Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Банкіри і криза

Економіка України у критичному стані. Найсильнішого і найпідступнішого удару вона отримала від власної кредитно-банківської системи, яка практично перестала надавати позики виробництву і знецінила рівень життя в Україні. Другий вражаючий удар нанесла світова фінансова криза, що позбавила експортних замовлень наші промислові і аграрні підприємства і звела нанівець можливості отримання міжнародних інвестицій. Криза оголила наші застарілі хронічні виразки.

З названих найнебезпечнішим є провалля внутрішнього банківського кредитування, яке тягне у прірву практично усі ринкові галузі. У той же час вирішення банківської кризи може бути найбільш швидким, якщо нею почати займатися. На жаль, поки що ми цього не спостерігаємо. Боротьба з інфляцією, яка була оголошена пріоритетом політики на 2008 рік, закінчилася її зростанням до 22,3% (у 2007 році, нагадаємо, була 16,5%).

Методи, що використовувалися для подавлення інфляції у І половині 2008 року шляхом абсолютного зменшення гривневої грошової маси (для цього НБУ вилучає у банків кошти, передаючи в обмін депозитні сертифікати), збурили позичкові процентні ставки (вони підстрибнули з початку літа до 25-30%) і підірвали процес кредитування економіки.

Гривня стала дефіцитною і Нацбанк кинувся в іншу крайність, повернувшись до агресивного насичення грошима національного господарства. Якщо у І половині 2008 року чистий приріст грошової емісії (обсяги рефінансування банків з боку НБУ за мінусом сум мобілізації їх коштів за допомогою депозитних сертифікатів) дорівнював 27,9 мільярдів гривень, то у ІІ половині року чистий приріст емісії виріс до 112,3 мільярди гривень. Особливо масштабним був викид грошових купюр у жовтні, коли чисте рефінансування дорівнювало 22,7 мільярдів гривень або (20,2%  від його обсягу за 2008 рік), листопаді — 44,8 млрд. (або 39,9%) та грудні — 27,3 мільярдів гривень (або 24,3% річного обсягу). За три місяці приріст емісії становив 85% від своєї річної суми. Така нерівномірність експансії гривні розхитала грошову систему. У місяці найбільшого припливу грошей  відбувся критичний провал ринкового курсу гривні (фактично він зменшився на 70% — з 5,5 до 9,0 грн./дол.).

Громадськість не могла збагнути, які причини і коли зупиниться валютна девальвація, чому бездіяльний Національний банк, а він у цей час на шкоду економіці, підриваючи її, друкував і роздавав, виходячи із суб’єктивних уподобань відносно окремих банків, гривню «тоннами». Яким же був механізм розвалу?

Шалений викид гривні, який розпочався у жовтні 2008 р., в умовах скрути кредитування зробив нові порції грошей вкрай надлишковими. Аби зберегти їх вартість, банки, а за ними й громадяни почали скуповувати іноземну валюту.

Попит на останню, починаючи з жовтня 2008 року, різко підстрибнув і її дефіцит, що вже відчувався на ринку, ще більше загострився. З цього моменту знецінення гривні стало неконтрольованим. Люди кинулися знімати гривневі вклади і переводити їх у готівкову валюту.

В цілому у другій половині року вкладниками було вилучено з банків більше 60 мільярдів гривень — безпрецедентна зневіра до національної грошово-банківської системи. І тут, мабуть, у керівництва НБУ здали нерви: комерційним банкам надійшла постанова №319 (від 11 жовтня 2008 року), яка забороняла і вилучення депозитів з банків, і надання нових кредитів клієнтам.

Ця постанова «спустила курок» — почалася паніка. А Нацбанк став завалювати банківську систему емісійною гривнею, щоб відновити фонди кредитування.

Загалом з жовтня по грудень було випущено емісії у порядку централізованого рефінансування більше 106 млрд. грн. (з них одноденних кредитів — 37,5млрд., довгострокових — 68,0 млрд. грн.), і валютний курс здійснив таке провальне падіння, яке не могло приснитися навіть у кошмарному сні. А чи могло бути інакше?

Банкам зовсім не потрібна морока кредитування сотень і тисяч клієнтів замість легких і одномоментних валютних спекуляцій. А роздача Національним банком  багатомільйонних і мільярдних сум в одні руки спонукає банки виключно до таких спекуляцій.

