Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Україна озброювала і Грузію, і Росію

Від редакції: Днями стало відомо про те, що Україна займає шосте місце на ринку торгівлі зброєю. За словами генерального директора державної компанії «Укрспецекспорт» Сергій Бондарчук минулого року експорт зброї приніс бюджету країни $700 млн. Світовим лідером з експорту зброї є США, друге місце займає Російська Федерація, далі йдуть Німеччина, Франція та Англія. Про стан нашої армії і торгівлю зброєю розповідає у короткому інтерв’ю «Українській правді» міністр оборони України Юрій Ехануров.

— Якщо говорити про “розвиток через кризи” — на ваш погляд, події у Грузії були настільки критичними, щоб стати причиною нинішнього конфлікту в Україні?

— Те, що відбулося на Кавказі, це серйозно змі­нило світ. Система світової безпеки показала, що вона не має механізмів швидкого втручання в конфлікти і швидкого забезпечення статус-кво.

І головне, що сьогодні стало зрозуміло: наявність сильної армії — це обов’язковий елемент національної безпеки.

— Можливо, це якийсь стереотип, але якщо почитати навіть форуми в інтернеті, то ставлення до української армії іронічне, зневажливе, як до небоєздатного організму...

— Треба подивитися ретроспективно. Після розпаду СРСР ми на території України отримали мільйонну армію, зараз її чисельність довели до 150 тисяч. Уявіть собі ситуацію в величезному армійському колективі, який весь час був під загрозою скорочення. Причому це відбувалося в командній системі, коли ти щось не так сказав — “до побачення”.

У червні, ще до грузинського конфлікту, я вперше сказав: “Стоп! Більше не можна скорочувати в першу чергу офіцерський склад. Ті 43,5 тисячі офіцерів, які сьогодні перебувають на службі в українській армії — це золотий фонд”.

На щастя, ми маємо серйозний офіцерський склад. При тому боєздатність українських збройних сил непропорційно вища бюджетних аси­гнувань.

Ми винесли це питання на розгляд РНБО — вважаємо, що зараз чисель­ність Збройних сил має бути затверджена на 12 тисяч осіб більше, тобто сягнути 162 тисяч.

Але при цьому 18,5 тисяч військових виконують надлишкові функції. Вони охороняють склади або працюють на арсеналах, які нам не потрібні. Ми повинні зняти погони там, де можуть працювати цивільні люди. Йде важкий процес, наприклад, передачі харчування в цивільні руки.

Однак все це потребує серйозних коштів. Так, у системі зв’язку є технічний комплекс. Сьогодні його роботу забезпечують, наприклад, 16 солдатів строкової служби. Припустимо, ми переходимо на контрактну армію. За умовами служби за контрактом, для забезпечення роботи цього ж комплексу, треба додатково щонайменше 8 осіб — тобто сумарно 24 людини.

Але якщо купити за 3 мільйона гривень нову установку, то вона потребуватиме лише 8 осіб. По мірі того, як в армію будуть реально поступати кошти, можна буде скорочувати її чисельність.

— Ви казали, що українській армії вистачить грошей на харчування тільки до 31 жовтня. Солдати будуть голодувати?

— Та ні, голодувати ніхто не буде! Це просто неможливо! Бюджетний комітет розглянув питання позитивно, кошти перекинуті з листопада і грудня. Але це значить, що буде ще більш загальмований розвиток наших Збройних Сил, тому що ми заберемо ці гроші з озброєння.

— Зараз ви критикуєте, що уряд не виділяє гроші на армію. Але ви теж були прем’єр-мініс­тром, і вам так само висували симетричні претен­зії. Наскільки ця критика відповідає можливостям уряду і країни взагалі? Чи може Україна утримати свою армію?

— Є проблема! Суспільство має розуміти — йому взагалі потрібні Збройні сили чи ні? Сьогодні невелика частка суспільства, в тому числі й наші діти, служать. Цієї осені ми будемо запрошувати на службу 25,5 тисяч призовників, минулого року набрали 26 тисяч.

