Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Рецидиви геноциду тривають

Вороги українського народу, юдо-комуністи, емісари від буржуазно-бандитських кланів, які за рознарядкою бізнесових партій за викрадені у нас гроші купили посади в парламенті та уряді, цинічно заперечують факт геноциду українства. За їхньою логікою, у 1932—1933 та 1946—1947 роках був неврожай через засуху, а що ж до геноциду, то це «выдумки украинских буржуазных националистов».

У цьому контексті процитую книгу «Воспоминания», що вийшла в Нью-Йорку ще 1981 року на основі спогадів Микити Хрущова, підступно скинутого 1964 року з посади Генсека ЦК КПРС. Свої роздуми він записав на магнітну плівку та через надійних людей переправив за кордон, де їх було оприлюднено. Розповідь Хрущова, якого неможливо запідозрити в «украинском буржуазном национализме», проливає світло на голодомор 46 — 47 років, вказує на його організаторів, розкриває трагічні наслідки масового винищення українського селянства під керівництвом Компартії Радянського Союзу.

 «…Не помню какой план по хлебозаготовкам дали Украине в послевоенном 1946 году. Что-то в пределах 400 миллионов, а может быть и больше. Но устанавливался он не научными расчетами, а волевым решением, исходя не из того, сколько будет выращено и оставлено на питание людей и прокорм скота, а определялось волевым решением, исходя из того, сколько удастся выколотить из каждого хозяйства. И началось это выколачивание. Я видел, что это катастрофический год… Получал письма от колхозников, от председателей колхозов. Писали душераздирающие по содержанию письма, а я был тогда уже председателем Совета народных комиссаров Украины и первым секретарем ЦК Компартии, возглавлял украинскую державу. Мне запало в память вот такое письмо. Пишет председатель колхоза, я уже не помню, кто он такой. Значит, он пишет: ну, товарищ Хрущев, вот мы сдали, выполнили свой план хлебозаготовок полностью. Сдали все. У нас ничего не осталось. Мы уверены, что держава… и партия о нас не забудет, что она нам придет на помощь.

Я по-честному подходил к этому вопросу и считал, что если честно доложить Сталину или доказать с цифрами, то он поверит, поймет, что это не саботаж. Кулаков к этому времени не было, но саботажник… Одним словом, термины, не заставляли себя ждать. И они, так сказать, всегда находились чтобы найти оправдание для репрессий и для выколачивания продуктов в колхозах. Сталин еще хотел играть роль по оказанию помощи социалистическим странам, особенно таким, как Польша и Германская Демократическая Республика…

Назревал голод. Я поручил подготовить документ в Совет Министров Союза ССР, в котором показать наши нужды и просьбы, значит, чтобы нам дали карточки для голодающих людей. Я не помню, на сколько миллионов мы просили этих карточек продовольственных. Я очень сомневался и колебался, зная Сталина, его жестокость и грубость. Наши документы попали к Сталину. Вскоре он прислал мне грубейшую, оскорбительную телеграмму, что мол, вот какой-то, значит… сомнительный человек, прислал мне две записки, которые доказывают, что не может Украина выполнить план заготовок хлеба и просит огромное количество карточек для прокормления людей.

Я получил телеграмму, которая на меня убийственно подействовала. Я понимал всю трагедию, которая сложилась. Не только лично для моей персоны, но трагедия, которая сложилась над народом украинским, над Украиной, что голод неизбежный. Я все сделал, что было в моих силах, но… начался голод. Из Киева приехал в Москву. Ну, там разнос был. Я старался, как мог Сталину доказать, что записки, которые я послал, отражают действительное положение дел, что Украина нуждается в помощи. Этим я еще больше вызвал гнев, и мы ничего не получили. Пошел процесс, как я и предполагал. Голод, сигналы, письма, люди умирают, потом началось людоедство.

Мне доложили, что нашли голову и ступни человеческих ног под мостиком у Василькове. Это городок под Киевом. Труп пошел в пищу. Много таких случаев было. Мне рассказал Кириченко — он был тогда секретарем Одесского обкома, — что он приехал в какой-то колхоз, проверял, как проводят зиму люди и хозяйство. Ему сказали, чтобы он зашел там к какой-то колхознице. Он зашел, потом он мне рассказывал, что ужасную картину там застал. Я видел, говорит, как эта женщина, колхозница, на столе разрезала труп своего ребенка — не то мальчика, не то девочку, и она приговаривала — вот, говорит, Манечку, мы уже съели, а теперь Ванечку, говорит, вот засолим, и это нам на какое-то время. Одним словом, эта женщина была помешана, она уже была ненормальная, она тронулась умом, и она вот зарезала своих детей, значит, и вот, как она говорит, что один труп они уже съели, а вот второй труп она готовит к засолке. Ну вот можете представить…Я сейчас вот, когда диктую, так, знаете, я… я возвращаюсь так мысленно к тому периоду…»

Як бачимо, у своїй сповіді колишній головний комуністичний лідер засвідчує, що післявоєнний голодомор 1946—1947 років за відпрацьованою методикою у 1932—1933 роках було організовано і здійснено тодішнім комуністичним керівництвом СРСР на чолі з Йосипом Сталіним.

