Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Нестор Махно і Земля

11 листопада цього року мені пощастило бути запрошеним в Гуляй-Поле на науковий круглий стіл «Нестор Махно від минулого до сьогодення», організований товариством ім. Нестора Махна яке очолює Олександр Притула. Для участі у круглому столі до Гуляй-Поля приїхали наукові працівники-краєзнавці із Запоріжжя.

Автобус мчав швидко. Аж ось під’їжджаємо до районного центру Оріхова, що в 60-ти кілометрах від Запоріжжя і в 30-ти кілометрах від Гуляй-Поля.

Місто Оріхів і його навколишні села Жеребець, Юрківка, Преображенка, Ново-Андріївка, Омельник, Мала Токмачка та ін. — це ті старовинні степові українські хліборобські села, селяни яких активно підтримували махновський рух.

Це тут очолював махновський гарнізон легендарний безногий Правда.

Повертаємо вліво через Преображенку на Омельник. Не так давно, років десять тому, в Преображенці діяв свиновідгодівельний комплекс з більш як десятка технічно оснащених цеглових капітальних корпусів, розрахованих на щорічну відгодівлю 10 000 свиней. Сьогодні від комплексу не залишилося жодної цеглинки, а на його місці поросла двометрова амброзія. Кажуть старі люди: «Німці у війну так не робили!». В Омельнику звертаємо праворуч і тримаємо курс на Гуляй-Поле. За вікном неорана і незасіяна земля. На полях стирчать соняшники, пострижені скоробагатьками, яким нема діла до щезання гумусу землі, їм швидше б розбагатіти на соняшниковій олії, а завтра — і трава не рости. Це так працюють із землею нинішні орендатори земельних полів. Бур’ян і двометрова амброзія заполонили чорноземні поля.

Автобус проїжджає через село Ново-Селівка, яке вишикувалося старими хатами в один ряд. Село бідне, сіре, майже повністю полишене людьми.

Через одну-дві — порожні хати з похилими покрівлями, вибитими вік-нами і дверями. І знову за вікном автобуса безкраї неорані поля, покриті бур’яном, а завтра ж зима…

Вимирають українські села.

Ось уже село Комсомольське, що зберегло назву тоталітарного режиму, який знищив селянський махновський рух, а за ним залізнична станція «Гуляй-Поле», що в кількох кілометрах від м. Гуляй-Поле.

Нарешті і саме місто Гуляй Поле. Щемно на сер-ці. Це тут ще не так давно господарювали селяни, прихильні до Нестора Махна, шуміли ярмарки, цокотіли підковами махновські коні, гаркотіли колесами кулеметні тачанки, а на майдані не вщухали мітинги на підтримку народної влади. Нині ж у центрі Гуляй-Поля бовваніє пам’ятник вождю світового пролетаріату. Це пам’ятник людині, з яким Нестор Махно 1918 року, коли був на прийомі, не знайшов спільної мови в питанні землі для україн-ського селянина. Нестор так і пішов від Леніна, не отримавши від нього ні моральної, ні практичної допомоги. А замість цього невдовзі отримав продрозверстку: вивозити весь хліб до Москви.

Та ось, ми в музеї Нестора Івановича Махна. Стародавній двоповерховий будинок. Нас зустрічає привітна господиня, симпатична україночка, яка володіє вишуканою українською мовою, — Любов Григорівна. Вона залюблена у своє Гуляй-Поле, в його історію. І свято вірить, що Гуляй-Поле лежить на енергетичному розломі, тому тут живуть такі талановиті й енергійні люди, і що відродження України обов’язково почнеться з Гуляй-Поля.

На нас дивиться з портрета і сам Нестор Іванович. Поруч, на «всякий випадок», — тачанка з кулеметом… Ось тільки коней би і…

У залах музею виставлено господарські і побутові речі, дитяча колиска, рушники, ярма для волів — усе те, що характеризує українське національне середовище, яке породило і виховало Нестора Махна, яке було свідком його життя.

Під склом — світлини Нестора Махна різних років життя. Тут і знімки гнобителів та зрадників махновського селянського руху на кшталт Льва Троцького-Бронштейна, який усе зробив, щоб знищити український селянський рух, і ті, що розповідають про голодомори — 1921, 1923, 1947 рр. — та їхніх організаторів, катів-комуністів — Лейбу Троцького, Леніна, Сталіна, Кагановича… Перед нами знімки голодних дітей з розпухлими животиками, мертві тіла вулицях, під парканами, які спецкоманди з комуністів вилами закидають до возів — як результат власної роботи.

Цього не хотів допускати Нестор Махно, але на той час чорні сили, очолювані Лейбою, Троїцьким, підступними діями, брехнею і збройними силами, які переважали в кілька, а то і в десятки разів, знищили армію українських селян, а самого Нестора Махна облили брудом, обмовили, зробили бандитом та знищили про нього добру народну пам’ять. Довгі роки побутувала думка в людей, обтяжених троцькістською пропагандою, що Махно — бандит, що в нього не було програми, крім анархії.

Банда могла б налічувати 8 осіб, нехай — 80, а то й 800. Але ж селянська армія Махна становила 80 000. Це уже не банда, а люди, об’єд-нані ідеєю. То ж за що проливали кров і тисячами помирали в боях Махно та його побратими — селяни?

За волю і землю!!!

Ось однозначна відповідь на це запитання. Але за волю з обов’язками перед своїм народом. Воля — це не вседозволеність, щоб гудити й обливати брудом все і вся, як це нині робиться. Воля — це право мати свою особисту думку і дії, направлені на користь і покращення життя народу, передусім на справедливий розподіл землі.

Нестор Махно виступив за експропріацію землі у комуністів, поміщиків-німців, євреїв та і своїх, за справедливий безплатний розподіл її поміж селянами, які хотіли господарювати.

Селянин мав право отримати земельний наділ залежно від кількісного складу сім’ї. Десять осіб в родині — отримуй 10 гектарів, п’ять осіб — отримуй 5 гектарів… Якщо в сім’ї вибули — здай надлишок землі. Якщо сім’я збільшується — отримуй землю на тих, хто прибув. Землю давали людям, які були пов’язані з нею корінням пращурів, і давали безплатно на 50% на сто років, з тим розрахунком, щоб діти, онуки залишилися на ній господарювати. Це був стимул збереження землі для нащадків від забруднення і переобтяження виснажливими культурами, для збагачення її органічними добривами. Це був стимул для позитивного вирішення і демографічної ситуації в Україні.

Якщо селянин не виконував умов, використовував землю не за призначенням — громада у нього землю відбирала і передавала добросовісним господарям. Нестор Махно категорично не сприймав ідею продажу землі — перетворення землі в товар, як нині в Україні хоче зробити нинішня влада.

Скажіть, хто з українських селян викупить сьогодні землю по 10 тисяч доларів за гектар (таку ціну встановив хтось із чужинців)? Ніхто! Українські селяни навіть уві сні не мають таких грошей, бо не крадуть.

То хто її викупить? Зайди, чужинці, окупанти, які приватизували підприємства, а тепер взялися за нашу українську землю, Богом нам дану, яка не має ціни, бо за неї пролито мо-ре крові синів її і доньок. Той же Нестор Махно, український селянин, був засуджений до страти, яку замінили на довічне ув’язнення, сидів у московській Бутирці, прикутий ланцюгами, втратив там легеню, від кульових поранень у нього на тілі не було живого місця, єврейські бо-йовики вигнали його матір і спалили хату, троцькісти-більшовики розстріляли його братів, репресували дружину і малолітню доньку… І ці його страждання — за нашу українську землю. Нестор Махно так і помер у злиднях від ран у Парижі і похований в чужій землі. Сподіваємося, з часом, коли в Україні постане справді українська влада, прах Нестора Махна буде перевезено й поховано з почестями в Українській землі, за яку він віддав життя.

Воля і українська земля — українцям! Нестор Махно цього прагнув, у цьому його феномен! Ось чому, ще коли був молодим, його народ назвав Батьком! Хто з нинішніх можновладців може таким похвалитися?! Ніхто! Бо влада в незалежній Україні розпаювала землю селянам з популістською метою. Маючи потужні машинобудівні заводи, паралельно з розпаюванням землі не дала селянинові техніку, тільки лопату та сапу, та й то за недоступними цінами, а тепер лукаво поглядає, як селяни, живучи впроголодь і будучи не в змозі обробити землю, відмовляються від неї на користь товстосумів. Ось у такий спосіб чужинці завоюють нашу землю.

Сьогодні в Україні є лише одна політична сила — Українська Консервативна Партія, яка категорично виступає проти продажу землі, яка за негайне забезпечення селян малою і великою технікою за доступними цінами та за справедливий розподіл землі. А селянин завтра відповість на це Україні дешевим ринком сільгосп-продукції.

М. Олексієнко
м. Запоріжжя

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com