Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Буржуазія нахабніє і загрожує правовим основам держави

Історичний досвід розвитку людського суспільства засвідчує: демократична форма державного устрою — та, що базується на визнанні народу як джерела влади і на його активній участі у вирішенні державницьких справ, на наданні широких і рівних прав та свобод кожній людині.

Сьогодні українські парламентарі, урядовці, політики і правники постійно наголошують, що вони демократи, непохитні прихильники Конституції та законності.

То ж і порівняймо їхні заяви з їхніми конкретними справами та погляньмо, наскільки вони відповідають конституційним вимогам.

Хто ігнорує Конституцію

Як відомо, Конституція — це Основний Закон держави, в якому офіційно визначаються її суспільний устрій, виборча система, принцип організації і діяльності влади та органів управління, а також основні права та обов’язки громадян. У Конституції України все чітко, лаконічно і просто. Але наші урядовці системно ігнорують закладені в ній норми.

Так, відповідно до ст.10 Конституції, державною мовою у нас є українська, проте коаліціянти та їхні сателіти від влади всупереч цій нормі цинічно намагаються протягти через парламент закон про російську мову як другу державну, або ж регіональну. Мета цієї акції — знищити українську, примусово русифікувавши нас, українців, і для такої акції вони готові брутально порушити Конституцію. І не лише тут.

Стаття 33 Основного Закону гарантує кожному громадянину свободу пересування, але ми ціле літо тільки і чуємо по радіо і телебаченню про те, що якимось чином чиновник суворо заборонив громадянам ходити до лісу, не вказуючи, ким і на підставі яких законів, чим свідомо зачіпають наші права на вільне пересування територією своєї країни.

У державних та комунальних закладах охорони здоров’я, тлумачить стаття 49, медична допомога надається безоплатно, оскільки охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням. Проте всі ми добре знаємо, що такого права урядовці і парламентарі нас давно позбавили. У медичних закладах все платне. Ті, хто мав нещастя побувати в лікарнях, знають, що туди треба йти зі своїми ліками, постіллю, посудом і продуктами харчування. Тоді як з громадян України колоніальний уряд стягує найбільші у світі податки і в нашій державі найкрутіші багатії в Європі.

Через неспроможність більшості громадян платити шалені гроші за своє лікування в Україні катастрофічно зростає смертність, тут ми лідери в світі. Наша держава займає перше місце за захворюванням на СНІД, туберкульоз, онкологічні ураження. Процес вимирання титульної нації набрав невпинного характеру і таких масштабів, що в ООН Україну вже зарахували до держав, де вимирає етнічне населення.

Такого брутального порушення Конституції і прав громадян свідомо не «помічає» буржуазний чужинський уряд, що кримінально, шантажем і підкупом узурпував державне управління. Він спокійно вдає, що нічого такого не відбувається, запевняючи нас, як і в роки голодомору та ГУЛАГів, що «жить стало лучше, жить стало веселей». Тим часом наше вимирання — результат свідомої антиконституційної геноцидної діяльності і попереднього, і нинішнього урядів, різночинців державного керівництва, які волають про порушення Конституції якимись примарними силами, а самі брутально топчуться по ній.

Нікчемною декларацією для всіх урядів з часів незалежності була і залишається 53 конституційна стаття, в якій закріплено наше право на безоплатну для всіх громадян дошкільну, повну загальну середню, позашкільну, професійно-технічну та вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах. Проте ви не знайдете такого прикладу, де б навчання було таким, як це регламентує Конституція. Скрізь, на всіх етапах, від вступу до випуску, за навчання треба платити, а ці кошти не кожній сім’ї під силу.

Проігнорована державними правниками і ст.76 Конституції, яка забороняє обрання до парламенту громадян, котрі мають судимість за скоєння злочину. Усім відомий приклад, коли особа, відбувши кілька тюремних відсидок, завдяки грошам проникла не лише до Верховної Ради, а й керує урядом, претендуючи на пост Президента України.

Конституційна норма ст.78 забороняє депутатам бути на державній службі. Проте окремих з них, навіть на посаді мініс­трів, примушували через суди виконати цю вимогу Основного Закону.

