«Біомігранти» атакують!

На думку науковців, стрімке поширення агресивних видів рослин і тварин у «світі без кордонів» руйнує екосистему планети.

Швидкий науково-технічний розвиток сучасної цивілізації і вдосконалення транспортної інфраструктури ставить перед людством нові проблеми виживання і збереження довкілля, пише News­week. Вчені б’ють тривогу: глобалізація стосується не тільки всіх аспектів життя людства, а й біосфери загалом.

На думку екологів, неконтрольована міграція флори і фауни може призвести до незворотніх наслідків для земного житття.

У принципі, в переміщенні живої природи немає нічого нового або шкідливого, міркує співробітник Корнельського університету Девід Пайментель. Адже без переміщень живих організмів (так званих екзотичних видів), що відбуваються віддавна, людству було б просто нічого їсти. «Більш як 90% їстівних злаків, такі, як пшениця, кукурудза або рис, і майже стільки ж видів сільськогосподарських тварин — це екзотичні види», — продовжує експерт.

Проте випадки біологічного вторгнення в чужу екосистему серйозно почастішали в світі без кордонів, де мільярди людей і тонни товарів перетинають земну кулю за кілька годин, тому діяльність митних інспекторів і запровадження карантинів втрачає всякий сенс. Парадокс цивілізації: саме ті явища, які забезпечують процвітання світової економіки, — торгівля, подорожі, транспорт і туризм — роблять наш світ вразливим для експансії агресивних видів.

Світова торгівля зросла за останні півстоліття в двадцять разів, а суховантажні судна, літаки і вантажівки надають «право безплатного проїзду» силі-силенній жучків і мікробів. Це епохальна зміна умов проживання на Землі загрожує генетичними потрясіннями і раніше невідомими мутаціями всьому живому. Провідний фахівець Світового союзу охорони природи Джеффрі Макнілі назвав прискорення міграційних процесів серед флори і фауни «великою перетасовкою».

За підрахунками Пайментеля, загальне число чужорідних видів, що адаптувалися до нових умов, зросло до 500 тисяч — це вдвічі більше, ніж 60 років тому. Навіть розвинені держави, що приділяють підвищену увагу екології, насилу відстежують появу нових «загарбників». Кілька років тому американська Національна академія наук повідомила, що щороку в міжнародних портах Сполучених Штатів при в’їзді виявляють близько 13 тисяч хвороб рослин. Тим часом інспектори митниці можуть обстежувати лише 2% вантажів, що ввозяться. «Така ціна глобалізації», — констатує Чарльз Перрінгс, фахівець з економіки та екології з Університету штату Арізона.

“Біозагарбники» особливо небезпечні. Деякі з них знищують урожай, змінюють русла річок і тим зневоднюють місцевість, викликаючи лісові пожежі. Кілька смертельно небезпечних мікробів викликають пандемії на зразок коров’ячого сказу і СНІДу. Навіть якщо вони не являють безпосередньої загрози, екзотичні рослини, тварини і мікроорганізми збіднюють природу, виживаючи цілу низку місцевих видів або створюючи гібриди шляхом міжвидового схрещування. Дедалі більше вчених сходяться на думці, що біовторгнення є найбільшою загрозою рослинному і тваринному життю після знищення лісів і запаморочливих темпів забудови територій. (Зрозуміло, глобальні зміни клімату можуть врешті-решт перекрити всі ці небезпеки, але тільки частково і тому, що види-загарбники, швидше за все, активізуватимуться в ситуації глобального потеплiння.)

«Якщо у вас у системі з’явилася «некорінна» рослина або тварина, стає дуже важко повернути природне середовище в початковий стан, — нарікає експерт по видах-загарбниках в лондонському Музеї природної історії Марк Спенсер. — Ми зараз перебуваємо в екологічній точці перекидання». За даними Пайментеля, тільки в Сполучених Штатах приблизно 50 тисяч біозагарбників наносять збиток урожаю, деревам і рибним господарствам, який оцінюється в 120 млрд доларів. Якщо додати до США Індію, Велику Британію, Австралію, ПАР і Бразилію, то цифра практично подвоїться і становитиме 228 млрд доларів.

У світовому масштабі, як стверджує Пайментель, ціна біологічного вторгнення для економіки і природи — враховується збиток, що наноситься басейнам річок, грунту живій природі — може становити до 1,4 трлн доларів на рік. І якщо розрахунки учених точні, то ціна біологічного вторгнення тільки зростатиме.

