Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Туреччина: стратегічні вектори розвитку

Як відомо, курс зовнішньої політики є органічним продовженням внутрішньої політики, що проводиться, а також у значній мірі визначається зобов’язаннями держави в якості члена регіональних та міжнародних блоків та організацій. На сьогодні день Туреччина є повноправним членом таких організацій як ООН (1945), МВФ (1947), НАТО (1952) тощо.

У цьому контексті багатовекторність курсу обумовлюється наявністю певних національних інтересів у формуванні того або іншого напрямку зовнішньої політики.

В цілому, багатовекторність є особливістю зовнішньої політики Туреччини. Найбільш приоритетним її напрямком є західна орієнтація. Заявку на повне членство в ЕС Туреччина подала ще у 1987 р. Однак направленість політики та її уклін в бік Заходу проявилася набагато раніше. У 1952 р. Туреччина входить в НАТО, 1995 р. у Європейський Економічний Союз. Після чисельних відстрочок питання щодо надання Турецькій Республіці статусу кандидата було вирішено на її користь у 1999 р. Однак намічені перемови по вступу Туреччини до ЄС було заморожено у грудні 2006 р. в наслідок того, що учасники наради досягли єдності у думках про призупинення перемов за вісьмома з 35 пунктів перемов з Анкарою. Було також погоджено, що протягом найближчих трьох років переговорний процес буде підлягати щорічній перевірці. Нагадаємо, що питання приєднання до ЄС було обумовлено наявністю кіпрської та курдської проблем, а також порушенням прав людини. Тем не менш, на сучасному етапі ініціатива вступу Туреччини у Європейський Союз залишається головною ціллю зовнішньої політики, зі впевненістю можна припустити, що у найближчому майбутньому, турецьке керівництво буде слідувати саме прозахідній політиці. Тим більше що у самій республіці ця ініціатива підтримується повністю.

Тим часом, турецький уряд приділяє багато уваги партнерству з США. Після закінчення Другої Світової Війни відношення Туреччини зі Сполученими Штатами стали активно розвиватися. Вашингтон надавав Анкарі військову та економічну допомогу, закріпив за нею статус військового та політичного спільника на Близькому Сході. Протягом більше ніж п’ятдесяти років США утримує за собою роль основного стратегічного та зовнішньополітичного партнера, хоча часовий фактор грає свою роль у зміні пріоритетів у стосунках між цими державами. Так, наприклад, на фоні стійкого розвитку двосторонніх відношень у кінці 80-х Туреччина негативно сприйняла спробу США подовжити угоду за її участю у санкціях проти Лівії. Хоча цю угоду було подовжено після врегулювання суперечностей обох сторін, і в цілому не дивлячись на те, що Туреччина продовжила керуватися інтересами США з особливо важливих питань, щодо відносин з третіми країнами або ж функціонування військових об’єктів на території Туреччини, Анкара рішуче виступає проти тиску з боку США. Аналогічний приклад можна привести з курдського питання. У відповідь на ухвалення Конгресом США в кінці жовтня 2007 року позитивного рішення по Геноциду вірмен на початку ХХ в., чому всіляко прагнули запобігти президент Буш і держсекретар Райс, розуміючи, до чого дана дія може привести (не виключався можливий вивід американського військового контингенту з бази Інжірлік в Туреччині). Турецький уряд остаточно висловився за проведення військової операції на півночі Іраку, не дивлячись на заперечення «Білого Дому» із цього приводу.

Тим часом, необхідно відзначити, що як основний стратегічний партнер, США зацікавлені в тому, щоб мати в Європі такого надійного члена НАТО, як Туреччина. Членство турецької республіки в ЄС має певні вигоди для «Білого Дому». По-перше, маючи вільний доступ на європейський ринок, Туреччина, швидше за все скоротить торговий оборот з Росією, зважаючи на нижчу вартість товарів в Європі. По-друге, державні води вже належатимуть ЄС, що істотно утруднить прохід російських танкерів через турецькі протоки. Все це приведе до часткової ізоляції Росії, що в часи, коли російсько-американські відносини переживають не самий кращий період, однозначно відповідатиме інтересам США.