Якщо, слідувати ст.113 Конституції, то у своїй діяльності Кабінет Міністрів і його чільник керуються Конституцією, Законами та актами Президента України. Проте сьогодні ми всі є свідками того, як головний регіонал, палкий «захисник» Конституції, Прем’єр-міністр Віктор Янукович постійно ігнорує не лише Конституцію, а й укази Президента, відкрито перебираючи на себе не властиві його посаді функції глави держави. При цьому жодної відповідальності за свої неконституційні дії ні він, ні його послідовники не несуть бо про таку не йдеться у законодавстві. Можновладці, грубо ігноруючи Конституцію, Закон і власне народ, створили собі захмарні привілеї і недоторканність Ось показовий і знайомий багатьом приклад для підтвердження сказаного. Як відомо, закон зобов’язує всіх власників автомобілів особисто проходити спеціальну медичну комісію з наступним технічним оглядом їх транспортних засобів. Винятків тут не існує ні для кого. Та хто з читачів може пригадати випадок, коли він бачив у чергах у поліклініці чи в ДАІ чиновників від влади, хоч би й районного рівня: суддів, прокурорів, депутатів, банкірів, олігархів? І не побачите, бо їм технічний талон принесуть у кабінет. А це вже посадова пільга, отримана шляхом зловживання службовим становищем, і називається вона корупцією.

Та коли, заглибившись у цю тему, поцікавитися, як можновладці і члени їхніх родин отримують водійське посвідчення, то і тут виявиться безліч «пільговиків», котрі не пройшли передбаченого Законом курсу спеціального навчання.

Хіба не про це свід­чать постійні повідомлення про загибель та каліцтво наших громадян під колесами крутих автівок, якими кермують такі ось водії? Саме про це. І ще про їх безкарність. Бо ми не чули жодного повідомлення про їх відповідальність за такі злочини.

І так у всіх сферах життя. Згуртувавшись у круговій корупції і бізнесі за принципом «ти — мені, я — тобі», державні чиновники та їхні прислужники узурпаторськи створили собі статут безкарних та привілейованих осіб.

Скажімо, якими нормами передбачено право можновладців їхати на червоний сигнал світофора, перекривати вулиці по маршруту свого руху? Такого в законі не існує. Проте мільйонам автомобілістів знайоме принизливе довготривале стояння в заторах після перекриття дорожніх магістралей, і без того забитих машинами. Хто дав право високопосадовцям так знущатися над суспільством, коли стаття 21 Конституції констатує, що всі люди в нашій державі вільні і рівні у своїй гідності та правах. На практиці ж виходить що є ще гідніші і вільніші в можливостях порушувати Основний Закон і наше право, яке ними ж оголошено непорушним.

Не пригадаєте випадку, шоб чиновницька рать різного штибу годинами штовхалася разом з усіма громадянами під дверима, чекаючи прийому до лікаря, чи за місцем мешкання лежала в одній палаті на 10 — 15 лікарняних ліжок разом з громадянами, про добробут яких з трибун, телеекранів можновладці так піклуються.

Звичайно ж, державників та їхніх родин у лікувальних закладах, які вони створили для «електорату», «козлов» і «биомассы», себто для етнічних українців, там ніколи не буде. Понад те, останнім часом провладну буржуазію вже не влаштовують закриті спеціальні клініки та лікувальні установи — їм тепер «заграницу» подавай, навіть, якщо засвербіло коліно чи піднявся артеріальний тиск. Коли в Україні від недоїдання, браку коштів на лікування щогодини вмирає майже сто її громадян, а в низці райцентрів немає жодного авто швидкої медичної допомоги, таке зловживання посадою — тяжкий злочин перед нацією. І тут належить говорити вже не про недоторканність, а про кримінальну відповідальність. Банкетувати, наживатися на смерті, крові і сльозах трудового народу вкрай ганебно.

УЗУРПОВАНІ ПІЛЬГИ ТА ПРИВІЛЕЇ

«Блага», які створили для нас окупаційні зайди, самі вони обходять десятою дорогою, бо забезпечили собі життя в іншому соціальному вимірі. Як і за комуно-радянських часів, до їхніх послуг спеціальні зарплати, пенсія, лікарні, санаторії, квартири, літаки, автомобілі, поїзди, яхти, школи для їхніх дітей, навіть мисливські угіддя... У них все елітне і якісно привілейоване, розкішне життя за наш рахунок. За їхніми «понятиями в натуре», це і є конституційна демократія в дії. Від цих благ буржуазні можновладці ніколи не відмовляться. А заяви про зняття, як манто з плеча, недоторканності — гучний передвиборний піар, публічна гра. Бо недоторканність — це соціальна риса, внутрішня жадоба привілеїв, світогляд особи, її ментальність, вроджене прагнення розкошувати на халяву.

