Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Закордонний досвід
Франція У Франції існує складна система відбору державних службовців. У Декларації прав людини і громадянина, що стала частиною Конституції, говориться: «Всім громадянам, зважаючи на їхню рівність перед законом, відкритий у рівній мірі доступ до всіх суспільних посад, постів і служб, відповідно до їхніх здібностей і без яких-небудь інших відмінностей, окрім обумовлених їх чеснотами і талантами». Під час вступу на службу діють і деякі обмеження за віком, громадянством і здібностями. Статути передбачають мінімальний і максимальний вік для вступу на службу. Максимальний вік для багатьох посад становить від 40 до 45 років. Володіння французьким громадянством обов’язкове лише для заміщення штатних посад. На позаштатні можна приймати іноземців. Для заміщення деяких посад потрібна наявність диплома, що засвідчує необхідний рівень кваліфікації. Від цього рівня залежить і розмір оплати праці службовця. Загальний статут передбачає проведення конкурсу перед призначенням на посаду за більшістю категорій службовців. Конкурс вважається найкращим способом відбору кандидатів. Перевіряється їхня загальна культура і професійний рівень. Значною мірою конкурс дає змогу забезпечити рівні шанси кандидатам, аби не допустити фаворитизму. Конкурс проводиться або у вигляді іспитів, або за званнями, коли порівнюються послужні списки кандидатів. Паралельно проводяться зазвичай три конкурси: перший — для випускників ВНЗ; другий — для кадрових службовців, які можуть навіть не мати диплома (окрім лікарів, для яких диплом обов’язковий); третій — для виборних посадових осіб місцевих співтовариств, що вступають до Національної адміністративної школи, керівників асоціацій і профспілок. Проходження конкурсу ще не означає негайне призначення переможця на посаду. Його наслідком є зарахування в список на заміщення вакантних посад. Особам, які пройшли конкурс, зазвичай надається можливість вступу у відповідний спеціалізований навчальний заклад для навчання в нім протягом 2-3 років. Призначення на посаду здійснюється актом уповноваженої посадової особи. Згідно зі ст. 13 Конституції, «Президент Республіки призначає на цивільні і військові державні посади». Оскільки практично таке неможливо, то, відповідно до ордонансу 1958 р., президент призначає лише високо- посадовців. У решті випадків чиновників призначає прем’єр-міністр, але частіше — міністри, а інколи префекти або керівники місцевих служб міністерства. Службовців регіонів і департаментів призначають голови, відповідно, регіональних і генеральних рад, службовців громад — мери. Службовців публічних установ призначають їхні керівниками, тобто директори або голови їхніх адміністративних рад. Перед призначенням на посаду претендент зазвичай працює в установі протягом року стажистом. Японія Чинна Конституція закріпила положення державних службовців як «слуг всього суспільства, а не якоїсь його частини» (ст.15). Державний службовець вже не сприймається як особистий слуга імператора. Закон про державних службовців 1947 р. встановлює, що державний службовець повинен працювати «лише задля суспільного інтересу і при здійсненні службових обов’язків віддавати їм усі сили і помисли». Контроль за дотриманням законодавства у сфері державної служби покладено на Раду у справах персоналу (дзіндзіїн) при Кабінеті Міністрів. Рада діє як орган, що представляє рекомендації з кадрових питань парламенту, кабінету й окремим міністерствам. Серед інших повноважень Ради — запровадження в межах своєї компетенції правил державної служби, розгляд скарг, організація і проведення конкурсних іспитів. Всі особи на державній службі підрозділяються на дві основні категорії — працівники «звичайної служби» і працівники «особливої служби». Основна маса чиновництва зайнята на «звичайній службі», стосовно якої діє конкурсна система призначення на посаду і стандартна шкала платні. Службове положення державних службовців визначається їхньою посадою, яку вони обіймають відповідно до свого рангу (докю). Кожен з восьми рангів підрозділяється на 15 розрядів (гохо). Розряд чиновника залежить від стажу, освітнього рівня, різних службових характеристик. Встановлює критерії для зарахування державного службовця до конкретного рангу і розряду Рада у справах персоналу. Призначення на державну службу виробляється на основі конкурсних іспитів. Японська Конституція закріпила принцип рівного доступу громадян до державної служби. Закон про державних службовців (ст. 33) уточнює, що набір на державну службу здійснюється відповідно до особистих заслуг кандидата, його професійної підготовки і ділових якостей, виявити які й повинні конкурсні іспити. Організацію іспитів покладено на Раду у справах персоналу. Для тих, хто вперше йде на службу, іспити проводяться за трьома окремими групами: 1) для тих, хто закінчив вищі навчальні заклади; 2) для тих, що має неповну вищу освіту; 3) для тих, хто закінчив середні навчальні заклади. На практиці шанси на керівні пости мають лише особи з вищою освітою. Підготувала |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |