Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Балада про Перехоплювач

6 квітня 1966 року з аеродрому під Берліном злетів наш перехоплювач Як-28П. Двом капітанам, Юрієві Янову і Юрієві Капустіну, було наказано облітати винищувач, який недавно прилетів з Радянського Союзу. Як-28П наблизився до британського сектора, і тут з невідомих причин щось сталося з двигунами. Перехоплювач звалився в чорну воду озера Хавель, в британській зоні окупації.

За трагедією в небі спостерігали не тільки наші оператори, а й мирні німецькі громадяни. Відчайдушні спроби наших льотчиків вийти зі скрутного становища відстежували й оператори радарної станції «Гатов» британських ВВС (Berlin’s RAF Gatow). Вони, як завжди, перехоплювали радіопереговори екіпажа зі своїм аеродромом. Британці чули, як льотчикам наказали летіти у бік озера Хавель, щоб посадити літак на воду або катапультуватися над ним, але в радянському секторі.

Бригадний генерал Девід Вілсон, начальник розвідки Brixmis, Британської військової місії, грав у сквоч, коли його повідомили про подію в небі. Все ще в шортах, генерал помчав на берег озера, і прибув туди через 15 хвилин після того, як хвилі зійшлися над місцем загибелі перехоплювача і його героїчного екіпажа. Як-28П, який у НАТО називали Firebar (у перекладі «Вогненний бар’єр») впав у воду недалеко від британського берега. Тоді генералові в шортах вдалося провести військово-технічну розвідувальну операцію, яку розцінюють як найуспішнішу за всі роки холодної війни. І найганебнішу.

Британці почали «рятувальні» роботи. Військова поліція негайно оточила місце загибелі перехоплювача. Туди ж попрямувала і група наших військових під командуванням генерала Володимира Буланова. Назустріч їм поспішив британський військовий перекладач з групою озброєних солдатів. Генерал зажадав пропустити групу до місця трагедії. Командос у формі піхотинця грубо відповів, що цього британці не зроблять ніколи в житті. Перекладач у званні майора пообіцяв нашим негайно повернути літак і тіла загиблих льотчиків.

Герр Кессман спостерігав, як льотчики виводили некерований літак у безпечне місце над озером. У 1977 році в німецькому авіаційному журналі була опублікована його нотатка про операцію «Ніч і туман», проведену британцями. З’ясувалося, що герр Кесман знав і бачив далеко не все.

Багато подробиць випливли через 35 років після проведення тієї «успішної операції». І випливли вони в далекій Австралії, де, здавалося б, немає діла до каламутних європейських справ. Австралійські кореспонденти, вражені благородством наших льотчиків, помістили в інтернеті розповідь про події квітня 1966 року. Після цього в 2001 році у Великобританії з’явилася телепередача і стаття у впливовій газеті.

Дивно, але у нас трагедія на озері Хавель була залишена без уваги, а опублікувати свою коротку статтю я не зміг протягом п’яти років ні в одній російськомовній або комуністичній газеті, які видаються в Україні. Тільки в справді українській газеті «Персонал Плюс» з’явилася перша, ще коротка і неповна, стаття про наших Юріїв.

 

ВИНИЩУВАЧ-ПЕРЕХОПЛЮВАЧ ЯК-28П

Створений 1960 року, Як-28П призначався для боротьби з повітряними цілями на малих і середніх висотах у великому діапазоні швидкостей вдень і вночі, за будь-якої погоди. На всепогодний перехоплювач встановили модифіковану систему озброєння К-8М-1 з двох ракет Р-8М-1 з тепловою і радіолокаційною напівактивною головками наведення та бортового радіолокатора «ОРЕЛ-Д». Порівняно з прийнятим 1958 року на озброєння перехоплювачем Су-9 ця система була досконалішою і давала змогу проводити пуск ракет на значно більшій відстані до цілі. Додатково встановлена станція радіокомандного наведення «Блакить» розширила можливості перехоплювача. Проте планувалася установка досконалішої системи озброєння К-98. Кабіни льотчика і льотчика-оператора Як-28П мали загальний ліхтар, керувати літаком можна було з обох робочих місць.

Досвідчені Як-28П допрацьовували і випробовували кілька років. У процесі доопрацювань об’єм чотирьох паливних баків у фюзеляжі довели до 6 570 л, а це забезпечило дуже велику дальність польоту. Задовго до завершення випробувань 1962 року почалося серійне виробництво літака в Новосибірську. 1961 року літак демонстрували на авіацйному святі в Тушино, і військові західних країн були стурбовані його появою. До 1967-го побудували 435 екземплярів Як-28П, які надійно прикривали небо країни. Хоча Як-28П був на озброєнні понад 20 років, союзникам цей могутній перехоплювач не передавали, щоб його можливості не стали тут же відомими спецслужбам вірогідних супротивників.