Давайте речі та поняття називати своїми іменами. Наприклад, у стані недоторканності можуть перебувати юні дівчата, але за цим словом чиновники від влади приховують вседозволеність та безкарність за свої дії. У них навіть є тост: щоб все мати, все могти, і нічого за те не було. Це побажання вони дуже успішно втілили у власне розкішне життя. Тому під недоторканністю приховано створені високими очільниками особливі умови для свого класу, а точніше — ними зухвало узурповано право на корупцію, злочинний бізнес, відкрите пограбування українського народу і недосяжність для покарання. Таких «діячів» передусім треба примусити жорстко виконувати Конституцію і Закон нарівні з усіма громадянами України, нести повну відповідальність за їх порушення.

Хоч би яку сторінку Конституції ми не відкрили, хоч би яку її норму не порівняли з практичною діяльністю наших буржуїв-можновладців і парламентарів-мільйонерів — скрізь виявимо разючі антиконституційні прояви, бо вони її перетворили на банальну декорацію народовладдя. Візьмемо розділ «Правосуддя», зокрема його 124 статтю, котра однозначно тлумачить, що професійні судді не можуть належати до політичних партій, професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, виконувати іншу оплачувану роботу.

Тоді чому Конституційний Суд України сформований за квотою політичних партій, що й призвело його до паралічу? І за виконання яких посадових обов’язків за сумісництвом, за повідомленням СБУ, отримала мільйонну винагороду суддя КС Сюзанна Станік? До речі, своя зграя ніколи не притягне її до відповідальності. Бо такі злочини вже стали нормою життя і діяльності олігархату та їхніх підлесників на всіх рівнях державного керівництва, згори до самого низу.

Що ж стосується передбачених Основним Законом судових народних засідателів та присяжних, то створити цю судочинну інституцію не дали саме корумповані суди, щоб останні не стояли у них на заваді.

Водночас Конституція не передбачає формування та діяльності військових прокуратур і судів. Останні належать до надзвичайних. Ще зовсім недавно військові суди, приміром, називалися трибуналами і виносили «розстрільні» вироки, котрі оскарженню не підлягали. Але вони і сьогодні діють всупереч 125 статті, котра однозначно забороняє створення надзвичайних судів, хоч була спроба їх ліквідувати. Отже, ці неконституційні установи потрібні провладній мафії.

Нині наша держава у разі вступу Росії з кимось у збройний конфлікт наражається на велику небезпеку, оскільки на її території зосереджено бойові сили Чорноморського флоту РФ. У такому разі супротивник Росії може нанести по них упереджувальний (можливо, і ядерний) удар. Попри те, що ст.17 Конституції забороняє розташування на території України іноземних військових баз, наші «вболівальники» за неухильне дотримання Основного Закону ні пари з вуст стосовно цього кричущого порушення, хоч добре знають, що на території Криму дислокується не просто військова база, а цілий іноземний флот. Понад те, багато проросійських урядовців шукають приводу для продовження терміну перебування його на теренах України, бо це їм матеріально вигідно.

Не дарма екс-командувач Чорноморського флоту РФ адмірал Ігор Касатонов в одному з останніх номерів газети «Крымская правда» заявив: « ...пребывание Черноморского флота в Севастополе (і не тільки в ньому. — Прим. авт.) — это геополитическая потребность России». А перед тим стверджував: «Мы не можем сами у себя арендовать Севастополь — это наша база, почему мы ее арендуем?»

Як випливає із заяв адмірала Касатонова, Росія не збирається 2017 року виводити свій флот з Криму, бо це вигідно Україні. Можливо, так воно і є, тільки якій Україні вигідна окупація нашої території на халяву? Проросійськи та проізраїльськи налаштованим угрупованням кримінального капіталу, які через відсутність державних кордонів з Білоруссю, Росією та Румунією збивають мільярди завдяки неконтрольованій контрабанді з обох боків. Це підтвердила техногенна катастрофа у Керченської протоці, коли зазнали катастрофи судна з контрабандними небезпечними вантажами. Де ще є така держава в світі, яка 16 років існує без державних кордонів? Не шукайте, не знайдете на карті. У цьому теж наша українська «оригінальність».