Не менш важливу роль в зовнішній політиці грають відносини Туреччини з країнами Ближнього і Середнього Сходу. Одним з головних зовнішньополітичних досягнень є нормалізація відносин Туреччини з Сирією. Нагадаємо, що предметом суперечок, що виникли між урядами двох держав, були питання раціонального використання вод Євфрату, а також питання безпеки. У 2003 році після майже двадцятирічної перерви відбувся перший офіційний візит прем’єр-міністра Сирії М. Міро до Туреччини.

Певну незалежність свого курсу зовнішньої політики Туреччина підтвердила, підписавши з Ізраїлем в 1995 році договір про військово-технічну співпрацю, тим самим, викликавши значне несхвалення з боку Ліги арабських держав. На сьогодні Туреччина є єдиною мусульманською країною, що має такі тісні відношення з Ізраїлем. Недавній виступ президента Ізраїлю Шимона Переса і голови Палестинської автономії Махмуда Аббаса в турецькому парламенті, підкреслює важливість ролі Туреччини в близькосхідному мирному процесі.

З розпадом СРСР і отриманням незалежності Російською Федерацією спостерігається стійкий розвиток російський-турецьких відносин переважно в торговій і паливно-енергетичній сферах. Наочним прикладом може послужити підписання між Росією і Туреччиною договору про постачання природного газу по прокладеному по дну Чорного моря газопроводу, відкриття якого відбулося в 2005 році. На сьогодні, Росія і Туреччина мають загальний щорічний торговий оборот в 21млрд. дол., значну частку в якому займають постачання енергоресурсів, оскільки близько 70% споживаного Туреччиною газу, імпортується саме з Росії.

Разом з цим, додатковий напрям в зовнішню політику Туреччини, до цього в основному орієнтовану на захід, внесли незалежні, переважно тюркські держави Центральної Азії. Турецька Республіка була однією з перших країн, що встановила зі всіма країнами TSA дипломатичні відносини. Необхідно відзначити, що турецький уряд ще з часів Кемаля Ататюрка, робить спроби по створенню так званого «єдиного Турана», до складу якої входили б тюркські країни Центральної Азії і Південного Кавказу.

У своїх зусиллях Туреччина основний наголос робила на економічні і військово-політичні чинники, переслідуючи цілі максимального використання вигідної політико-економічної ситуації, що склалася, в центральноазіатських країнах, а також вивчення сфер «молодого» ринку для експорту і подальшого вкладення капіталу. Дані перспективи додали новий імпульс турецькому бізнесу у сфері експорту, у веденні підрядних робіт будівельних компаній, а також підприємницької діяльності національних фірм в регіоні. Так тільки за шість місяців 1993 р. в економіку вказаних республік турецькі інвестори вклали понад 11 млн. дол., або більше 60% загальної суми зарубіжних інвестицій. Проте, необхідно відзначити, що в своїй центральноазіатській і закавказькій політиці Туреччина враховувала як свої, так і американські національні інтереси. Свідоцтвом може послужити виступ у Вашингтоні в 1992 р. прем’єр-міністра С. Деміреля, в якому мовиться про зміну регіонального статусу Туреччини і здатності брати участь у визначенні майбутнього тюркських республік СНД. Разом з цим Туреччина підтримала ініціативу американського керівництва з приводу розширення своїх інтересів на регіон Центральної Азії.

У аналітичних кругах досить часто зустрічається думка про те, що Туреччина, через свою наростаючу потужність, формуватиме інший курс зовнішньої політики, акцентуючи свою увагу більшою мірою на схід і, у міру досягнення своєї мети, Анкара поступово витіснятиме США і Захід з «зони своїх інтересів». Проте доти Туреччина балансуватиме між інтересами своїх стратегічних партнерів в особі США, Європи і Росії. Як би там не було, вже зараз Анкара проявляє все більшу самостійність в зовнішній політиці. Особливо якщо приймати до уваги наростаючу співпрацю Туреччини і Ірану в енергетичному сфері, всупереч попередженням США. І це, безумовно, не може не указувати на подальше коректування зовнішньої політики Туреччини в майбутньому.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com