив призупинити рішення Міністерства освіти та науки як таке, що не відповідає правовим нормам. Ми також опротестували в судовому порядку рішення ДАКу від 26.09. Врешті, це є порушенням прав людини на здобуття освіти. Конфлікт надзвичайно гострий, ми сподіваємося, що студент­ська молодь, батьки, громадськість активно звертатимуться до судових ор­ганів з вимогою видати дипломи державного зра­з­ка.

— Які ВНЗ, окрім державного, видають свій диплом?

— Свій диплом видають практично всі ВНЗ, але працедавці вимагають диплом державного зразка. В Україні немає такої системи, не існує такого порядку, щоб ВНЗ мали власні дипломи, як у зарубіжних ВНЗ, і щоб вони відповідним чином використовувалися на ринку праці. Понад те, така дискредитація існує і з вченими званнями та ступенями. Міжрегіональна Академія управ­ління персоналом — єдиний ВНЗ в Україні, який присуджує звання доктора філософії в галузі певних знань, це так звана європейська система PG, яка активно використовується в більшості країн Європи. В Україні на ринку праці й досі вимагають диплом державного зразка про освіту, диплом кандидата наук та доктора наук для викладача чи науковця. Отже, питання це законодавчо не врегульовано.

— Які дипломи ви видаєте у своїх навчальних підрозділах за кордоном?

 — Ми видаємо дипломи нашого зразка, маючи ліцензію на підготовку фахівців за рубежем. Але проблема в тому, що не в усіх країнах однаковою мірою ці дипломи визнаються, бо міждержавні угоди між міністерствами освіти не є повноправно прийнятими, щоб ми були суб’єктами цього процесу. Думаю, Міністерству освіти та науки України варто звернути увагу на те, що ми інтервенцією нашої освіти за кордон займаємося надзвичайно погано, тобто ми українську освіту за кордоном відстоюємо незадовільно.

— Що нині відбувається у відокремлених структурних підрозділах Академії, в яких ніби відібрали ліцензію?

 — Згідно з положенням «Про вищу школу» припинення навчального процесу посеред навчального року є порушенням прав людини. Ми маємо завершити навчальний рік, а потім вирішувати долю студентів, якщо для цього є підстави. Ми в судовому порядку опротестували рішення ДАКу і Колегії МОН і виграли перший судовий процес по рі­шен­нях МОН щодо по­збавлення ліцензій окремих підрозділів поза межами Києва. Тепер не припиняємо підготовки фа­хівців, пояснюємо це студентам, їхнім батькам, викладачам. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб навчальні заклади продуктивно та ефективно працювали, усували недоліки, які, звісно, є. Ми й надалі будемо відстоювати свої права на проведення освітньої діяльності у судовому порядку та віримо, що поборемо чиновницьке свавілля за підтримки широкої громадськості.