Холодний Яр — край нескорених

В Холодному Яру відбулися урочистості та меморіальні заходи. За традицією, їх вже 12 років поспіль організовує історичний клуб «Холодний Яр».

Від Коліївщини до Визвольних змагань

Під час визвольних воєн 1918 — 1920 років тут почали свою діяльність отамани, які створили згодом Холодноярську республіку. Ні один комуніст протягом тривалого часу (коли на території України вже давно було встановлено радянську владу) не міг сюди безкарно поткнутися. Географічно діяльність отаманів не обмежувалася лише самим Холодним Яром. Народне повстання поширилося на Кіровоградщину, в Чорний Ліс, на херсонські степи — там заправляв Степовою Дивізією Кость Блакитний, на Київщину, де боровся з московською ордою отаман Зелений, Чернігівщину, де завдавав совєцькій імперії жару отаман Ангел та по багатьох інших волостях і повітах.

Діяли отамани здебільшого окремо своїми загонами, за винятком великих виступів, коли збиралися докупи усі сили повстанців. Проте серцем і штабом повстанської України був, звісно, Холодний Яр. Така його доля, мабуть, бо вже не вперше примірював на себе цю роль.

На Гайдамацькому ставу, біля Мотриного монастиря, святили колись ножі гайдамаки напередодні Коліївщини. У Поташному Яру майстрували собі зброю та порох. Біля тисячоп’ятисотлітнього дуба Залізняка і в місцевості Майдани збиралися на наради. А вже менше, ніж через два століття історія повториться. Святитиме священик на Спаса після недовгих умовлянь рушниці холодноярських повстанців. Збиратимуться біля старого дуба на нараду вільні козаки ХХ століття...

У пам’ять по героїв

Підготовка до заходів біля Мотриного монастиря почалася з самого ранку. З’їжджалися до гайдамацького ставу козаки, збиралися місцеві жителі — нащадки повстанців — на поминальні заходи, підходила й молодь.

Тим часом основна група історичного клубу «Холодний Яр», що вже другий день мандрувала автоекскурсією по історичних місцях повстанської землі, вшанувала пам’ять загиблих біля пам’ятника Максимові Залізняку в Медведівці, відвідала місце останнього бою та могилу Головного Отамана Холодного Яру Василя Чучупаки. Моторошно було від історій про катування, які розповідали на могилах героїв... Нарешті приїхали до Гайдамацького ставу.

І що то творилося довкола! Сотні людей — старі й малі, козаки і чорношличники, дівчата й хлопці, християни й рідновіри — прийшли сюди. Нарешті тулумбас закликав до тиші. Молоді козаки приносили клятву на вірність Україні, а затим, відвідавши по спині батогом, за старовинним звичаєм, були прийняті у козацькі лави.

Настав і час святити зброю, за старим гайдамацьким звичаєм. Козаки з шаблями, молодь з ножами і сокирами — брали підряд усе, що знайдеться в похідному наплечнику, аби хоч на мить перенестися у часи визвольних змагань чи Коліївщини і відчути себе бравим гайдамакою.

Завершили заходи уро­чистими промовами і поминальним обідом. Учасники автоекскурсії поїхали далі і за наступні півтора дні побували ще в багатьох славетних місцях, на яких президент історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль не оминав нагоди розказати про якийсь з переможних боїв українців. «Як бачите, — казав він після чергової такої історії, — батальних перемог у повстанців було неймовірно багато, але вирвати оту Велику Перемогу тоді, на жаль, не вдалося». Справу дідів, як відомо, мають завершувати нащадки.

Тож уперед до Великої Перемоги, побратими!

P.S. Автор висловлює щиру подяку історичному клубу «Холодний Яр» та особисто Роману Ковалю і Олесі Коваль за організацію поїздки.