НА ВЕРШИНІ ЄВРОПИ

«І фіорди бачили?» Це перше запитання, яке ставили знайомі, дізнавшись, що ми повернулися з Норвегії. «Авжеж!» — натхненно відповідали щоразу, несподівано зловивши себе на думці, що починаємо почуватися у ролі старожилів-більшовиків, які «бачили Леніна».

Якщо серйозно, то фіорди — справжня візитівка цієї країни. Унікальне явище природи, океан, що «забрів» далеко між скель, «проломився» крізь гранітні породи. Однак не лише фіордами славиться ця країна.

Європейський Союз зачекає

Хочете одразу прихилити до себе мовчазного і самозаглибленого норвежця, який прямує назустріч у полоні власної меланхолії? Просто скажіть йому, що Норвегія — найбільше диво, яке вам коли-небудь доводилося бачити. Тим паче, що вам не доведеться лицемірити: туристи закохуються у цю країну з пів-подиху. Ви не станете винятком, будьте певні. А випадковий перехожий, почувши таке одкровення, тієї ж миті стане вашим другом. І розповідатиме вам про свій красивий і багатий край аж до третіх півнів. Для фінальної точки розмови, аби вразити співрозмовника у самісіньке серце, прибережіть такий образний прийом: якщо Норвегію повернути навколо осі у найпівденнішій точці — її північний край дістане Рима.

Цей жарт тут залюбки повторюють навіть школярі молодших класів, але ви — іноземець! Звідки ж вам знати? Отож в очах вашого нового знайомого відразу підніметеся на кілька рівнів, отримаєте силу-силенну добрих порад і найкращих побажань. І як вінець нагороди — щиру посмішку гордого нащадка вікінгів, який зазвичай рідко ділиться нею з будь-ким.

Норвежцям справді є чим пишатися. Взяти хоча б те, що тут найвищий рівень життя у світі. Але водночас країна, яку називають «вершиною Європи» (через географічне розташування і північну точку Норд-Кап), трохи відособлена: і не тільки географічно, а й політично — до цього часу не стала членом ЄС.

Після того, як у Північному морі натрапили на нафту, Норвегія стрімко розбагатіла. Й одразу ж заснувала Фонд розвитку майбутніх поколінь. Його постійно поповнюють кошти від експлуатації газових і нафтових свердловин. Однак і поколінням нинішнім ведеться не кепсько: середня зарплата норвежця 4 500 євро, робочий день триває щонайдовше до 16 години, плюс гарне соціальне забезпечення. Щоправда, літо тут коротке, а сонце «прохане», зате зима м’яка — завдяки Гольфстріму. Ця океанська течія за одну хвилину приносить таку кількість тепла, яку можна отримати, спаливши 100 000 тонн нафти. Річки у Норвегії не течуть — вони стрімко біжать, забезпечуючи країну електроенергією.

Найкращий сусід — якого не видно

Норвежці люблять природу і усамітнення. «Найкращий сусід — той, якого не видно», — кажуть вони. У кожного є власний маленький будиночок (хютте) в горах або на березі фіорду, куди можна втекти за бажання. У хютте зазвичай не передбачено гарячої води й опалення, але поряд річка, в якій можна упіймати форель, і тиша. На дахах цих будиночків норвежці розбивають газони і сіють траву, а біля кожного хютте є флагшток, на який господар урочисто піднімає національний прапор. Місцеві жителі обожнюють природу і бережно ставляться до її багатств. І вона щедро віддячує навзаєм, створюючи всі умови для довголіття. «Болить горло? Гризіть лід!» — цілком серйозно радять норвежці. Кажуть, допомагає...

Палять норвежці переважно самокрутки. Навіть на дипломатичних прийомах чи в дорогих ресторанах спритно ладнають сигаретки. З ранку до вечора бадьорять себе чорною кавою без цукру і молока, а на вечірках сміливо запивають горілку пивом... І щиро дивуються при цьому, чому іноземці не поспішають скласти їм компанію. Полюбляють «підсмажуватися» на сонці, багато читають і (особливо жінки) активно обстоюють ідею рівноправності. Чоловікам дозволено брати декретну відпустку і взагалі працювати домогосподаркою, і, слід сказати, вони з цією роллю цілком здатні впоратися. За необхідності можна поскаржитися у Бюро уповноваженого з питань рівноправності між статями. Останнім часом у країні дедалі більше говорять про дискримінацію... чоловіків.

У вихованні дітей — жодної надмірної опіки. Маленькі норвежці набивають синці і гулі і самі дають собі раду: ніхто з батьків чи вихователів над ними «не квокче», не робить трагедії із забрудненого одягу, якщо дитина просто «досліджувала калюжу».

І хоча фінанси дають змогу жити «на широку ногу», житла норвежців найчастіше нагадують обійстя спартанців. З меблів — тільки найнеобхідніше, одяг — зручний і невибагливий. Зате багато мандрують. Їх не даремно називають нацією мандрівників — приклади Нансена, Амундсена і Хейєрдала надихають земляків відкривати цей дивовижний світ. Мандрують не лише світом, а й рідною країною. І роблять це переважно на... лижах. Лижний спорт у Норвегії — національне захоплення. На лижах тут ходять усі. І не тільки на дозвіллі, а й на побачення, до школи, на пошту, на виклик до хворого. Щойно дитина сп’ялася на ноги, вона вже вчиться давати раду з лижним кріпленням і палицями. У транспорті і громадських місцях є спеціальні відсіки для лиж.

