Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Китай у космосі

Кілька десятиліть тому космонавтика та космічна діяльність була прерогативою тільки Радянського Союзу та США. XXI століття та науково-технічний прогрес внесли свої зміни в розташування сил у цій сфері, і тепер проектуванням космічної техніки займаються вже близько 40 країн світу.

Роль космосу та рівень його вивченості у кожній окремо взятій країні в контексті загального державного розвитку вийшли на передній план, а його вплив на соціальний прогрес та життя стає дедалі більшим.

У цьому сенсі особливо цікаво дослідити космічну програму Китаю — «азійського дракона», який вже давно приміряє на себе мундир світової держави та усіляко намагається показати свою конкурентоспроможність з такими державами, як США та Росія, а також іншими розвиненими країнами.

Згідно з легендами, китайці були першими в історії людства людьми, які побували у космосі. Ще в далекому 1500 році Ван Ху з династії Мін злітала на Місяць на звичайному стільці, який керувався повітряними зміями та приводився в рух за допомогою 47 фейєрверків.

Насправді ж космічна програма Китаю зародилася у 50-х рр. XX століття в рамках проекту НВАК (Народно-визвольна армія Китаю) з розвитку та поліпшення ракетних технологій, і відразу ж зайняла одне з пріоритетних місць поряд з розробкою ядерної зброї та створенням носіїв для її доставки.

Велике значення для становлення та розвитку китайської космонавтики мало співробітництво з СРСР. Ракетні технології, отримані від Радянського Союзу до погіршення відносин між двома державами, дали змогу Китаю здійснити вдалий запуск свого першого штучного супутника в квітні 1970 р. Ставши п’ятою державою у світі, яка має свій супутник, Китай зайняв певну нішу в цій галузі серед розвинених держав. За вказівкою Мао Цзедуна супутник Дун Фан Хун I зробили технічно складнішим за перший супутник США, що стало таким собі предметом гордості для китайських вчених.

Однак, після смерті Мао і з приходом до влади Ден Сяопіна космонавтику було посунуто на задній план, вона поступилася місцем економічним реформам. Але вже в середині 1980 рр. знову стала одним з пріоритетних завдань китайського керівництва. До 1986 року на території Китаю було три космічні центри: Шуанченцзи в провінції Ганьсу, Січан у провінції Сичуань і Тайюань — південно-західніше Пекіна. Дуже скоро до них приєднається четвертий, на острові Хайнань, він використовуватиметься для запуску ракет обмеженої потужності.

Космонавтика та розвиток аерокосмічних технологій було поставлено в один ряд з розвитком промисловості, інформаційними технологіями та науково-технічним прогресом як основних стовпів, на яких буде побудовано новий Китай. Космічні проекти знайшли своє відображення в п’ятирічних планах та програмах державного будівництва. Було створено Китайське національне космічне агентство при Держраді КНР — аналог американському НАСА.

У 1992 році Китай приступив до пілотованих космічних польотів — «Проект 921». У грудні 1999 року було успішно проведено запуск та повернення експериментального космічного корабля «Шеньчжоу», поки що без космонавта. Це був тільки перший крок перед виходом на якісно новий рівень, 4 роки потому, 15 жовтня 2003 року, Китай запустив космічний апарат «Шеньчжоу 5», з «тайконавтом» Ян Лівейєм на борту, що знаменувало великий стрибок у розвитку китайської космічної програми. Вдале проведення тестового польоту привело Китай до клубу держав, здатних здійснювати пілотовані космічні польоти, який до цього часу був обмежений членством Російської Федерації та США. Двома роками пізніше, в жовтні 2005 року, на борту космічного корабля «Шеньчжоу-6» був екіпаж вже у складі двох осіб, що стало підтвердженням нового розвитку країни у пілотованій космонавтиці. Тривалість польоту становила 4 дня 19 годин 32 хвилини.

Політичні наслідки вдалого завершення другого пілотованого польоту китайського космічного корабля виходять далеко за рамки просто технологічного успіху. «Кінцева мета програми пілотованої космонавтики в Китаї — будівництво постійної космічної лабораторії та інженерної системи», — заявив одразу ж після приземлення «Шенчьжоу-6» голова Канцелярії пілотованої космічної програми КНР Тан Сяньмін. До кінця 2008 року уряд Китаю планує збільшити склад екіпажу до трьох осіб.

