ДЕМІУРГ ПРЕЗИДЕНТА

«Король Річард, хоча і був воїном, проте не зміг стати великим завойовником. У нього не було потрібних для цього людських якостей. Він не вмів наполегливо прямувати до поставленої мети. Зрідка поводився як полководець, значно частіше — як відчайдушний лицар.

Ніколи не міг до кінця зрозуміти, що важливо, а чим можна пожертвувати. Не раз пристрасть і гординя штовхали його до починань, приречених на провал. Річард завоював репутацію відважного лицаря. Однак його наполегливість насправді була впертістю, витримка — фізичною витривалістю, стратегія — тактикою. Він нічого не домігся, натомість розорив свою країну, переміг у багатьох битвах і поєдинках, але не виграв жодної війни...

Та якось знайшлася людина, готова допомогти. Вільям де Лоншан, норман, людина зловісного таланту, негативний герой історії, злодій, почав свій шлях у тій самій гучній канцелярії, що і Томас Бекет. Саме там Річард колись побачив карлика з великою головою — простого клерка, який приєднав до свого імені частку «де», претендуючи на дворянське походження. Лоншан був спритний і розумний, але Генріх-молодший, який правив тоді у Лондоні, зненавидів клерка за те, що той зосередив надто багато влади в канцелярії, і спровадив його... Річард, у якого було чуття на потрібних людей, пригрів карлика.

Річард у ті дні був лише бунтівним принцом, Лоншана мало хто помічав. Зійшовши на престол, Річард привіз корисного слугу в Лондон... Лоншан взявся за справу. Він почав торгувати володіннями корони. До того ж у великих масштабах. Наприклад, шотландському королю, який вважався васалом Річарда, він запропонував купити незалежність. Потім оголосив, що всі посади в королівстві мають бути куплені. Той, хто не купив посаду, позбавлявся її, вона переходила до багатшого кандидата. Цю дань мали заплатити не тільки всі чиновники Англії, а й священики. Коли до короля докотилася хвиля обурених скарг, він спокійно відповів, що цілком схвалює дії управителя, позаяк гроші необхідні на благу справу, і якби він був на місці істинних християн, то віддав би їх добровільно. «Знайдіть мені покупця, — закінчив король, — і я продам йому Лондон».

Лоншан був добрим сім’янином, він не забував про своїх родичів, які з’їжджалися у Лондон до нього під крило. Низенькі, злющі, жадібні, вони гребли гроші. Брати Лоншана отримали командні посади у військах, зять став констеблем Дувра...».

Хлопчик селянського походження, економіст, товарознавець, бізнесмен, мукачівський міський голова, голова Закарпатської обласної державної адміністрації, депутат Верховної Ради України, член комітету ВРУ з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій, знову голова Закарпатської обласної державної адміністрації, міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, нагороджений УПЦ МП орденами князя Володимира І і ІІ ступенів, службовець І рангу. Чиновник і політик, який прийшов із бізнесу. Бізнесу, який, як пліткують, вибудовувався у щільній співпраці з місцевим кримінальним авторитетом. Він йде в політику задля перестраховки. Це вже потім хвацький підприємець знайде своє застосування у владних коридорах. У пошуках даху спочатку пірнає під Григорія Суркіса — стає керівником виборчого штаба СДПУ (О) в області. Далі — мером Мукачевого, згодом отримує посаду голови Закарпатської облдержадміністрації. Однак невдовзі через конфлікт з однопартійцями першим серед усіх обласних керівників проголошує принцип «департизації обласних органів влади». Пробувши лише рік на посаді голови Закарпатської облдержадміністрації, заявляє про свій вихід з лав СДПУ (О) і забирає із собою двох заступників губернатора і вісім голів районних адміністрацій.

Керівництво СДПУ (О) політичної зради не пробачає. Однак попри жорстку критику губернатора лідером партії Віктора Медведчука і тріадою Григорій Суркіс — Олександр Зінченко — Нестор Шуфрич йому вдається втриматися в губернаторському кріслі. Його не долають ні відвертий чорний PR, ні звинувачення Івана Різака у «політичному бандитизмі», ні хвилі компромату в ЗМІ.

З голосуванням парламенту 26 квітня 2001 року про відставку уряду Віктора Ющенка наш герой вимушений теж піти. Тісні взаємини екс-губернатора з екс-прем’єром забезпечують першому посаду керівника виборчого штабу й обласного відділення блоку Віктора Ющенка. З «Нашою Україною» він і проходить до Верховної Ради. Нині він той, хто вирішує все. Ну, майже все. Отож знайомтеся — Віктор Балога, глава Секретаріату Президента України. Особистість, яка стоїть за більшістю політичних процесів, що відбуваються у нашій державі.

Віктор Іванович — гравець. Його високий адаптаційний потенціал дозволяє з легкістю пристосовуватися до певних обставин і різних людей. Напускна стриманість — це та публічна роль, яку він давно обрав для себе. Він намагається, аби його бачили саме таким. Це йому здебільшого вдається. Та удаваність сприймається як виваженість у діях. Це лише до певної міри відповідає дійсності, та й дається йому вкрай важко. Йому легше грати роль «свого в дошку», тоді він багато посміхається і часто жартує. Але це теж захисна реакція від агресивного середовища.