За своїми якостями агресивні шкідники і патогенні мікроорганізми ідеально підходять до особливостей світу без кордонів. Деяким чужорідним рослинам і тваринам достатньо маленької «зачіпки», щоб влаштуватися на новій землі. Всього за десять років після того, як балтійський молюск Дрейсена потрапив з трюмів європейських кораблів у внутрішні води Сполучених Штатів, він вже розповсюдився від Великих озер до дельти річки Міссісіпі, засмітивши водогони, обліпивши споруди гідроелектростанцій і витіснивши на «узбіччя» екосистеми водорості і молюски природного середовища. Влада витрачає 1 млрд доларів на рік на боротьбу з молюском Дрейсена і кваггою (різновид коня) — а це тільки два з 88 екзотичних видів, які «розгулюють» по території Сполучених Штатів.

Біологи називають їх дещо старомодно — «екзотичні види», а для решти людства вони — біозагарбники, які з’являються під різними личинами: від маленьких мікробів до гігантських дерев, від москітів до мангуст. Але в усіх у них є загальна схильність до маскування і адаптації: вони облітають планету на крилах перелітних птахів, кубляться в одязі або подорожують в кровотоку людини. Величезну кількість біозагарбників свідомо випускають на волю фермери і різні розумники, які намагаються перехитрити природу (наприклад, імпортують змій, щоб прогнати щурів), садівники з екзотичними пристрастями (наприклад, до рослини горець) або не дуже далекоглядні підприємці (які хочуть отримати «ідеального» виноградного равлика).

Біозагарбники також нещадні в конкурентній боротьбі: звільнившись від загрози, що відходила від хижаків у них на батьківщині, вони процвітають на нових територіях, монополізуючи всі джерела їжі і відтворюючись з такою швидкістю, якій кролі можуть тільки позаздрити. Одного разу закріпившись на новій землі, вид-агресор може ніколи більше з неї не піти, примушуючи владу знову і знову вступати з ним у боротьбу за допомогою земляних робіт, вогню й отрути — і все це сізіфова праця.

Як це часто буває в природі — що посієш, те й пожнеш. Отже, поки молюски Старого світу засмічували американські річки, норка і плямистий рак «завойовували британські водні артерії, знищуючи природну конкуренцію і поширюючи хвороби». А ще є японський горець — мандруюча декоративна рослина: настільки агресивна, що може пробиватися крізь асфальт, створювати тріщини в будівлях і витісняти місцеві рослини.

Директор Агентства з розвитку Лондона Гарет Блектер, який веде земляні роботи на великій території Іст-енда, де буде побудовано спорткомплекс для Олімпійських ігор 2012 року, говорить, що бомби часів Другої світової війни, що не розірвалися, являтимуть «не таку велику проблему, як горець”.

Як і безліч інших речей на світовому ринку, тягар біовторгнення лягає на різні частини світу нерівномірно. Люди гинуть у найбідніших країнах, де загибель урожаю призводить до голоду. Безжальні екзотичні шкідники на зразок борошнистого червеця, збудника сірої плямистості листя, і стрижі знищують до половини урожаю в найбідніших країнах, створюючи «серйозну загрозу життю і достатку» з «величезними економічними і політичними побічними ефектами», свідчить Гай Престон, учасник програми південноафриканського уряду із збереження водних ресурсів.

Оскільки екзотичні види мають тенденцію процвітати при м’якшому кліматі, глобальне потепління розширило межі життя цілої низки теплолюбних організмів. Не дивно, що в США головними «воротами вторгнення» для біомігрантів стала Флорида, де вже поселилася половина з 50 тисяч відомих «прибульців» — від декоративних рослин-ізгоїв до бірманських пітонів, що втекли, яких знайшли в національному парку Everglades.

Біозагарбники можуть на десятиліття «впадати в сплячку» і чекати свого біологічного шансу (буревію або спеки), який їх «розбудить». Так, соняшник їстівний, відомий своїми рожевими і жовтими квітами, був занесений до Англії з Південної Африки більш як століття тому, проте холодний клімат Британських островів стримував його поширення. Але кілька теплих зим, викликаних глобальним потеплінням, призвели до того, що рослина «зірвалася з ланцюга». «Вона шаліє, — заявляє Спенсер, — забиваючи цілі співтовариства місцевих рослин на своєму шляху».