З цього приводу наведу такий приклад. Коли кілька років тому командир російського десантного корабля, який прибув без узгодження і дозволу з Новоросійська до Феодосії і на полігоні почав десантувати бойову техніку і бійців морської піхоти, наші військовики заявили, що той порушив державний кордон України. Тоді російський командир попросив показати на морській штурманській карті кордон, котрий він порушив і назвати документ, яким узаконена його демаркація. Такого документа немає і невідомо коли буде. Через те наша сторона тільки розвела руками, бо територіальних кордонів, що залишилися від СРСР, уряд Росії не визнає.

А що, коли іншим разом (а таке цілком може статися) в наші порти зайде бойова ескадра російського флоту, також мотивуючи тим, що вони держкордону з Україною не порушили, бо такого наразі не існує...

У цьому контексті виникає питання: чому всі уряди по черзі опікуються дріб’язковими проблемами мови, НАТО (куди наразі без чітко визначених і міждержавно узгоджених кордонів туди не приймають нас, беззбройних), поділом посад, скороченням та знищенням українських Збройних Сил замість впритул зайнятися облаштуванням держави Україна? Бо це були і є неукраїнські, буржуазні уряди. Мине ще 16 років, якщо вони будуть при владі, а наша держава так і залишиться прохідним двором, якщо до того часу ще не буде поглинута північним сусідом. А справа, як видно з перебігу подій, йде саме до цього. Ось які можливі наслідки свідомого невиконання ст.2 Конституції, котра констатує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. А де ж ті кордони? Та і цілісність під загрозою: Росія зазіхає на Крим, Румунія теж висуває територіальні претензії до нашої держави. І водночас Збройні Сили не боєздатні. А буржуазним парламенту та уряду ніколи вирішувати ці болісні проблеми, бо зайняті бізнесом, прихватизацією та розподілом народного добра.

За тим, як дотримуються Конституції і законів не лише рядові громадяни, а й урядовці та чиновники всіх рівнів, поставлена наглядати прокуратура України, а суди мають карати порушників. Однак жодна з цих установ не виконує покладених Конституцією обов’язків. Бо слугують не Закону і суспільству, а за подачки і хабарі прислужують буржуазним та кримінальним кланам на всіх рівнях влади.

Через те глуху стіну антиконституційності і сваволі, майстерно зведену неукраїнським урядом і таким самим парламентом, сьогодні пробити неможливо. Хоч би куди рядовий громадянин звернувся, захищаючи свої права, свободи і законні інтереси, зокрема до Президента України, він наштовхнеться на брутальну неповагу, байдужість та чиновницьку зухвалість. У кращому разі заявник отримає банальну відписку про те, що його звернення спрямовано в іншу інстанцію. У підсумку заява чи скарга громадянина опиняється в руках тих чиновників, дії котрих він оскаржив. А далі багато з нас вже знає, чим закінчуються такі «розгляди» — ще більшими неприємностями, а то й помстою. Тим часом ст. 40 Конституції зобов’язує посадових та службових осіб, до яких подано звернення, ретельно їх розглядати і давати обгрунтовану відповідь у встановлений термін, а ст.7 Закону «Про звернення громадян» прямо забороняє пересилати скарги та звернення на розгляд тим органам та посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Приклади брутального топтання по Конституції можна було б продовжувати, але суть не в їх кількості, а в тому, що найзліснішими порушниками Основного Закону Української держави є багатії-урядовці, парламентарі-вертепники, різночинці місцевого штибу, а результатом ігнорування норм Основного Закону стали не покарання винних, а узурпація ними безкарності, захоплення пільг та привілеїв. Що ж до позиції гаранта (ст.102 Конституції) наших прав і свобод — діючого Президента, то всі ми бачимо: він гарантує лише те, що нічого не може нам гарантувати. Тому громадяни України мусять самі себе захищати від буржуазії та посягань ворожих до нас антиукраїнських елементів, котрих ми ж самі привели до владного керма.

На прикладі України знаходить ще раз своє підтвердження класичний висновок філософів про те, що диктатура буржуазії і конституційна демократія взаємно несумісні, як вогонь з водою.

ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ ЯРМАРОК

Українська спільнота наївно плекала надію на те, що останні позачергові вибори так званих депутатів принесуть не просто зміни, а відчутне покращання життя, посилять соціальний та правовий захист людини. Тільки марними виявилися ці очікування. Бо під гаслом конституційних виборів буржуазія провела всеукраїнський аукціон з осінньої розпродажі перепусток у парламент за класичною формулою політекономії: гроші — мандат — гроші.

