Таємні товариства: міфи та реальність

Ми продовжуємо публікацію книжки Миколи Сенченка та Валерія Гастинщикова «Таємні товариства: міфи та реальність»

Товариство «Золотий світанок». Відгалуження англійської секти розенкрейцерів, товариство «Золотий Світанок» створено 1887 року. Це була невелика група людей з найвідоміших англійських інтелектуалів. Вони займалися церемоніальною магією і окультизмом. Очевидно, один з членів групи — Він Весткот.

Група підтримувала контакти з німецькими сектами довоєнної Європи, що, своєю чергою, мало вплив на Адольфа Гітлера, зокрема на знаменитий антропософічний рух Рудольфа Штайнера (поінформованість людства). У ХХ столітті товариство «Золотий Світанок» очолював Алістер Кроулі, потім — С.Матерс. Група заявляла, що є частиною «традиції мудрості», яка сягає своїм корінням часів лицарів-тамплієрів, і навіть ще далі — античної історії. Коли Кроулі залишив «Золотий Світанок» і примкнув до ВІД, він зрадив таємниці «Золотого Світанку».

Товариство «Чорний Дракон». Це японські таємні товариства, що діяли до Другої світової війни. Вбивства, скоєні його членами, кількох провідних японських міністрів, які виступали проти війни, сприяли сходженню до влади Тоє. Як стверджує Віолет Звітій Хейвен у книзі «Джентльмени Японії: дослідження дипломатії гвалтівника», рішення почати війну проти Сполучених Штатів було прийнято на зборах товариства «Чорного Дракона».

Саме там військовий міністр Хідекі Тоє наказав провести повномасштабну підготовку до війни проти Сполучених Штатів, розмістити японський бойовий арсенал і зосередити запаси боєприпасів на Маршаллових і Каролінських островах до листопада 1941 року. Підписавши бойові накази, Тоє, який був міністром закордонних справ Хірота, голова «Чорних Драконів», обговорював переваги і наслідки конфлікту зі Сполученими Штатами. Багато хто тоді з присутніх на зустрічі вважав найкращими для Японії датами нападу грудень 1941-го чи лютий 1942 року. Тоє, говорили вони, почне війну з Америкою, і через 60 днів, здійснивши пертурбацію в кабінеті міністрів, стане великим диктатором. Обидва пророкування збулися, підтвердивши давній антагонізм японської верхівки товариства «Чорний Дракон» щодо Сполучених Штатів.

Висловлювалося припущення, що члени товариства «Чорний Дракон» навіть діяли у США під час Другої світової війни. У «Сан-Франциско Ньюз» від 31 березня 1942 року писалося: «ФБР сьогодні захопило підозрюваних членів ворожої злочинної японської групи в Сан-Франциско». Повідомлялося, що рейди здійснювалися на основі документів, захоплених під час попередніх рейдів на японські таємні товариства, про те, що місцева група була «фасадом» безжалісного товариства «Чорний Дракон» — найбільш націоналістичної і терористичної з усіх японських таємних організацій.

Нат Дж.Піпер, начальник відділу ФБР у Північній Каліфорнії, яка керувала операцією, повідомив, що частина раніше заарештованих японців не заперечують таємності місцевого товариства. Голлівуд використав реальні події як сюжетну основу для постановки фільму «Агенти ФБР проти «Чорного Дракона», що побачив світ 1943 року. Пізніше цей фільм перезняли і він отримав назву «Чорний Дракон з Манзанара».

Одеса/Ді Спінне. Дві пронацистські організації з могутньою фінансовою підтримкою. Виникли після Другої світової війни з хаосу в Європі, є думка, що під егідою Ватикану. ОДЕСА/Ді Спінне допомогла в організації втечі з Європи майже 30 тисячам нацистів, головним чином до Південної Америки. Чимало злочинців втекло на Близький Схід і в Сполучені Штати Америки.

Ватикан допоміг цим групам «забезпечити духовну і матеріальну допомогу незаможним», а потім стверджував, що не мав уявлення, кому допомагав. Однак, схоже, вищі священнослужителі добре знали, що це були військові злочинці, зокрема й у самій організації «ОДЕСА».

У зв’язку з цим найчастіше згадувалося ім’я католицького священика Алоїса Гудаля, ректора Понтіфіко Санта-Марія дельаніма. Під час Другої світової війни цей священик привселюдно заявляв про єдність католицької церкви з нацистським урядом. Гудаль уособлював єдність організацій ОДЕСА/Ді Спінне.

ОДЕСА — це абревіатура Organisation Der Ehemaligen SS-Angeh­origen (Організація колишніх членів СС). Її створено 1947 року асом Люфтваффе Гансом Ульріхом Руделем і Отто Скорцені. Відповідно до неофіційної інформації, священик Гудаль надавав покої і забезпечував перевезення військових нацистів, розміщував їх, забезпечував немалими коштами для переїзду, оплачував хабарі і залагоджував надзвичайні ситуації.