Символічною ілюстрацією стала історія поширення одного равлика. 1936 року садівник з Формози (Тайвань) узяв парочку равликів на Гаваї, щоб прикрасити свій сад каменів, що призвело до справжньої екологічної катастрофи в регіоні. Пізніше ця Achatina fulica опинилася на острові Гуам, а потім — на Сайпане. Живі і мертві равлики таким щільним шаром вистилають дороги острова, що на них, як зазначив один голландський вчений, «ковзаються навіть джипи». Через двадцять років хлопчик, що повертався з канікул на Гаваях, прибув до Флориди з парою равликів у кишені, викликавши вторгнення, на боротьбу з яким пішло сім років.

До цього часу, здавалося б, слух про африканських равликів мав би прокотитися світом, але, мабуть, Бразилія була винятком. 1988 року заповзятливий торговець привіз ящик таких равликів на сільськогосподарський ярмарок. Виникло ціле виробництво з вирощування равликів, яких почали експортувати. Проте після економічної стабілізації і зміцнення бразильської валюти експорт затих. Тропічні равлики виявилися «викинутими на вулицю». У результаті, за останніми підрахунками, гігантський африканський равлик поширився у двадцяти трьох з двадцяти семи штатів Бразилії. Тепер команди цивільної оборони курсують по країні, знищуючи «вчорашній делікатес».

Імпорт природи може був благом. Бджола-паразит з Південної Америки допомогла тисячам африканських фермерів стримати борошнистого червеця маніоки, який знищує продукти харчування на континенті, Австралія успішно обернула смертоносний вірус з Чеської Республіки проти всюдисущого європейського кролика. Але часто природа завдає у відповідь удар.

Індійського мангуста було завезено до Вест-Індії для боротьби зі щурами, але в результаті зжер майже все, що повзає або квакає. Кілька видів птахів, що звивають гнізда на землі, і близько дюжини видів амфібій і рептилій зникли з лиця землі.

У США до 40% усіх випадків зникнення видів викликано вторгненням бур’янів, хижаків або патогенних мікроорганізмів, говорить Пайментель. У Південній Африці багато «чужих» бур’янів сприяють пожежам, що завдають щорічно збитку в 461 млн доларів. А хащі колючої мімози — агресивного бур’яну — настільки густі, що вимираючий індійський однорогий носоріг не може вільно пересуватися національним парком. Китайська влада витратила близько 800 тис. доларів на боротьбу з американською білою совкою, яка зараз щороку псує більш як 1,3 млн га лісу.

Проте звільнення від біозагарбників теж може викликати проблеми. Завезена до Китаю з Філіппін для поїдання москітів риба гамбузія невдовзі сама стала тираном — розмножившись у болотах південного Китаю, вижила звідти кілька місцевих видів водної фауни. Єдиний спосіб знищити гамбузію — це обприскати воду ротеноном, але ця могутня отрута вбиває заразом майже все, що плаває. А бездіяльність, як стверджує Ван Фан Хао, лектор Китайської академії сільськогосподарських наук, своєю чергою, може «створити загрозу для найціннішого представника китайської фауни — людини».

Можливо, єдиним надійним способом боротьби з біовторгненнями є «затикання дірок» на кордонах. Якщо митний контроль у Сполучених Штатах недостатній, то в більшості інших країн світу він просто сміхотворний. Тільки 2005 року Індія почала запитувати у пасажирів, чи везуть вони з собою якісь овочі, фрукти або рослини — саме вони є головними джерелами поширення хвороб.

Нарешті, коли мікроби розносять і вітер, і приливи, навіть найпильніша варта кордонів може бути безпомічною. У більшості країн екзотичні види вже дуже добре освоїлися, щоб можна було їх викоренити. Зараз деякі вчені, пам’ятаючи вислів Ральфа Вальдо Емерсона про те, що «бур’ян — це рослина, достоїнства якої ще не відкрито», намагаються використовувати біозагарбників. В Індії одна група дослідників допомагає сільським сім’ям перетворити лантану камара — кошлатий бур’ян, який засмічує ліси — на корисний замінник бамбука. Не всі шкідники і бур’яни можуть виявитися такими поступливими, але це не означає, що вченим треба здаватися і хапатися за вогнемет. «Питання не в тому, щоб зупинити біоекспансію, а в тому, щоб зрозуміти її», — говорить Перрінгс. Врешті-решт, це означає навчитися жити з ворогом.

За матеріалами інтернет-видань