Але найсильнішою стороною Як-28П була його система управління вогнем. Його радар міг наводити ракети на ціль не тільки ззаду, але і з передньої півсфери, а також знизу або зверху. Такого потужного радара більше ні у кого не було. На Заході вважали, що цей радар може все, і з Як-28П буквально не спускали з нього очей.

Якось над Північним морем до ЯК-28П підлетів «Фантом» німецьких «Люфтваффе», познайомитися ближче. Різкими маневрами він почав провокувати наших льотчиків. Звичайно, наш екіпаж відповів взаємністю. Літаки вели справжній маневрений повітряний бій. Без стрілянини, звичайно. На підмогу прилетів другий Як-28П, а німцеві нікого не прислали. У «Фантома» паливо закінчилося раніше, тому йому довелося знизитися до самої води, і забратися геть.

Операція «Ніч і туман»

Англійці підвели до місця трагедії спочатку баржу, потім плавучий кран. Вони знали, що на східному березі сидять наші спостерігачі і терпляче чекають, але не поспішали. Головні дії відбувалися під водою, де працювали військові водолази. Вони повинні були сфотографувати літак у подробицях, топ-таємниць на нім було багато. Фотографуванням керував Моріс Тейлор з погонами командира авіаційної ескадрильї. Насправді це був «опер» з британської військової розвідки Brixmis. Втім, біля Як-28П «оперів» було багато, і кожен займався своєю справою. Містер Тейлор швидко визначив або, можливо, вже заздалегідь знав, що в озеро впав винищувач Yak-28Р, NATO codename Firebar. Ця людина знала про перехоплювач все, що змогли роздобути агенти. Знав містер Тейлор і про унікальні можливості його радара під кодовим західним позначенням Skip Spin. Але ні англійці, ні американці не знали, що ж саме робить цей радар таким гарним. Тепер у них був шанс розібратися у всьому!

О 22 годині 09 хвилин, через 7 годин після падіння перехоплювача, з дослідницького центру в англійському містечку Фарнборо прибули технічні експерти для ознайомлення з двигунами, радаром і системами нашого перехоплювача. Перекладачі розвідки Brixmis отримали наказ тягнути час всіма способами, головне — ввести в оману генерала Буланова. Один з водолазів між справами витягнув з кабіни тіло одного льотчика. Його обстеженням зайнялися фахівці.

Другого дня після трагедії обидва тіла загиблих льотчиків уклали в пластикові мішки, але передавати їх не поспішали — під водою кипіла робота, водолази намагалися дістатися до радара. Це було важко, оскільки гострий ніс винищувача, немов голка, встромився в мул озера.

Наш генерал почав підозрювати недобре. Було видно, що британці тягнуть до ночі, щоб здійснити якийсь свій задум. Буланов звинуватив британців, що їхні солдати готові стріляти в наших військовослужбовців, які можуть, не витерпівши, прориватися до місця катастрофи. Перекладач з розвідки майор Джонатан Бекгауз з обуренням відкинув це звинувачення. Тоді генерал Буланов наказав групі солдатів підійти до місця робіт. Не встигли вони пройти і кілька десятків метрів, як з темряви вискочили англійці з автоматичними гвинтівками. Вони демонстративно переставили затвори. Наші солдати зробили те ж саме. Тут відгукнувся майор Бекгауз. Солдати поставили свої гвинтівки й автомати на запобіжники, а британський майор думав, що ж зробити. Запанувало мовчання. Нарешті, майор Бекгауз запитав у британського командос, чи має він дозвіл на пропуск радянських військових. Той грубо відповів, що не має. І застосував слово, за яке справжні чоловіки б’ють у пику. Генералові довелося зробити вигляд, що він не зрозумів англійського «гумору». Наказати почати мордобій і силою прориватися в британський сектор він, звичайно ж, не міг, оскільки це було б порушенням міжнародних домовленостей. Генерал Буланов засміявся і сказав майорові Бекгаузу: «Гадаю, майоре, радянська розвідка перевершує вашу». Він знав, про що говорить. Німці нам допомагали, оскільки вважали, що їх переміг чесний супротивник, без бомбардувань житлових кварталів.

О 04.07 ранку тіла льотчиків перенесли з плоту на берег. Коли наступив ранок, наших проінформували, що тіла загиблих витягують і їх передадуть увечері, після проведення експертизи. Під водою все ще були нерозгадані топ-таємниці. І найкращий у світі бортовий радар страшного «Вогненного бар’єру».

У цей час електронні блоки бортового радара летіли до Великобританії. Вилучити їх було неважко, а ось з тарілкою радіолокатора довелося скрутно — вона була усередині носового конуса, а той глибоко встромився в мулисте дно озера.

Наші військові помітили, що до місця події прибув пліт з лебідкою — здавалося, що англійці хочуть перевезти людей, вже не зайнятих рятувальними роботами, але вони не могли бачити, що водолази підчепили знизу до плоту один двигун. Приблизно через два кілометри вони краном підняли двигун на пліт, а потім перевантажили його на автомобіль. Через дві години двигун з Як-28П опинився в дослідницькому центрі в британському Фарнборо. Тим часом генералові Буланову були передані тіла загиблих льотчиків. Протягом 48 годин двигун і електронні блоки радара з кабін пілотів було ретельно обстежено у Великобританії, їх повернули до Західного Берліна і встановили на свої місця на уламках тепер уже не такого страшного Firebar.