Тим паче, що НБУ і не збирався надавати їм сигнали про досягнення стабільності курсу гривні на певному рівні. Отже, у яких би обсягах емісійно не рефінансувалися бан­ківські установи, від цього не збільшувалися обсяги кредитних послуг підприємствам і населенню, а навпаки — збільшувався попит на долари, які стали засобом збереження вартості отриманого ресурсу. За таких умов, курс гривні буде і далі падати нижче об’єктивних меж.

Отже неконтрольована девальвація курсу гривні переорієнтувала банки з гривневого кредитування на валютні спекуляції, а банківських клієнтів — на зняття з рахунків гривневих вкладів.

З можливих варіантів покращення похмурої ситуації Нацбанк України вибрав шлях друкування додаткових порцій грошей, які він видавав тим установам, у яких зменшилися обсяги вкладів, вимоги вкладників не були забезпечені поверненням бор­гів, погіршився баланс між депозитами і кредитами.

Фактично гроші з банків перейшли у готівку поза банками (це повертає нас до часів дикого тіньового капіталізму), а регулятор на потребу банкам надрукував нові пусті гроші і цим збільшив грошово-девальваційний та інфляційний потенціал економіки. Чому він пішов на це?

Як нам здається, центральний банк вибрав варіант, який йому видався найлегшим — штучним фінансуванням кредитних установ погасити попит на депозити, а потім — вилучити зайві гроші. Його не зупинило навіть лавиноподібне падіння курсу гривні. Не дивно, що й у січні 2009 року відбувалося зменшення гривневих депозитів громадян і підприємств.

Що ж підштовхнуло грошового регулятора до таких авантюрних операцій? Можливо ми помиляємось, але не останню роль відіграли самовпевненість і безконтрольність щодо емісійно-кредитних операцій, які стали можливими завдяки сумнівній нормативній та інструментальній базі, узаконений самим центральним банком.

Так, у відповідності до профільної постанови НБУ №378 від 29 вересня 2006 року, щорічні обсяги грошової емісії в нашій країні практично нічим не обмежуються. Не існує ніяких нормативів чи фінансово-економічних параметрів.

Не встановлені також критерії розподілу ресурсів рефінансування між банківськими установами; якими завгодно за обсягами можуть бути і кредити, що надаються в «одні руки».

Нічого дивного, що окремим структурам «на законних правах» впала «манна небесна» у 7 мільярдів гривень. До того ж таке рефінансування можна отримати на вибір декількома грошовими потоками, більшість яких є довільно наповнюваними: це розподіл емісійних сум на тендерах (тобто просто роздача грошей банкам, що подали заявки і визначилися з відсотками), надання одноденних кредитів, погашення депозитних сертифікатів, виділення стабілізаційних кредитів, тощо.

Один банк може одночасно отримати гроші з декількох потоків незалежно від реальних потреб ліквідності. Головне, щоб на необхідну суму були застави і закладні широкого спектру — від державних облігацій до господарських векселів, гарантій, складських свідоцтв і майнових застав.

Навіщо така кількість каналів та інструментів рефінансування? І навіщо центральному банку брати на себе ризики, які допустимі комерційній установі?

Усе це виглядає як спільна домовленість між емісійним центром і банками — треба тільки доказати, що тобі потрібна саме така сума. У Нацбанку ж обмежень щодо друкування грошей немає, і чим ці гроші забезпечені — ніхто не відповість.

Декількома каналами видає грошовий регулятор й одноденні кредити. У розвинутих країнах центральний банк не надає позик овернайт, але створює ринок для одноденних кредитів між банками. У нас виходить, що НБУ сам бере одноденні борги, роздає їх, втручається і штучно поповнює грошовий обіг (у листопаді 2008 року завдяки цим кредитам емітовано 24,3 мільярди гривневих коштів, загалом за рік — 91,8 міль­ярдів, тобто овернайт є різновидом рефінансування банків).

Ще один сумнівний винахід НБУ — мобілізація коштів банків під проценти на його депозитні рахунки. Отримавши гроші від клієнтів під 8-12%, банки кладуть їх на депозити регулятора, по яких у 2008 році нараховувалося до 16,8% річних (ставки диференційовані для різних видів депозитів).