Ми ставимо завдання, щоб Військово-морські сили, морська складова, були повністю професійними. 30-та бригада, яка у Рівному демонструвала свої вміння на навчаннях, складається повністю з контрактників. Ми вважаємо, що всі льотчики, всі військово-повітряні сили повинні бути професійними. Це питання зрілості суспільства. В нас нема досвіду державотворення. І, на жаль, політиканство та відстоювання чужих народові інтересів інших держав призводить до такого відношення до української армії.

— Інколи навіть складається таке враження, що Україна готується до війни з Росією, наш ворог відомий. Вам не здається, що йде спекуляція з боку Ющенка у цьому напрямку?

— Я проти розгляду ситуації в нашій армії через призму російсько-грузинського конфлікту.

Не треба відносити питання розвитку наших Збройних сил у російський контекст. Наша оборонна концепція не повинна виводити якусь “лінію Мажино” на кордоні. Ми маємо бути готові дати відсіч будь-яким потенційним загрозам.

Я наголошую — наша армія сьогодні боєздатна, незважаючи на всі проблеми фінансування або бездумне скорочення, на образи армії з боку суспільства. Але ми ж не ходимо, не клянчимо ці кошти розмовами. Ми показуємо, що ми здатні — так було на навчаннях у Рівному, так було на навчаннях в Криму, де, до речі, наші військові стріляли снарядами, яким вже більше двадцяти років.

А світ вже давно перейшов на іншу модель армії. На днях до мене в кабінет завели двох хлопців. Обидва вони одягнені повністю в усе українське — озброєння, обмундирування тощо. Але форма одного, весь комплект, від каски до черевиків з усім озброєнням, коштує десь 12-20 тисяч гривень. А інший був “одягнутий” на 108 тисяч.

Наприклад, зв’язок в сучасній армії — це коли в кожного є зв’язок зі своїм командиром відділення, у відділення є зі взводом, у взводу — з ротою, далі на батальйон, і далі — на бригаду. І ми знаємо, де кожен військовий знаходиться. Це — сучасний світ.

— Де ви були, коли почалися події в Грузії?

— На робочому місці. Ми знали все, що там відбувається.

— Ви дізнавалися про все це з преси?

— Вибачте, я читаю дуже багато того, що пишуть журналісти, але зранку я читаю зовсім іншу інформацію, інші доповіді. Ця інформація з повітря не береться. (Сміється)

— Коли почалися військові дії, у вас не виникло першого емоційного відчуття, Україна — наступна?

— Ні, такого не було. Якщо емоційно, то у мене виникла душевна при­крість від того, що наш великий сусід, з яким ми приречені жити в нормальних відносинах, і наші друзі грузини зійшлися в такому конфлікті.

— Ви зайняли чиюсь сторону, як, наприклад, президент Ющенко?

— Я не можу займати якусь сторону. Ми — Міні­стерство оборони, ми виконуємо накази Верховного головнокомандувача. Я як член РНБО під час засі­дань можу висловити свою точку зору, що я й роблю. Повірте, ставлю питання дуже різко й чітко, без огляду на персон і їх погляди. Але як міністр оборони я публічно говорити про такі речі не можу.

— Скажіть прямо: Україна озброювала Грузію?

— Україна озброювала і Грузію, і Росію. Ми продавали і тим, і тим. Ми продаємо всім тим, хто хоче купувати в нас озброєння. Я думаю, що десь чверть нашого військового експорту йде в Росію.

— Обсяги постачань продукції до Грузії напередодні конфлікту збіль­шувалися?

— Важко сказати. Ми не контролюємо ці речі, нас це не цікавить. У нас досить жорстка система експортного контролю, і куди піде той чи інший товар, ми не знаємо.

— Чи існували або існують якісь обмеження в торгівлі зброєю України з Грузією?

— Немає і не було.
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com