Вважається, що ОДЕСА припинила своє існування 1952 року. Їй на зміну прийшла організація Kamer­adenwerke («Братерська майстерня»). Вона допомагала колишнім нацистам уникнути екстрадиції в ті країни, де їх розшукували, забезпечувала їх новими паспортами і надавала сховок.

1972 року організація здобула скандальну славу, опублікувавши деякі свої матеріали.

Опус Деї. Prelatura della Santa Crose e Opus Dei (Прелатура «Святого Хреста і Божа справа») — така повна офіційна назва цієї структури Ватикану, що підлягає особисто Папі Римському.

Уважне вивчення закулісних подій, що нині відбуваються в дипломатичній, військовій, промисловій та інших сферах, дає всі підстави зробити висновок, що «духовні» групи пов’язані з латентними керівниками і відіграють тут свою роль. Так, 1969 року в уряд Франко увійшло кілька керівників ложі Opus Dei. Таким чином, ця група, що нараховує більш як 500 тисяч членів з усього світу, отримала конкретні політичні важелі впливу, до того ж не тільки на Піренейському півострові.

Але чи й справді Opus Dei таємне товариство? Цю католицьку організацію було засновано в Іспанії священиком Хосе Марія Ескріва де Балагере, який стверджував, що метою створення Opus Dei є тільки бажання вивести її членів на християнський шлях. Хосе Марія Ескріва де Балагере народився
9 січня 1902 року в іспанському місті Барбастро. 1925 року після посвяти в духовний сан переїхав з сільського приходу в Сарагосу, а через два роки — в Мадрид. Датою створення Opus Dei офіційно вважається 2 жовтня 1928 року. 1936 року Ескріва виявився в рядах заколотників у штабі Франциско Франко в Бургосі. Вельми трагічний період історії ХХ століття, коли в Європі багато католицьких священиків приєдналися до антифашистського опору, Ескріва пересидів у Мадриді, де в нього була власна кафедра права. На ці роки припадає розквіт організації, яка отримала державну підтримку, мала доступ до фінансових фондів, прямий вихід на освітні заклади, мас-медіа, військову сферу.

Як відомо, Папа Римський — не тільки духовний лідер усіх католиків, яких нараховується майже півмільярда, а й ще глава міста-держави Ватикану, що існує з 1928 року. Зовнішню і внутрішню охорону резиденції глави Святого престолу виконують швейцарські гвардійці. У структурі Римської курії — ватиканського уряду — діє служба безпеки, співробітники якої супроводжують Понтифіка на всіх заходах і в закордонних поїздках.

Крім духовного впливу, помітним є вплив Папи на світову політику. З часів інквізиції функції папської розвідки, контррозвідки і ведення дізнання покладалися на довірених осіб із середовища кардиналів, єпископів і прелатів, які очолювали особливі структури Ордену єзуїтів. Нині більшість конспірологів вважає, і не безпідставно, що єзуїти вже не мають колишнього впливу серед католиків, що їхнє місце зайняв інший Орден. «Прелатура Святого Хреста і Божа справа» (Pre­latura della Santa Crose e Opus Dei), як вже було сказано, підпорядковується особисто Папі Римському. Штаб-квартира Ордену Opus Dei розташована в Римі, на вулиці Вьяле Бруно Буоцці, 73.

Створена Ескрівою духовна секта підпала під вплив фашистської ідеології. Після війни, 1947 року, вона отримала у Ватикані статус секулярного католицького університету. Роком раніше Ескріва влаштувався в Римі, став доктором теології, консультантом двох ватиканських конгрегацій і одним з прелатів Понтифіка Пія ХІІ. У 50-х—60-х роках режим Франко дав можливість структурам Opus Dei зайняти керівні позиції на політичній сцені Іспанії, замінивши фашистську фалангу, у яку входили представники вищого генералітету.

У 70-х роках вплив Opus Dei помітно послабився, але організація швидко поширилася в світі, особливо на Американському континенті. Стало відомо, що Орден підтримує генерала Аугусто Піночета, який прийшов до влади 11 вересня 1973 року після здійснення перевороту на кшталт франкістського. Один з найбагатших людей Чилі Крусат, власник «Банку де Сантьяго» і майже 250 компаній, у 70-х роках щомісяця виділяв Opus Dei 2 млн доларів. Колишній перуанський президент Альберто Фухіморі, який після багатьох літ боротьби з повстанцями і террористами, будучи обвинуваченим у корупції, залишив країну, співпрацював з представниками Opus Dei.

У більш як 20 містах Сполучених Штатів Америки було відкрито центри Ордену, в яких працювали понад 5 тисяч членів. Особливого успіху Opus Dei досяг у часи правління Рональда Рейгана. Тоді в Ордену були свої довірені люди в Білому домі, у вищих ешелонах Пентагону. В адміністрації Білла Клінтона в журналістів виникла підозра про належність до Opus Dei директора Федерального бюро розслідування (ФБР) Луїса Фрі. Його секретар Джон Коллінгвуд заявив, що нічого не знає про цей Орден, і назвав інформацію преси «некоректною». Однак згодом організація змушена була визнати, що брат головного контррозвідника Джон Фрі — директор центру Opus Dei у Пітсбурзі.

Конституцію Opus Dei було написано 1950 року і видано 1982 року. Більшість її статей секретні. Організація діє також за таємним статутом. Немає конкретних даних щодо внутрішньої ієрархії Ордену, його обрядів і методів підготовки. Відомо лише, що в них поєднуються прийоми підготовки братств середньовічних іспанських ченців і психологічний тренінг сучасних бійців спеціального призначення.

Є різні класи членств. Найсуворіший клас — це Обраний. Його члени присвятили своє життя Opus Dei. Вони живуть у будинках Opus Dei і дотримуються обітниці безшлюбності. Усі їхні гроші належать братству. Їм не дозволяється мати власний банківський рахунок. Вони отримують лиш мізерні тижневі видатки на особисті потреби. Усю їхню кореспонденцію перевіряють керівники Opus Dei. Вони ж переглядають усю кореспонденцію, перевіряють, що члени братства читають, що слухають по радіо, які передачі дивляться по телебаченні.

Є список книг, обсягом майже триста сторінок, заборонених Opus Dei. Серед них — протестантські Біблії й усе, що стосується теорії еволюції.

Всі особисті пересування за межами резиденції повинні схвалюватися директором. Члени братства впевнені, що біль — це добре, позаяк він очищує дух. Вони завдають собі болю, який для них є відплатою за гріхи і способом приборкання сексуального потягу (ці самокатування називаються приборканням тіла), носять на стегнах голчастий пояс, що називається волосяницею (cilice) і січуть себе по спині різками з вузлами на кінцях. Волосяницю носять по дві години щодня, крім неділі. До різок вдаються раз на тиждень. Якщо члени хочуть сікти себе різками частіше, вони повинні попросити на це дозвіл. Члени братства мають приймати холодний душ, а не гарячий.

Один з колишніх членів братства свідчив: «Волосяниця і дисципліна настільки далекі для більшості людей, що вони можуть подумати, ніби Opus Dei — досить дивна організація. Загалом це відповідає дійсності. Однак слід зазначити одну важливу деталь. Традиційне католицьке вчення про приборкання тіла, яке переростає в загрозу мазохізму, — це те, що необхідно робити в знак покори своєму духовному лідеру. По суті, якщо навіть волосяниця — це прийнятна форма покарання, то її використання засвідчує, що члени Opus Dei — незвичайні люди, вони невільні у своїх вчинках».

Члени братства мусять спати на підлозі. Деякі представники цього класу починають як звичайні члени братства, потім їх обирають у духівництво Opus Dei, де їх спеціально навчають. У кожного дому Opus Dei свій священик, який здійснює меси і відпускає гріхи. Членам братства забороняється сповідуватися не своїм священикам.

Жінки в Opus Dei — помічниці обраних, вони працюють економками в резиденціях.

Наступний клас Opus Dei — додатковий. Представникам цього класу дозволяється одружуватися і мати родини. Вони також дотримуються «життєвого плану», але екстремальні методи обраних не для них. Представники цього класу живуть у власних будинках, однак велику частину своїх доходів віддають Opus Dei. Усі лідери братства — священики обраних. Є думка, що Opus Dei проник у Ватикан і що багато високопоставлених представників Папи — священики обраних цього братства .

За додатковим класом — клас молодших членів. Вони живуть у власних будинках, але дають обітницю безшлюбності. І, нарешті, є «Співробітники», які не вважаються офіційними членами братства, але надають йому фінансову допомогу. Співробітникам не обов’язково бути католиками.

Як і за багатьох культів, Opus Dei не дозволяє своїм членам контактувати з їхніми родинами. Їх переконують, що розмови про Opus Dei в родинах — це марна трата часу, що там їх не зрозуміють. Багатьом членам братства наказують не повідомляти своїм родинам, що вони вступили до Opus Dei.

З членів братства створюють команди для агресивного вербування. Це відбувається так. Аналізуються інтереси потенційних членів, для контакту з ними підбираються члени братства, здатні викликати їхній інтерес. На зборах Opus Dei даються короткі характеристики потенційним новобранцям. Усім членам рекомендують мати 10 — 20 «друзів», які могли б примкнути до групи. Члени братства використовують дружбу як приманку і розривають стосунки з тими, хто їм не підходить. Потенційні члени не підозрюють, що їхнє вербування — заздалегідь спланована акція. У деяких коледжах і університетах Opus Dei нових членів через «фасадні» організації. Створюються клуби, якими керує Opus Dei, але під іншими вивісками. Наприклад, «Істина життя» чи молитовні групи. Хто стає членом клубу, того потім агресивно вербують в Opus Dei. Набором також активно займаються в католицьких приходах.