У січні 2007 року Китай став членом ще одного ексклюзивного клубу разом з Росією та Сполученими Штатами, ставши третьою державою у світі, яка здійснила успішне випробування зброї нового покоління. 12 січня Пекіном була запущена балістична ракета з кінетичною боєголовкою на висоті більш як 864 км з полігону провінції Сичуань, яка вцілила у застарілий метеорологічний супутник «Фенюнь-1С». Міжнародне співтовариство різко відреагувало на проведене Китаєм випробування космічної зброї. Свою заклопотаність Пекіну висловили уряди Канади, Австралії, Великої Британії і Південної Кореї. МЗС Японії зажадав від КНР прояснити цілі цього експерименту. Але більш за всіх невдоволеним виявився Вашингтон, який отримав як грубе новорічне поздоровлення від Пекіна новину, що США більше не володіють монополією на космічну зброю і повинні вибирати між угодою з «азійським драконом», що набирає потужність, і перспективою небезпечної гонки озброєння в космосі з новим суперником.

Зовнішньополітичне відомство КНР виступило з офіційною заявою, де підтвердило факт випробування протисупутникової зброї. Світову спільноту було запевнено, що Китай завжди виступав тільки за мирне використання космічного простору.

Описані вище події яскраво демонструють широкий спектр космічних можливостей Китаю, але його справжні наміри і цілі не стають від цього яснішими і транспарентними для міжнародного співтовариства. Понад те, оскільки велика частина космічних технологій КНР може бути використана і в цивільних, і у військових цілях, інтерпретація справжніх намірів Китаю в космосі ще більш ускладнюється.

У 2006 році у своїй «Білій Книзі» уряд Китаю заявив, що Китай використовуватиме космічний простір і свою діяльність у цій сфері лише для забезпечення і досягнення своїх внутрішніх соціальних і економічних цілей, які включають і національну безпеку.

На міжнародній арені Китай активно виступає проти мілітаризації космосу, за відмову від систем протиракетної оборони, або, принаймні, за максимальне обмеження таких систем, попри недавнє випробування власної космічної зброї. На думку багатьох російських і західних аналітиків, жодна країна не проявила таку увагу до стратегічної оборонної ініціативи США як Китай, і китайські військові вимагали від своїх вчених сконцентрувати свою діяльність на поліпшення ракет, їхню здатність з подолання систем ПРО.

На 59-й сесії ГА ООН в 2004 р. під час прийняття резолюції за пунктому «Запобігання гонці озброєнь у космічному просторі» китайська делегація висловила заперечення проти проведення науково-дослідних робіт і розробки космічної зброї, заявивши, що інакше космос стане четвертим середовищем для проведення активних військових дій, включаючи сушу, море і повітря. Гонка озброєнь у космосі порушить стратегічну стабільність, а випробування зброї на низькій орбіті посилить і без того гостру проблему космічного сміття.

Тим часом ця позиція Китаю навряд чи викликана якимись альтруїстичними намірами забезпечити світ і стабільність у всьому світі. Радше її можна назвати егоїстичною. У випадку якщо США не зможуть розвивати свою систему, то і Китаю не буде потрібно кидати свої ресурси на розробку противаги, або ж Пекіну просто вигідно уповільнити американський прогрес в цій галузі, аби в недалекому майбутньому наздогнати США технологічно і потім вже змагатися «хто-кого». На підтвердження останнього говорить той факт, що з кожним роком уряд Китаю витрачає дедалі більше грошей на розвиток космічних технологій і освоєння космосу. За інформацією джерела з Китайського національного космічного агентства, космічний бюджет Китаю становить 1/10 бюджету. Деякі західні експерти вважають, що Китай щорік витрачає від 1,5 до 2,5 млрд доларів США на розвиток своєї діяльності в космосі, що приблизно дорівнює бюджетам Франції і Японії разом узятими.

Тож які справжні наміри КНР щодо космічного простору? Навряд чи Пекін захоче «пограти» в зоряні війни і тим самим виявитися в епіцентрі геостратегічної нестабільності, яка відіб’ється на всіх сферах китайської державності. Для визначення справжніх намірів Китаю треба поглянути на космос очима китайських керівників. А для них космос — це просто ще одна можливість помірятися силами із США і Росією, не лише на військовому рівні, а й на дипломатичному і науково-технічному. Для Пекіна космос — це не просто космос, це частина національної гордості, а також державної сили, яку він всіляко розвиватиме і демонструватиме. І Китай не був би Китаєм, якби повільно, проте впевнено не просувався б до своєї мети.

Азат Чаріяров
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com