Проте Микита Хрущов, як і його нинішні спадкоємці симоненки-морози, також відхрещується від причетності до червоного терору, а в Голодоморі звинувачують лише Сталіна. Та хіба не районні та обласні комітети комсомолу, партії і каральні оперативні загони під його особистим керівництвом організовували та очолювали зграї так званих стрибків, які не тільки вимітали все до зернини, а виривали з рота голодних дітей останню скибину хліба, приречуючи стражденних на мученицьку смерть. Чи не такі, як нинішні симоненки, морози, януковичі, порошенки, кушнарьови, шуфричі, вітренки, чорноволи і такі, як вони «патріоти», України, тоді отримували заохочення, посади, нагороди та подарунки від своїх дресирувальників за те, що за командою «Фас!» перевиконували плани з хлібограбувань, виявлення «ворогів народу», яким для комуністів був і нині є весь український етнос.

Торкаючись теми невпинного та свідомого винищення українців, варто зазначити, що розпочалося воно століттями раніше до страхітливого звірства 32 — 33 років. Згадаймо, як розправилися з нашими пращурами-козаками Петро І, Катерина ІІ та інші представники царату.

Упродовж ХХ століття українців тисячами, мільйонами винищували в катівнях НКВС — КДБ, гноїли в концтаборах ГУЛАГу, морозили та вбивали на фін­ській війні. Близько восьми мільйонів людей втратила Україна тільки на фронтах Другої світової.

Для відлову гарматного м’яса в цих найкрово­пролитніших війнах тільки в одній Українській РСР комуністична влада створила так звані польові вій­ськ­комати. Разом з енкаведистами на звільнених від німців територіях вони влаштовували облавами на українських юнаків, які підросли і вціліли за час німецької окупації, хапали селян-землеробів і як злочинців перепроваджували їх під конвоєм у діючі військові формування. Потім у тому ж таки селянському нехитрому одязі, який був на них, з однією гвинтівкою на п’ятьох, як бидло на бойню, під дулами гнали на ворожі укріплення, кидали під танки, на заміновані поля, аби їх якнайбільше покласти в землю.

Таке масове вбивство під тактикою ведення війни викликало обурення навіть у фронтових німецьких офіцерів. Тільки ці факти геноциду продажні комуно-більшовицькі історики або замовчують, або заперечують їхнє існування. А тим часом під час війни відбувалося свідоме масове знищення українського народу згідно з доктриною бандитсько-більшовицької влади СРСР. Генерал Микита Хрущов теж безжально посилав на страту «чонорубашечників». Таке військове «звання» мали українці-смертники у цивільному одязі, відловлені й доставлені на масову згубу в найближчих атаках.

«Чем больше предателей-хохлов погибнет, тем меньше придется их перевозить в Сибирь», — неодноразово заявляв українофоб, «залізний маршал» Жуков, який разом з головним катом СРСР Берією вже 1944 року видав наказ про виселення всіх українців у віддалені райо­ни Союзу. Цей наказ не скасовано, а отже, він діє і досі.

У повоєнний період ко­муно-енкаведистські головорізи по-садистськи ви­нищили ще близько трьох мільйонів українців, воюючи з УПА і народом Західної України, які встали на захист своєї свободи. Та страждання укра­їнців ще не закінчилося. Ракова пухлина геноциду і нині прогресує.

Внутрішні і зовнішні вороги України, виплодки юдокомуністів, енкаведистів-кадебістів, національних перевертнів з менталітетом Шарикова, успадкувавши від своїх попередників генетичний код і звірині інстинкти, й надалі чинять геноцид, підступно сіють горе і зло на згорьованій землі наших предків. Тільки сьогодні використовують новітні, більш вдосконалені технології замаскованого, повзучого людознищення. Ці виродки ніколи не визнають геноцид. Бо саме вони здійснюють цей злочин. Цинічно вимагаючи доказів своєї злочинної діяльності, вічно радянські беріївці і комуністи методично, повільно і непомітно фізично винищують українство через забруднення довкілля, води, повітря, продуктів харчування та посилення матеріальної скрути...