Вартість прохідного місця в лотках політичних партій сягала шестизначних показників. І можна не сумніватися, що спритники, котрі придбали перепустки у сферу корупції та хабарництва, не лише повернуть вкладені кошти. Обійнявши посаду в уряді чи парламенті, вони видіб’ють їх сторицею.

А нам, громадянам, котрі за законом є першорядними суб’єктами виборчого процесу, організатори ярмарку відвели роль банальних голосувальників, які нібито віддавали свої голоси за політичні партії, а насправді — за агентів фінансово-промислових синдикатів. Бо за всіма нормами права депутат — це особа, висунута й обрана тією чи іншою громадою і нею уповноважена для виконання доручень, завдань чи наказів. На жаль, суспільство не може спитати з жодного парламентаря, бо ми навіть не знаємо, за яку конкретно особу голосували.

Отож нинішні члени парламенту не можуть називатися депутатами, а тим більше народними, бо жодному з них територіальна громада, як це передбачено ст.71 Конституції, не надавала повноважень навіть на участь у виборах. То про яку підзвітність законодавців перед суспільством йдеться? І саму Верховну Раду України радше було б називати клубом делегатів від промислово-фінансових груп, буржуазних кланів та бандитських формувань.

Будучи введеними в оману партійною системою виборів, ми привели в парламент не тих, кого хотіли самі, а кого нав’язали капіталісти, інтереси яких останні і будуть там захищати.

Цей факт свідчить про те, що панівна буржуазна верхівка вже приватизувала не лише народне майно, а й наше конституційне право на вільне волевиявлення та демократичний вибір своїх представників до парламенту. Під личиною партій багатії по суті створили спеціальні загони політичних бойовиків для захоплення й утримання влади під димовою завісою всенародних виборів.

Так підступно, уже вкотре, олігархат використав довірливий український народ у своїх бізнесових інтересах. І не має значення, хто з конкуруючих блоків прийде до влади, а хто опиниться в опозиції, бо всі клани отримали однакове право багатіти, а обідрані ними — мовчки бідніти і гинути за надприбутки експлуататорів.

Промовистий приклад — жертви на шахті ім. Засядька, котра перебуває у фактичній власності депутата кількох скликань Верховної Ради, колишнього глави уряду України Юхима Зв’ягільського. Того самого Зв’ягільського, проти якого прокуратура порушувала кримінальну справу за злочинну діяльність і який довго переховувався у Ізраїлі. Та з приходом до влади «наших» Фімка приїхав, щоб дограбувати Україну та її шахтарів.

Тимчасом на тлі цієї тяжкої національної трагедії висвітилися додатково й особливі риси нинішнього буржуазного керівництва. Наприклад, привертає увагу та обставина, що на письмове розпорядження Президента України закрити негайно шахту і не ризикувати життям людей, глава уряду Віктор Янукович не поспішає виконувати вказівку. Свою позицію він перед телекамерами публічно обгрунтовує тим, що металургійна галузь не отримає потрібної кількості коксуючого вугілля. Тільки головний урядовець замовчує той факт, що майже вся металургія України вже прихватизована донецьким промислово-фінансовим кланом, до якого входить Ринат Ахметов, і, цілком можливо, що й сам пан Янукович. І турбується він у цю гірку для України годину не за економіку держави, а за прибутки приватного капіталу, для якого шахтарі — це вугільний пил.

А ви помітили, як мовчки відсиджуються, мов таргани в шпаринах, комуно-соціалісти, котрі постійно рвуть на собі сорочки, театрально оголошуючи себе вірними і послідовними захисниками «трудящихся масс». Така масштабна трагедія з масовим вбивством і каліцтвом представників передового загону пролетаріату їхніми ж працедавцями-капіталістами, а з боку таких войовничих на майданах партійців ні пари з вуст. Що ж сталося? А сталося те, що апологети марксизму-ленінізму морозо-симоненківці та їм подібні не лише годуються з рук буржуазії, а й самі стали її органічним складником, лукаво вдаючи із себе захисників трудового народу. Тому злилися вони в політичному екстазі з капіталом в одну урядово-парламентську коаліцію — таких самих жирних котів, як самі.

Ось воно справжнє соціальне обличчя, експлуататорська антинародна сутність буржуазного керівництва України, яке ми самі привели до влади.