«Рахунки» глобалізації

Осло — затишне місто, що розкинулося на березі Осло-фіорда, столиця, в якій не відчуваєш великих швидкостей. На центральній вулиці Карла Юхана впадає в око велика кількість темношкірих людей, які поряд з корінними жителями цієї північної країни створюють неприродний контраст і навіть певний дискомфорт.

У 1990-х роках норвежці послабили імміграційне законодавство, аби допомогти біженцям з країн, де були регіональні конфлікти. Це спрямувало у Норвегію потоки вихідців з Африки та Азії. Врешті виявилося, що «нові норвежці» не поспішають працювати та інтегруватися у норвезьке суспільство, живуть відокремленими громадами за рахунок державної допомоги, а сплачувати «рахунки» доводиться корінним жителям. Промовиста ілюстрація до приказки: «Не хочеш проблем — не роби добра».

«Увечері Осло перетворюється на «норвезький Париж» — вулицями ходити страшнувато, — розповідає нам гід. — Я сам, коли тут стажувався, втрапив у халепу. Увечері до мене підійшов африканець, схожий на Кінг-Конга, і процідив крізь зуби: «Я хочу твої гроші!» «Що ж, спробуй!» — спокійно відповів я, хоча наслідки було важко передбачити. «Ну, добре», — промимрив гангстер і подався далі».

Але осідає тут і багато наших земляків, з якими місцевий уряд не має таких проблем. За кілька років вони стають у Норвегії майже своїми. Емігрант з наших країв на основі власного досвіду вивів свою формулу норвезької «ідентичності»: «Ви майже норвежець, якщо як мінімум півгодини можете підтримувати розмову про нюанси лижного спорту. Якщо пригальмовуєте, аби не забризкати перехожих, і сміливо п’єте з будь-якої калюжі. Ви свій у Норвегії, якщо загубили мобілку, і вам її не шкода... Якщо вам повернули ваш телефон, а ви цьому не здивувалися... Якщо серед десяти ваших знайомих дівчат восьмеро — блондинки, а вас це вже не вражає...»

У столиці дощів

Переважну частину країни вкривають гори. Можливо, для когось це стало б справжньою катастрофою, але не для жителів Норвегії. Вони виявили наполегливість і показали, хто в горах господар — прорубали тунелі, зробивши важкодоступні райони країни досяжними для всіх. Скажімо, між Осло і Бергеном (200 км) — 178 тунелів, деякі з них ми успішно здолали дорогою до крайньої західної точки нашого маршруту.

Без парасолі сюди краще не вириватися. Нам пощастило застати сонячну погідність, хоча зазвичай у Бергені дощить 260 днів на рік. Якось турист, змучений безкінечно щедрими на воду хмарами, запитав у маленького перехожого: «Слухай, тут буває, щоб без дощу?». «Не знаю, — відповів той, — мені тільки тринадцять».

А ще у Бергені дуже багато риби. На спеціальному ринку прилавки прогинаються від щедрих дарів моря. Привітні продавці припрошують скуштувати все, розумні туристи не ловлять гав. І на останньому рундуку вже стають фахівцями.

—        А що це за чорне м’ясо? — запитуємо усміхнену дівчину.

—        Кит! Спробуйте!

—        Кит? — перепитуємо для певності.

—        Авжеж. Мобі Дік!

—        Ви таки його спіймали? — прозріваємо ми.

—        Ні, це його син, — сміється норвежка.

А хтось казав, що у норвежців проблеми з почуттям гумору. Не вірте. І вже цілком серйозно вони готують — за одним з рецептів — оселедець у варенні чи просто солодкому соусі. Смак оригінальний — доки не звикнеш. Як і до норвезького хліба (флатбрьо), що нагадує сухий картон. Що вдієш — хліб, як і м’ясо, в Норвегію імпортують, тому коштують ці продукти дорого.

Але Берген знаменитий не тільки рибою і дощами. Його можна назвати культурною столицею Норвегії. Приваблює купецький квартал з дерев’яних будиночків Брюгген, яким опікується ЮНЕСКО. Тут Генрік Ібсен творив свої безсмертні п’єси, а Едвард Гріг найкращі композиції...

Норвежці вірять у казки. Особливо про тролів. Класик норвезької літератури Бйорнстьєрне Бйорнсон казав, що «тролі в інших північних країнах, крім Норвегії, не приживаються». Норвежці навіть виробили спеціальні правила: як поводитися, якщо раптом на горі чи в лісі тобі трапився троль. Одне з правил особливо цікаве: «Не називай тролю свого імені». А як його дотримуватися, коли в Норвегії тролі — щокроку? Казкові істоти «влізли» у назви машин і містечок, цукерок і напоїв, зайняли оборону на вході до крамниць і ресторанів.

Коли в горах Норвегії скласти пірамідку з трьох камінців — вийде «троль». Після цього можна загадати бажання. Ми мали єдине — мати цю казку назавжди. Знали, що це нереально. Але в норвезьких горах залишився «наш троль». А це означає, що ми можемо зустрітися знову... 

Юлія Косинська, Олег Крук
Київ — Осло — Берген