Принцип скотобази і метод втику

Що більше галасують «незалежні» журналюги, то голосніше репетують на збіговиськах у Савіка хронічно хворі на нарцисцизм політики, то частіше Гарант обсмикує Прем’єра, а та, своєю чергою, посилає його до... голови секретаріату, то міцнішою і неспростовнішою стає підозра автора, що весь цей гармидер значною мірою здійняли, аби відвернути увагу від вельми болючої для кожного українця проблеми:

Чи й надалі, як за паскудних комуняцьких часів, діти наших начальників у перспективі будуть начальниками наших дітей?

Сподіваємося, що детальнішої розшифровки така постановка питання не потребує. Найгірше, що успадкувала державна система вищої освіти в Україні від своєї совєцької попередниці — це два сорти дипломів. Перший — для синів і дочок владної і політичної еліти плюс діток дуже небідних українців, другий сорт — для решти. Характерно, що в численних казенних рейтингах ВНЗ за останні 40 — 50 років нічого не змінилося. Ті вищі навчальні заклади, котрі готували радянську номенклатуру, клепають її і надалі, не особливо, до речі, змінивши навчальні програми. Хабарі як брали за радянської доби, так беруть і за часів незалежності. Змінилися тільки суми. Що характерно — в бік зростання.

І колишня, і нинішня печерська команда переконує «маленьких малоросів», що поголовне тестування випускників шкіл нарешті забезпечить рівний і справедливий доступ до вищої освіти всіх без винятку молодих людей. Ці наміри підкріплені Указом Президента та численними наказами і директивами головного освітянського відомства. Один з керівників Міністерства освіти днями публічно попередив, що необгрунтована критика загального тестування розцінюватиметься його відомством як аморальне шоу. Оце вже цікаво! Як визначити обгрунтованість чи необгрунтованість критики, якщо апологети тестування замість аргументів годують нас тільки деклараціями?

Кілька прикладів:

— «Загальне тестування вже десятки років існує в провідних державах світу». Панове, нам не треба розповідати детально, як це робиться в усіх провідних державах. Розкажіть про технологію тестування бодай у трьох країнах Європи та США. Що вам заважає?

— Понад місяць тому в провідному загальноукраїнському щотижневику з’явилася сенсаційна публікація. Автор — освітянин з великим стажем — проаналізував так звані пробні тести з фізики. І дійшов парадоксального висновку: навіть якщо обирати варіанти правильних відповідей навмання, нічого не тямлячи у фізиці, то, згідно з теорією ймовірності, ви наберете мінімальну, але достатню для вступу до технічного ВНЗ кількість балів. І що? А нічого. Автори тестів мовчать, поглиблюючи своїм мовчанням підозри.

— Держава наміряється після поголовного тестування вмити, як той Понтій Пілат, руки і передати «цю справу» під так званий громадський контроль. Але ж, шановні добродії, невже у канцелярії Президента не знають, що інститут так званого громадського контролю де-юре в Україні не існує. Його ліквідували ще в 1996 році, коли укладали Конституцію. А якщо немає правових підстав для контролю, то хто відповідатиме, приміром, за згаданий вище «метод втику»? І не тільки за нього.

І головне — виявляється, що обов’язковість визнання результатів тестування, вибачте за тавтологію, обов’язкова не для всіх українських ВНЗ. Принаймні, Києво-Могилянська Академія в незбагненний спосіб відкрутилася від почесного обов’язку забезпечити рівний і справедливий доступ у свої стіни всім без винятку молодим людям. Дуже ймовірно, що за місяць-другий шляхом Могилянки підуть ще кілька державних ВНЗ, де прохідним балом для вступників є модель власної іномарки. Як говорив геніальний провидець Оруел: «Всі тварини на скотобазі рівні між собою, але серед рівних є найрівніші».