«Парад переможців» у Бресті

1939 p. комуністичний СРСР і націонал-соціалістична Німеччина розпочали Другу світову війну як союзники, вторгненням в Польщу. З нагоди такої вдалої співпраці в Бресті відбувся спільний урочистий парад.

Парадом справа, звісно, не завершилася. Війська комуністичного Союзу Радянських Соціалістичних Республік і націонал-соціалістичної Німеччини, як і всі союзники, розробляли не тільки спільні військові дії, а й ділилися жартами, цигарками, ідеологією, що не було важкою справою, бо, по суті, і ідеології, і заходи для втілення ідеологій були майже однаковими.

Також цікавим є факт узгоджених військових дій вермахту і РККА. З 19 вересня на рівні окремих армій та дивізій вермахту було налагоджено контакти з наступаючими частинами Червоної армії. Однак спільний розгром польських збройних сил потребував дедалі більшої координації дій вермахту та Червоної армії. Цьому і були присвячені військові перемови, що відбулися у Москві 20-21 вересня. У них взяли участь: з радянського боку — нарком оборони маршал К.Воро­ши­лов та начальник генерального штабу командарм I рангу Б.Шапо­ш­ников, з німецької — військовий аташе генерал-майор Є.Кьос­трінг, його заступник підполковник X.Кребс та військово-повітряний аташе полковник Г.Ашен­бреннер. У спільному протоколі за результатами перемов, зокрема, було зафіксовано «розподіл праці»: вермахт брав на себе необхідні заходи для опору «можливим провокаціям та акціям саботажу польських банд «у містах та селах, що передавалися Червоній армії; командування Червоної армії було зобов’язане в разі необхідності виділити «сили для знищення частин польських військ або банд» на напрямках відведення німецьких військ в окуповану ними зону. Отримавши інформацію про перший день цих переговорів, генерал Гальдер написав у щоденнику: «Росіяни запропонували військову допомогу за умови місцевого польського опору». Не дивно, що після отримання такої інформації в генштабі сухопутних військ один з оберквартимейстерів віддав розпорядження офіцеру з особливих доручень: «Терміново з’ясувати, чи розглядати Росію як нейтральну чи союзну військову силу».

Через два дні радяньським військам, що наступали в Польщі, передали витриману в дусі тільки-но досягнутої радянсько-німецької угоди директиву Ворошилова. У ній зазначалося: «Якщо німецькі представники звернуться до командування Червоної армії по допомогу у справі знищення польських частин або банд, що стоять на шляху малих частин німецьких військ, командування Червоної армії, начальники колон, у разі необхідності, мають виділити сили, аби знищити перепони на тому шляху».
Уже 23 вересня прибулі до Львова представники німецького командування проінформували військового коменданта міста комдива Іванова, что західніше м. Грубешова концентруються значні сили польської армії (до трьох піхотних і чотири кавалерійських дивізій, а також артилерія). Німецьке командування побажало брати участь у спільному знищенні цього угруповання. Командувач Українським фронтом С.Тимошенко не міг взяти на себя відповідальність за вирішення цього питання, про що свідчить його резолюція на це донесення, переадресоване ним вищій інстанції. Вочевидь, у Москві, не були проти. У всякому разі вночі 24 вересня штаб Українського фронту направив наказ командувачу Східною групою комкору Ф. Голікову про необхідність передислокувати 24 вересня частину 2-го кавалерійського корпусу і 24-ї танкової бригади, якщо буде виявлено значні сили ворога, аби він не прорвався в напрямку Львова, Кам’янки. Таким чином, разгром і взяття в полон грубешовського угруповання польської армії стали результатом безпосередньої взаємодії вермахту і Червоної армії, санкціонованої Кремлем.

За матеріалами інтернет-ресурсу
«Історія України».