Польоти у сні і... жорстока реальність

Міф і метафора… Їх спорідненість очевидна. Метафору, перш за все, слід розуміти не як певний спосіб вербалізації думки, а як специфічний когнітивний акт, за допомогою якого зі знаного продукується невідоме, зі знайомого вибудовується незнайоме, зі старого твориться нове, а форма породжує зміст.

Вона сповнена багатозначністю, проте спокушає спрощенням, визначається редукцією від складного до простого. Вона сміливо порушує всі принципи формальної логіки. Вона абсурдна, тому життєва. Раціоналізація веде до приниження метафоричного змісту, ставить питання щодо «буквальності» і, нарешті, знищує його. Смисл, що лежав на поверхні, зникає.

Метафора «політичної зради» як політична технологія узурпації влади… Вона — рясна, ірраціональна і життєздатна. Вона — об’єктивація спонтанності, інтуїції і творчості, в даному випадку, в межах контекстного мислення. Народилася вона не випадково. Вона стала продовженням гасла Майдану «Бандитам — тюрми!», корупційного скандалу, що об’єднаний словосполученням «любі друзі», чуток про гроші, що отримали соціалісти за зраду ідеалів Майдану, взаємозвинувачень Нашої України і БЮТ у змові з ПР...

Структурна криза суспільства… Раніше структурна криза суспільства долалася завдяки визнанню вищості колективного над індивідуальним, свідомому регулюванню суспільних відносин (праві) і саморегулюванню (моралі). Політична культура, Право в Україні — це не що інше, як звернення до того, чого не було. На початку Незалежності, у владі, поряд зі старою номенклатурою, опинилися так звані інверсійні, винесені на хвилі загальнонаціонального підйому, політики: поруч з націонал-патріотами опинилися випадкові люди і відверті шахраї. Згодом лише частка тих, що перетворилися на професійних політиків, залишилася при владі. У владу, штовхаючи один одного ліктями, ринувся «бізнес», який, як правило, складався з тієї ж партноменклатури, що, на відміну від тої, яку витискували, спочатку заробляла гроші кримінальним чи напівкримінальним шляхом, і відвертий криміналітет — всі за депутатською недоторканністю…

Інформаційне суспільство надиктовує свої, інші, правила гри. Нині архаїзація соціокультурного простору сягає неозорних розмірів. Створивши інформаційний привід, можна впливати на весь інформаційний простір, модифікувати суспільну свідомість у заданій площині. Питання лише у доступі до ЗМІ. Владні повноваження і великі гроші — ключ до укорінення будь-якої ідеї у суспільну свідомість і маніпуляції громадською думкою. «Чистота» і швидкість прищеплення тієї чи іншої думки широкому загалу залежать від використаного виверту, прийому, технології…

Олександр Мороз переступив головне — він не довів публічно, не представив на розсуд публіки, широкому загалу підвалини своїх політичних дій. Відмова від відкритої політики, елітарність мислення обернулася зарозумілою зверхністю. Втрата відчуття реальності, віра у власне призначення і надія на свою виключну продуктивність зіграли поганий жарт з Олександром Морозом.

Спікер ВР і голова СПУ, попри політичну активність, виявився зовні пасивним. Тривалість перебування у політиці, відірваність від реалій життя сприяли тому, що Олександр Мороз припустився тієї прикрої помилки, якою миттєво скористалися опоненти, не залишивши йому жодного шансу для публічного виправдання. Зрештою його, досвідченого політика, просто переграли, взявши на озброєння гасла політичної зради, уособленням якої став він. Ні СПУ, ні її лідер не виявилися готовими протистояти цьому.

Як на мене, якщо і є смисл звинувачувати Мороза у зраді, то насамперед в бажанні «утриматися за крісло», в зраді себе через політику. Він загубився в тенетах інтриг. Він вирішив, що партія — це він, а він — це партія (щоправда, в цьому є велика доля істини). І в противагу усвідомлення істини, він почав здавати позиції лідера, який переймається пар­тією. На партійне будівництво почали впливати спонсори. Відсутність кадрового резерву відбилася в наповненні партії випадковими особами, в тому числі, якщо не ставити точний діагноз, психічно неврівноваженими на кшталт Василя Волги…

За позначеною технологією Олександр Мороз, СПУ аж ніяк не повинні опинитися у стінах Верховної Ради. Стратег, як це часто буває, виявився нездатним бачити суттєві деталі зблизька. Однак очікувати, що Олександр Мороз піде з політики, безглуздо. Якщо недругам Сан Санича все ж вдасться відправити Мороза на відпочинок, то, як на мене, слід очікувати на певний біографічний опус, який, на відміну від «плівок Мельниченка», може зробити переворот в українській політиці...

Валентин Лисенко,
політолог