Опівночі на 13 квітня до східного берега озера Хавель попрямував пліт. Частину за частиною наші військові отримали те, що залишилося від винищувача-перехоплювача. Генерал Буланов оглядав все особисто. Він показав англійському майорові Стефенсону, що деякі з турбінних лопаток обрізані. Було чітке видно, що вони спиляні.

Містер Стефенсон згадував перед об’єктивами камер британського телебачення: «Він не сказав ні слова. Він просто подивився на мене, згорбився і знизав плечима. Генерал немов хотів показати, що він п’яний. Він і справді був трохи п’яний». Без сумніву, по слов’янському звичаю генерал Буланов випив чарку-другу гіркої за упокій душ хоробрих капітанів Юріїв, молодих і благородних воїнів. Хто ж його за це осудить? Містерові Джефрі Стефенсону цього не зрозуміти!

Потім наші військові почали помічати, що багато чого серед уломків немає. Британці відповідали, що дещо занурилося в мул озера і просто так всього не знайдеш. Вони попросили перерахувати, чого немає. Наші не могли нічого відповісти, оскільки було темно. Хтось сказав, що немає антени радіолокатора. Цього разу британці не брехали — справді, «тарілки» в їхніх руках ще не було, бо глибоко зав’язла в мулі. Минуло немало часу, доки британські водолази змогли витягти дорогоцінну антену бортового радара Skip Spin з чіпкого мулу Хавеля. Їхні зусилля було винагороджено. Британські учені разом з американцями змогли скопіювати найкращий у світі радар і, нарешті, досягти паритету по бортових радарах винищувачів. На свої винищувачі вони почали встановлювати радари, рівноцінні вкраденому і скопійованому у «криволапих» та «вічно п`яних». Виявляється, це вони прагнули досягти паритету, а не ми!

Незайве нагадати і про те, наскільки добре був зроблений наш перехоплювач. Навіть чужі руки, вночі і під водою, змогли швидко зняти електронні блоки та двигун, злити гас з баків, а потім знову встановити на місце. Під водою і в темряві, у водолазному спорядженні! Але навряд чи здобуті ганебним шляхом таємниці сильно потішили західних військових. Вони отримали урок, що із слов’янсько-азійською імперією краще не воювати. І пішли іншим шляхом — «гуманітарним» і гнилим.

Характеристики електронного устаткування новітнього всепогодного перехоплювача Як-28П були потрібні для вироблення ефективних методів радіоелектронної боротьби з ним і його ракетами. Спектр теплового випромінювання реактивного струменя двигуна був необхідний для точної настройки систем наведення авіаційних і зенітних ракет. З баків Як-28П під водою було відкачано гас, щоб двигун працював на нашому пальному і спектр випромінювання реактивного струменя відповідав реальному. Особливо цікавила антена радара, тому її не повернули.

1967 році на повітряному параді і виставці в аеропорту Домодєдово публіці продемонстрували баражуючий винищувач-перехоплювач Як-28П. Його носовий обтічник був довший, ніж у того винищувача, що впав у озеро Хавель. Напевно, радар доопрацювали, зробили ще потужнішим. А в небі з гуркотом промайнули могутні двомоторні перехоплювачі, яким дали назву Foxbat. Ще один перехоплювач Flagon, пофарбований у чорний колір, продемонстрував свої пілотажні якості перед метровими телеоб’єктивами західних аташе. Пережили аташе й інші неприємні несподіванки.

Сьогодні в небі наших Як-28П немає, але пусті й британські «Торнадо», також у варіанті винищувача-перехоплювача. На них установлено копії нашого радара «Орел» або Skip Spin по-натовськи. Розробки кінця 1950-х років.

Якось довелося вислухати «шепіт патріота», який доводив, що капітанам було наказано полякати західних військових новітнім винищувачем, а літати на ньому вони не вміли. Ось перехоплювач і звалився в озеро. Образливо!!! Невідомо, чи приплачує хтось «патріотові», чи він лише дурник. За межі країни неуків не направляли. Тим більше, в берлінське небо.

Незайве нагадати, що один британський інженер-радіотехнік ще в 1920-х роках проводив експерименти із зупинки двигунів літаків у повітрі направленим пучком радіохвиль. Вже тоді він добився успіху, двигуни літаків вдавалося зупинити.

А капітанів Юрія Капустіна і Юрія Янова пам’ятають на Заході. У нас же про героїв-льотчиків, які зміцнювали обороноздатність колись могутнього СРСР, поступово забувають. Шкода, бо військова могутність СРСР все ж стала надбанням і України теж...

Володимир РЕПАЛО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com