Чому в МАУП?

(путівник для тих, хто обирає Майбутнє, та для їхніх батьків. І не тільки...)

Сьогодні, коли нормальній політичній діяльності в Україні жаба циці дала, і замість політики ми маємо відверту гризню посередніх особистостей, батькам майбутніх студентів (та й самим випускникам шкіл) варто замислитися: а що ж далі? І, природно, що робити?

Що робити, аби твоє майбутнє не залежало, приміром, від примхи сірої посередності, котра пропхалася в міністри освіти? Маємо на увазі конкретного тов. Ніколаєнка, котрого досі поминають незлим тихим словом наші випускники.

Що робити, аби курс національної валюти, а відповідно, й добробут твоєї родини, залежали тільки від кон’юнктури ринку, а не від прагнення когось при владі швиденько заробити кілька чи кільканадцять мільярдів євро на валютних спекуляціях?

Як переконати твоїх бабусю й дідуся, а заодно і їхніх ровесників, що безплатний сир буває тільки в мишоловці? І що їхній голос на виборах важить набагато більше, ніж пакет цвілої гречки та банка зіпсованих консервів?

Як зламати, нарешті, кляту совкову традицію, згідно з якою син солдата (а також лейтенанта, майора і навіть полковника) ніколи не стане генералом тому, що у генерала є власний син?

І нарешті — скільки ще років нам чекати свого Вашингтона, котрий нас, маленьких, нікчемних українців, візьме за руку і поведе у ті землі, де манна падає з неба?

Відповідь, як нам вбачається, така: всі сподівання пасивно дочекатися кращого життя, яке нам створить добрий цар чи гетьман, були марними від самого початку.

Понад те — серед нинішньої «еліти суспільства» немає ЖОДНОЇ постаті, гідної очолити це суспільство. Радянська ідеологічна генетика своє завдання виконала: вона винищила яскраві особистості і створила породу пересічних ницостей, котрі наплодили таких же сіреньких посередностей. Яскравий приклад — двічі мер Києва, котрий, схоже, перед кожною появою на люди падає з високого дуба з відомими наслідками.

Отже, час чекання давно завершився. Нам треба самим створювати свою майбутню еліту. Кандидати вже є. Це наші діти, які щойно закінчили школу. Саме з-поміж них виринуть, сформуються майбутні президенти, міністри, дипломати, непідкупні судді, блискучі захисники прав людини, геніальні підприємці рівня Білла Гейтса...

Хто допоможе? Міжрегіональна Академія управління персоналом від самого створення визначила себе школою майбутньої української еліти. І то не лише слова. Попри всі труднощі минулих років, попри відверту люту ненависть захисників «світлого вчорашнього», попри демонстративну байдужість деяких державних чинників, МАУП із честю впоралася з поставленим перед собою високим завданням. Тут готують не лише висококласних менеджерів-управлінців, правників, дипломатів, фінансистів та економістів — МАУП вчить своїх студентів любити Україну справжньою любов’ю. Нинішній світ, на щастя, значно послабив кордони між державами. Але це породило нову серйозну проблему, яку можна сформувати так: нині твоє добре (чи зле) ім’я, як ніколи, асоціюватиметься з іміджем твоєї країни. То тяжке випробування. Як його витримати — теж вчать у Академії.

Майбутню українську еліту чекають у МАУП 14 червня на День відкритих дверей, а з 1 вересня — в студентських аудиторіях. Хай щастить!