Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Зрозумій у живому себе

Слово «Будда» означає «Просвітлений». А звали цю людину, що народилася дві з половиною тисячі років тому, Сарвастидхартха («Успіх у всьому»), скорочено — Сіддхартха з роду Гаутами. Належав він до племені шакьї, що займало частину території нинішнього Непалу, — звідси ще одне ім’я: Шакьямуні.

У шакьїв був звичай обирати царя на Раді Старійшин — отак володарем країни став справедливий Шуддходана, який вважав, що перед законом всі рівні — бідні й багаті. За його правління країна досягла нечуваного розквіту. На її багатство починали зазіхати сусідні племена, і, готуючись до відсічі, цар мріяв про спадкоємця, спроможного очолити могутню армію. Однак минали роки, а кохана дружина Майя не вагітніла...

Одного разу їй наснилося, що до неї з неба спустився заквітчаний бі-лий слон і, зменшившись до рисового зернятка, ввійшов у її тіло. Невдовзі цариця відчула, що вона при надії, «Просвітлений» народився у священному гаю, коли Майя торкнулася гілки де-рева шала, якому шакьї поклонялися з прадавніх часів, і, одразу ставши на ноги, зробив сім кроків. Його сліди проросли білими квітами, а поміж пальцями рук і ніг немовляти цариця побачила тоненькі перетинки. Усе це радше налякало, аніж потішило жінку, яка бажала синові звичайного людського щастя.

Зрозумівши, що в світ прийшла незвичайна дитина, цар покликав провидця Аситу, а той, глянувши на маленького принца, гірко заплакав... «Він народжений бути Царем Світу, — сказав він. — Але стане жебраком, зрікшись усіх земних благ».

У своєму палаці Шуддходана жив скромно й нещадно боровся з марнотратством. Однак після Ашотиного пророцтва він вирішив привчити сина до розкошів. Для нього побудував заміський дім, де серед квітів, басейнів та водограїв хлопчику навіювали думку, що всі йо-го бажання виконує і завжди викону-ватиме священна корова Сурабха. А коли настав час навчання, то мудрець Вішвамітра розповів принцу, що всіх людей створено з тіла бога Брахми: з уст — жерці-брахмани, з рук — воїни-кшатрії, зі стегон вайшьї — усілякі ремісники, хлібороби та купці, а з пилю-ки, яка вкривала божественні ноги, народився простолюд: шудри. Відповідно цих людей обдаровано й моральними чеснотами: брахмани володіють великими знаннями, вони мудрі та непорочні; кшатрії — оборонці, хоробрі та великодушні, вайшьїв створено для забезпечення тих, хто над ними, усім необхідним, ну а шурам, істотам низьким та брудним, дозволено жити лише для слугування брахманам, кшатріям та вайшьям. Це і є вища справедли-вість, яка не підлягає сумніву.

У 29 років Сіддхартху одружили з ясноликою красунею — князівною Ясоджарою, яка першої ж ночі завагітні-ла — добрий для всієї держави знак. Настав час коронувати молодого Гаутаму на царство. Здавалося б, ніщо не мало затьмарити йому наст-рій.

Однак у натовпі, який кидав під колеса пелюстки троянд, Сіддхартха розгледів сиву людину, яка, спираю-чись на костур, ледь трималася на ногах, і спитав у візника, хто це.

— Звичайний старий, — відповів той. — Кожна людина такою буде.

— Я теж? — І принц наказав завер-нути колісницю.

Наступного разу його прикро вра-зило перекошене обличчя чоловіка, який прихилився до кам’яної стіни, і він спитав, що з ним таке.

— Хвороба, — відповів візник, — яка завдає нестерпного болю.

Втретє колісниця спинилася через те, що дорогу переходив похоронний кортеж, і Чандакі мусив пояснювати принцу, що життя кожної людини завершується смертю. Коли й цього разу Сіддхартха повернувся додому раніше сподіваного, батько зрозумів, що пророцтво справджується... Він перетворив життя в палаці на суцільне свято, але веселощі тільки дратували принца, який вирішив пошукати ду-шевного спокою деінде.

Вночі, востаннє глянувши на кохану дружину й маленького сина, Сіддхар-тха в супроводі Чандакі втік з палацу. Верхи на конях дістався державного кордону, і тут Гаутама, мечем об-різавши своє розкішне волосся, попро-сив друга передати його рідним.

— Далі я піду сам. Піш-ки.

Він обмінявся одягом з бідним мисливцем, і коли той спитав, кому дякувати, відповів:

— Тепер я Шакьямуні. Відлюдько з племені шакья.