Таким чином, вибори за партійними списками є не що інше, як замасковане і віроломне усунення українського суспільства від формування національної політики, котру сьогодні за нас визначають створені і фінансовані юдо-московським капіталом партії та блоки. Таке собі політичне рейдерство експлуататорів і гнобителів.

Це в такий своєрідний спосіб Віктор Ющенко виконав наш наказ і свої обіцянки — відокремити бізнес від влади, а бандитів посадити у тюрми. Все зроблено з точністю до навпаки: кримінальники сіли в посадові крісла, а ті, хто привів Ющенка до президентської влади, стали їхніми заручниками та підневільними слугами.

На жаль, ситуація в парламенті та уряді не зміниться, допоки органічним елементом державного керівництва не стане соціальний контроль, оснований на широкій участі та високих повноваженнях у вирішенні державних проблем всіх прошарків громадян України.

Політичний викрутас з висуванням депутатів через партійні списки багато, майже половина, виборців уже розпізнало, це підтверджено зростанням кількості голосуючих проти всіх і тих, котрі взагалі не прийшли на дільницю.

Продумано створивши під себе систему виборів до парламенту, юдокремлівські емісари спритно позбавили суспільство України права висувати, обирати та відкликати своїх депутатів. Цим демаршем колоніальна адміністрація поставила народ у такі умови, що хоч би за який блок чи коаліцію ми проголосували, до влади обов’язково прийдуть ті ж самі фінансові клани Ахметова, Азарова, Януковича, Медведчука, Коломойського, Бродського, Пінчука, Порошенка та інших «стовпів» капіталу, і не лише українського. Тільки трудові українці знову залишаться біля розбитого корита, бо і цього разу місця в парламенті, як в театрі, займуть згідно з придбаними квитками-мандатами ті ж самі політичні формування від олігархату. Платні агенти буржуазії та іноземного капіталу в парламенті лобіюватимуть бізнес своїх господарів, ігноруючи права та інтереси вже не потрібних їм голосувальників. До того ж діятимуть вони за вказівкою, автоматично, без роздумів. Коли ж і доведеться розміркувати, то лише над тим, пальцем якої руки тиснути кнопку.

Так триватиме доти, доки замість панівної верхівки багатіїв саме трудове українське суспільство не почне вирішувати, хто має право представляти його в законодавчому органі, непохитно, самовіддано і вірно. Треба докорінно змінювати систему влади.

Зараз переродженці, котрі придбали місця у парламенті, видають себе за благодійників. Екс-спікер полковник КДБ Володимир Литвин стверджує, що саме він врятував Україну від кровопролиття і тому конче їй потрібний. А вчорашній голова колгоспу, випадковий міністр внутрішніх справ Василь Сушко запевняє, що завдяки йому вдалося уникнути громадянської війни. За рятівників нації вже починають себе видавати Інна Богословська, котра як гонорар за виконання спеціального завдання регіоналів отримала посаду заступника міністра юстиції, за нею — соціалістка Валентина Семенюк, яка таким самим чином очолила Фонд Держмайна, щоб сприяти регіоналам у його «прихватизації», бо так і не провела гучно задекларованої інвентаризації державного майна, щоб не висвітлювати, хто його вже прихватизував.

Екс-спікер комуно-соціаліст Олександр Мороз теж дурив громадян, котрі голосували за партію соціалістів, запевняючи, що не зрадив він їх, а підняв над куполом парламенту знамено єднання всіх політичних формувань. Тільки насправді там замайорів штандарт перемоги донецької братви.

Такі метаморфози цілком закономірні, бо нащадки більшовиків, комуно-соціалісти ще з 1917 року ментально та ідейно стояли на платформі кримінальних елементів на кшталт шарікових та швондерів, оскільки і самі вийшли з такого середовища. І хоч зовнішній прикид у нинішніх необільшовиків супермодний — у них живі гени колоніалістів і винищувачів українського етносу.

Отож, шановні «захисники» та «рятувальники» України, а хіба не ви та ваші наймачі шматують державу, підштовхуючи громадян до протистояння та ворожнечі, свідомо створюєте керований хаос? Це ви так виконуєте статтю 3 Конституції, котра констатує, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави? По-шахрайськи узурпувавши владу, ви намагаєтеся перетворити українську етнічну націю на тяглове бидло, а Україну — на колонію Росії. Вам варто було б задуматися над неминучою відповідальністю та карою за ваші антиукраїнські діяння та свідоме порушення Конституції.

Юрій Тимощук
м.Севастополь

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com