Він може виплеснути свої страхи назовні й словами або дією знеславити, засудити, принизити, знищити супротивника. Він вміє з легкістю і зводити, і спалювати за собою мости. Підсвідомий страх спрямовує його до пошуку нового «даху», якій він згодом теж полишає.

Психотип «єгермейстера», що завзято гонить звірину під постріл свого феодала. Останній радий, і навіть не помічає, як згодом сам опиняється в ролі загнаного звіра. Віктор Іванович — картяр, який грає не за правилами і поза правилами, тим самим ламаючи саму гру і роблячи її результат непередбачуваним. Його вирізняє виняткове відчуття ситуації, а ще схильність до куражу. Може діяти проти всякої логіки, виходячи за рамки дозволеного. Визнаючи за собою таку слабкість, він заздалегідь орієнтований на колективні дії, але за умови зосередження всієї влади стосовно прийняття рішень у своїх руках.

Він претендує на лідерство. Має виняткові організаторські здібності. Рішучий, вміє брати відповідальність на себе. Цінує компетентність, націлений на конструктивізм і системність. Виявляє потребу в радниках і консультантах, але таких, які визнають його верховенство. Проявляє високу психологічну готовність до інновацій, вбачаючи в них потенціал своєї реалізованості. Владний керівник, волюнтаризм якого особливим чином поєднується з колегіальним керуванням у формі делегування відповідальності попри свободу прийняття рішень.

Cаме його принципу розподілу відповідальності має завдячувати своїм працевлаштуванням співробітники Банкової, штат якої з початку року зростає як на дріжджах. Головний критерій підбору кадрів — відданість «патрону». Слід надати належне, кадрами розкидатися Віктор Іванович не звик. Заради справжніх професіоналів він ладен щоразу перекроювати СП. Інша справа — обмеження свободи дій, що чекає на кожного, хто приєднався до когорти «творящих політику». Тут не можна обминути увагою наполегливе просування Ігоря Пукшина, повноваження якого розширюються щоквартально. Нині він «замкнув» на собі всі питання, що стосуються судів і силовиків.

«Лоншан почав поводитися, як король. Усі офіційні документи замість державної печатки скріплював своїм кільцем... В історії іноді з’являються люди породи великоголових карликів. Коли у Віндзорському замку сидів Лоншан, в Японії запанував карлик Йоритомо Мінамото, що переміг дім Тайра. Як і Лоншан, він був розумний і жорстокий. Він ненавидів усіх, хто був високий і красивий. Він мстив людству за те, що доля образила його зростом».

Сьогодні Віктор Іванович тихою сапою пройшовся по обласних і районних держадміністраціях, особливу увагу приділив СБУ. Підгорнувши останню, поклав око на МВС і Внутрішні війська. Загалом силовий блок за духом близький Балозі, на відміну, скажімо, від PR чи розмов про культуру.

За останні два роки структура Секретаріату Президента зазнала змін, кількість працівників, як уже зазначалося, зросла, а сама президентська канцелярія перетворилася на центр прийняття державних рішень. Так було і до пришестя Віктора Балоги — адміністрації Дмитра Табачника чи Віктора Медведчука часів правління Леоніда Кучми намагалися зосередити всю владу в своїх руках. Однак навіть попри перебирання на себе частини функцій чинного Кабміну їм не вдавалося досягти успіхів пана Балоги. Зараз у Глави Секретаріату два перших заступника і шість звичайних, кожен з яких відповідальний за конкретний сектор. Численний штат працівників канцелярії не покладаючи рук працює над подовженням терміну перебування Віктора Ющенка на президентській посаді. Ресурсні можливості у Віктора Івановича майже необмежені. Вміння скористатися ними він уже довів, успішно провівши спецоперацію «дострокові вибори».

Нині спостерігається відкрите протистояння із Секретаріатом — якщо не всього НУ—НС, то його значної частини, — яке дедалі загострюватиметься. Конфлікт особистих і корпоративних інтересів має глибоке коріння. Однак я про інше. Далекоглядний Віктор Іванович, якщо ви пам’ятаєте, викреслив свою кандидатуру з передвиборного списку НУ—НС, ще тоді передбачаючи фіаско пропрезидентського блоку і перемогу Юлії Тимошенко. «У Юлії Володимирівни все попереду, як і в мене. У мене трохи більше, бо я молодший», — прояснив він свою позицію.

Здавалося б, у Балоги все під контролем. Однак він не фаворит. Та й доля фаворита дуже мінлива. Він радше деміург. Деміург Віктора Ющенка. Все було б добре, якби не схильність Віктора Івановича до куражу. До того ж надто багато влади зосередив він у своїх руках. Ну що ж, доля не раз виводила його з-під удару...

«Сталися дивні речі: ще вчора всі барони тремтіли перед карликом, і раптом виявилося, що в усій Англії не знайшлося нікого, хто б насмілився його підтримати... Нарешті Лоншана вигнали з Англії, його майно конфіскували. Через деякий час йому вдалося знову втертися у довіру до Річарда, але правити Англією йому більше не дозволили. І він, і його рідні спокійно померли, залишивши частину багатств нащадкам. Плоди його діяльності дадуться взнаки пізніше. Він штовхнув Англію під укіс».

P.S. Сподіваюся, що в долі нашого героя з долею Лоншана, як і з долями інших героїв Ігоря Можейка «1185 рік. (Схід-Захід)», нічого спільного.

Валентин Лисенко,
політолог