У рідне місто повернувся через сім років із закривавленими від доріг но-гами та дерев’яною чашею для подаяння. Батько спитав його, навіщо він так ганьбить свій рід, але Будда продемонстрував такі чудеса, що той зрозумів: перед ним хтось вищий за Царя Світу — перед ним Учитель людства. Коли Шакьямуні знову подався в мандри, то слідом за ним потяглося чимало родичів та юнаків з багатих родин.

П’ятдесят літ ходив Будда світами, аж поки 544 року до нової ери за нашим літочисленням звільнив себе від обов’язку з’являтися на Землі — пішов у паранірвану. Свою місію він завершив.

Після смерті Гаутами його послідовники — буддійські монахи — упродовж тисячоліття збиралися на багатомісячні сангиті, де звіряли точність висловлювань Будди й епізодів його життя. Завдяки цьому колективному труду було зібрано й канонізовано всі думки засновника релігії в послідовності, що якнайповніше відбила суть учення. Перше сангиті відбулося че-рез три місяці після паранірвани Будди, останнє — в 1954—56 роках. Не обійшлося й без розколу: утворилися дві традиції, які дістали назву південного й північного буддизму — тхера-вади і махаяни. Обоє нещадно крити-кували одне одного, називаючи одне одного «призначеними для пекла».

Вперше буддійські канони тхеравади записали на пальмових листках 29 року до н.е. сингальською мовою. Цей твір, що дістав назву «Типитака», тривалий час перебував у розвитку й набув завершення аж у V ст. н.е. Їхні опоненти записали вчення Будди та коментарі до нього на мідних листках санскритом, створивши «Трипи таку».

В сучасному варіанті вчення Будди — це насамперед космогонічна модель світотворення. Бог, єдиний для нашого світу, створив у ньому тримірний простір, відділивши Небо від Землі. В одухотвореному Богом просторі відбувається розвиток людського розу-му: звідси віротерпимість буддизму і його повага до будь-яких духовних пошуків.

Носіями високого звання є будди, чий розум не поневолено земними пристрастями; носіями істинної любові та співчуття до всіх живих істот є бодхисатви. І ті, й інші можуть втілюватися і в чоловічому, і в жіночому образах. Сам Будда суть свого вчення коротко висловив так: «Є єдина істота, яка... приходить у цей світ заради співчуття, блага і щастя богів та людей. Що це за істота? Це Татхагата, Арахат, Самбудда... Прояв цієї істоти є проя-вом великого видіння, великого світ-ла, великого сяєва... є реалізація знань і звільнення... Така форма прояву означає, що Татхагата («істин-не знання»), Арахат («той, хто переміг егоцентризм») і Гаутама («Самбудда — повністю просвітлений») — єдина сутність».

Будда вирізняє шість спіральних рівнів власного вчення: сансару — чуттєвий потік, де розум підлягає бажанням плоті; далі — розвиток бачення способів розумно влаштувати буття, яке досягається спеціальною технікою медитації; бачення тримірних форм, які створює думка, і причин, які призводять до страждання; бачення відносності істин й абсолютності істини для того, хто в неї вірить; бачення методів очищення тримірних форм, які пород-жує наша думка; бачення взаємообумовленості й взаємопов’язаності всіх форм буття — природних, тілесних і розумових.

На вищому ступені розвитку люди-на починає усвідомлювати: вічне тільки те, що відповідає законам розумного буття, а те, що не відповідає — дочас-не, й необхідно здолати свої хибні погляди, щоб досягти блаженства абсолютної свободи — нірвани. На цьому шляху однаковою мірою шкідливе і прагнення чуттєвих насолод, і суворий аскетизм, бо і те, і друге прив’язують людську думку до плоті. «Середній шлях» — це правильний спосіб життя, благородне мислення, істинне розуміння, що ведуть до внутрішнього спокою, вищої мудрості, просвітлення й, зрештою, нірвани.

Зі складного вчення Будди, досить матеріального за своєю суттю, людство найкраще збагнуло ідею причинно-наслідкового зв’язку між багатьма народженнями людини — «колесом жит-тя», відомим ще як реінкарнація. Залишаємо для себе можливість повернутися до цієї теми.

Особливий акцент у вченні Будди зроблено на співчутті до всього сущого: «Все живе боїться смерті, все живе сахається страждань: зрозумій у жи-вому себе, не вбивай і не завдавай страждань».

У XX столітті християнин-протестант Альберт Швейцер сформулює свою концепцію «благоговіння перед життям» та «боротьби зі стражданнями», і в ній відлуняться думки великого Гаутами.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com