А візьмімо Чорнобиль. Скорботно відзначаючи 20-річницю катастрофи на ЧАЕС, ціла низка ЗМІ справедливо назвала її теж проявом геноциду укра­їнського народу. Підтвердженням саме такої оцінки слугує вже хоч би примусова участь сотень тисяч людей у першотравневій «святковій» демонстрації 1986 року, і не лише в Києві. Цього разу українців погнали не на мінні поля, а на вулиці, забруднені радіаційними викидами після вибуху на ЧАЕС. Хоча партійні вельможі тоді чітко усвідомлювали, бо їм про це говорили науковці, на яку велику небезпеку наражали вони людей. Тим часом партійно-урядове керівництво відразу після аварії вивезло свої родини в безпечні регіони. Та і самі чиновники намагалися бути якомога далі від зон забруднення.

Тільки фахівці-науковці знають, яке тяжке опромінення отримали тоді учасники тих примусових демонстрацій. Один з академіків-ядерників навіть застрелився, бо уявляв ті жахливі наслідки, які ми сьогодні бачимо: тяжко хворіють і тисячами вимирають від радіації люди, народжуються неповноцінні діти. І кількість їх збільшується. Жахливі цифри неукраїнська влада занижує і в звітності не показує, що вони є наслідками катастрофи на ЧАЕС.

Про терористичні рецидиви геноциду, невпинне винищення українців переконливо свідчать і такі неспростовні факти, як провідне місце нашої держави за кількістю хворих на туберкульоз, СНІД, наркоманію, онкологію. Зростає показник самогубств, навіть серед дітей. У третині спустошених, сіл, що є становим хребтом України, нині вже не народжується жодної дитини. Скорочуються та закриваються дитячі садки, школи, медичні заклади. Стоять спустошені села, заросли бур’яном родючі поля. Такого не було на­віть під час війни. Все йде за сатанинським планом, розробленим нашими ворогами...

Проте покинуті благодатні, а тому найдорожчі у світі землі України, як і промислові підприємства та нерухомість, будьте певні, неукраїнська влада вже давно оцінила за найнижчими цінами. А це означає, що олігархи-мільярдери, такі, скажімо, як Ахметов, Медведчук, Суркіс, Порошенко, Пінчук, самі здатні за безцінь придбати у власність всі землі нашої держави, а громадян, які її обробляють і живуть на ній від діда-прадіда, обернути на кріпаків.

Наша Батьківщина посідає шосте місце на планеті (40%) світових запасів за покладами уранової руди — палива для атомних електростанцій. І замість того, щоб за тепловиділяючі елементи для власних атомних реакторів платити величезні кошти Росії, Україна на бажання влади могла б ними забезпечувати не лише себе, а й півсвіту, маючи з цього великі прибутки. Тільки в цьому не зацікавлена і попередня, і нинішня влада, бо вона була і є неукраїнською, чужинською. У надрах України залягають і запаси кам’яного вугілля, яких вистачить на сотні років. Ми маємо достатньо для побутових потреб власних нафти і газу. Проте перебуваємо під пос­тійним пресом енергетичних криз, зростання цін. Це теж терористичні прояви геноциду. А тим часом, сидячи на багатстві, яким природа щедро наділила Україну, ми могли б жити не гірше мешканців Арабських Еміратів, які торгують лише нафтою.

І треба бути злим ге­нієм, щоб нашу, таку багату, Україну, її громадян довести до голоду, холоду, отруєння, злиднів, вимирання. А можливо, щоб досягти таких «здобутків», треба бути лише лютим ворогом України?

Виходячи з порушеної теми, важливо врахувати таке. Як стало відомо з недавно розсекречених архівів, Ленін і його жидівське оточення за участі мільярдерів США ще 1920 року розробили таємний план зі створення Єврей­ської Автономної республіки на території Криму та прилеглих до нього областей України. Цю програму продовжив Сталін, виселивши з Криму не лише татар, а й інші народи. Але після його смерті її так і не було реалізовано. Хоча цю програму остаточно не згорнуто. Тому в нас, корінних українців, є всі під­стави вважати, що силами п’ятої колони, агентів Москви та Ізраїлю за активної підтримки місцевих манкуртів проти України та її громадян точиться неоголошена перманентна вій­на. Мета ворожих сил — опанувати всією нашою територією з її багатими чорноземами, надрами, ресурсами і працьовитими людьми.

А що ж чекати від парламенту, в якому лише 37% депутатів, за повідомленням преси, визнали себе українцями.

Таким чином, виходячи із соціально-політичної, економічної та екологічної ситуації, з усією гостротою знову постає питання: бу­ти чи ні незалежній, перспективний українській Україні.

Юрій Тимощук,
капітан I рангу запасу голова Севастопольської Спілки офіцерів України

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com