Таким способом з обороту за рік було вилучено засобів на 57,2 мільярди гривень. Виходить, що безмірна емісія грошей, яку собі дозволяв наш центральний банк, може бути у будь-який момент знівельована такими ж величезними вилученнями з обігу.

Нацбанк може гратися із системою, дозволяти собі зайве, маніпулювати з грошима, не додержуючись ніяких обмежень. Його політика може бути змінена водночас і немає ніяких гарантій її передбачуваності.

Фактично депозитні сертифікати дублюють і підміняють дію обов’язкових резервних вимог до банківських зобов’язань — ключового елементу сучасної грошово-кредитної системи. Саме зміна останніх у критичні періоди повинна зменшувати або збільшувати кредитні ресурси системи.

Але в Україні не так: 2008 року при екстремальних амплітудах коливань грошей на рахунках банків норми резервних вимог залишалися незмінними. Сам же обсяг обов’язкових банківських резервів є мінімальним (15 мільярдів гривень наприкінці 2008 року) і за впливом не може тягатися із депозитними сертифікатами.

Враження таке, що механізм обов’язкових резервів центральним банком ігнорується. Очевидно, грошовий регулятор віддає перевагу використанню ручних суб’єктивних інструментів управління замість нормативних.

Зрозуміло, що цю «вакханалію рефінансування» треба терміново зупинити. По-перше, стандартні кредити рефінансування (до 14 або до 365 днів) не повинні виділятися за побажанням банків чи за ознаками їх фінансового стану, не за принципом: «хто гірше працює, той отримує більше коштів».

Неправомірним є й зрі­вняльний підхід (усім сестрам по серзі), як багато хто пропонує, або роздавати емісію за «програмами» — це шлях до гіперінфляції. Можливо, як головну форму варто застосовувати методологію регулювання емісії, що діє у країнах Заходу, коли центральний банк управляє резервами комерційних банківських установ, що знаходяться на його рахунках.

Він поповнює резервні рахунки, коли купує у банків облігації державної позики. Це дозволяє банкам на суму фактичного перевищення обов’язкових резервів, що виникла після такої операції, мультиплікативно (кратно) збі­льшити кредитні можливості (мультиплікатор утворюється у відповідності з нормативом резервування).

Якщо треба зменшити грошову масу, емісійно-резервний центр продає банкам державні облігації. Оплата останніх здій­снюється за рахунок резервів. У відповідності до зменшеної суми фактичних резервів відносно суми обов’язкових резервів, банки зменшують кошти на своїх депозитних вкладах, а отже вони зменшують і свої кредитні операції.

У такій системі волюнтаризму бути не може. Регулятор запускає гроші в обіг при зростанні в економіці державних облігацій як вираження необхідності додаткової маси грошей. Останні надходять до тих кредитних установ, які витратилися і потребують емісійних компенсацій.

По-друге, у такій емісійній системі резервні вимоги мають встановлюватися відносно депозитів на поточних і картково-платіжних рахунках. Нормативи резервування повинні бути стабільними і уніфікованими, однаковими за ставками для гривневих і доларових зобов’язань. Їх межі необхідно затверджувати законодавчо.

По-третє, в оновленій системі рефінансування потрібно застосувати й метод прямих термінових кредитів банкам під заставу державних цінних паперів. Ці централізовані кредити, що оплачуватимуться за обліковою ставкою НБУ, будуть також збільшувати фактичні резерви банківських установ у центральному банку.

По-четверте, треба покінчити з грою на депозитних сертифікатах, які фактично штучно допомагають пасивним банкам отримувати відсотки, не включаючи кредити у продуктивний оборот. Вилучення цих сертифікатів дозволить вивільнити банківські кошти для перерозподілу на підтримку інших банків (через інструменти овернайт), підняти ліквідність без масових централізованих позичок, змусити банки вільними ресурсами кредитувати виробництво.

По-п’яте, буде зупинено надання грошової емісії, оформленої як рефінансування, а фактично виконуючої функцію рекапіталізації. З цією метою для проблемних банківських структур необхідно буде застосовувати процедури надання реальних коштів в обмін на пакет акцій установи.

(Далі буде)

 

Володимир Лановий,
для ЕП

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com