Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Банкіри і криза

(Початок у попередньому числі газети)
Друга сторона авантюрної політики Нацбанку проявилася у нехтуванні основними правилами макроекономіки, що й дало негативні фінансово-інфляційні результати. У чому ж полягають основні помилки?

а) Грошовий регулятор знехтував принципом стабільності валютного курсу гривні як міри вартості грошової одиниці, і перейшов до нібито  альтернативного принципу цільової інфляції («інфляційного таргетування»), за якого значенням курсу можна нібито нехтувати.
Способом реалізації стали монетарна стерилізація і ревальвація курсу гривні, продемонстровані у першій половині 2008 року. Проявилось це також у витисканні доларових інвестицій з української території і призупиненні гривневих експансій НБУ на валютному ринку.
Наслідки: зменшення валютних резервів центрального банку (приблизно на 8-9 мільярдів доларів), зниження ліквід­ності банківської системи, погіршення стимулів до експорту.
б) Національний банк України знехтував ринковими сигналами про падіння курсу грошової одиниці, вважаючи, що за рахунок девальвації курсу відбудеться фінансова допомога експортерам, сві­тові ціни на продукцію яких знизилися восени 2008 року.
На жаль, стрімке знецінення гривні зруйнувало довіру до грошової одиниці і депозитну банківську систему. Помилковими стали дії регулятора централізованої компенсації втрат депозитів. Це ще глибше провалило гривню. НБУ рятував банки, відмовившись рятувати грошову одиницю. На­слід­ки: зупинка внутрішнього кредитування і можливе банкрутство і під­при­ємств, і банків.
Очевидно, що в умовах стрімкого знецінення гри­вні регулятор повинен був стримувати падіння курсу, виходити на валютний ринок, продаючи резервні долари і вилучаючи з обігу надлишкові гривні, подавляти інфляцію і міні­мізувати емісійне рефінансування банків, змушувати останні зацікавлювати клієнтів до депозитних вкладів. Тобто діяти у повністю протилежному напрямку.
Саме така логіка дій привела б і до абсолютно протилежних результатів: відбувалося б кредитування та інвестування економіки завдяки доступності процентних ставок і націленості банків на здійснення цих функцій. Ситуація для банків була б більш ясною і конкретною. Скруту б мали тільки ті з них, які зробили неефективні вкладення або ризикували валютними спекуляціями.
І неможливим був би той фінансовий переворот, який відбувся у 2008 році: з процвітаючої країни ми перетворилися на бідолаху, який сам розтринькав свої статки.
Дещо скажу про примару міжнародного дефолту. В іноземних виданнях у грудні-січні замайоріли оцінки міжнародних інститутів про падіння фінансових індикаторів, рейтингів, вартості боргових інструментів та зростання інвестиційних ризиків щодо української економіки.
Національний кредитний рейтинг було знижено світовими агентствами до негативного. За прогнозом сукупна зовнішня заборгованість України зросте у 2009 році до 80,3% ВВП. Дефолт за зовнішніми зобов’язаннями корпоративного сектору стає високовірогідним.
Іншими словами, було зроблено висновки, що Україна перестала бути територією, привабливою для міжнародних фінансових інвесторів. Її економічні перспективи — незадовільні.
Таке розгортання по­дій є тривожним для України. Наше господарство стало вкрай залежним від іноземних капіталів. І тепер, коли прийшов час погашати зобов’язання, підтвердити інвестиційні рейтинги і далі розширювати зовнішні капіталовкладення в економіку, виникають зони неспроможності відповідати за зобов’язаннями. Спрацьовують також й загальні фактори погіршення зовнішньої ліквідності.
а) Найсильнішим з них є девальвація української грошової одиниці, яка зробила майже удвічі дорожчими отримані іноземні позички. Виняток — лише ті позичальники, які працюють на експорт. Окрім того, знецінення українських грошей підірвало ім­портний оборот, який став збитковим і почав падати в обсягах.
А це спровокувало несподівано велике зменшення надходжень до бюджету: у цих надходженнях особливо вагомими є податки, що нараховуються на імпортні товари (ПДВ, акцизи, ввізне мито).
Через ці причини новий державний бюджет на 2009 рік, прийнятий наприкінці грудня, зменшив планові доходи порівняно з попереднім проектом майже на 85 мільярдів гривень або більше ніж на чверть. Це звузило фінансові можливості влади й для рекапіталізації та націоналізації господарських проблемних активів.
б) Іншим системним фактором погіршення валютної ліквідності українських корпорацій стало зростання цін на російський газ (з 179,5 до 228,5 дол./тис.м3). З урахуванням девальвації курсу гривневі ціни на імпортний газ підстрибнули майже у 2 рази.
Це особливо чутливо для підприємств, що працюють на внутрішній ринок. Виростуть також і додаткові витрати Уряду на оплату споживання газу у соціальному і житлово-комунальному секторах.
в) Ще одним негативом для міжнародної платоспроможності стало погіршення банківсько-кредитного процесу всередині України. Надвисокі процентні ставки, вилучення ліквідності з банківських установ, скорочення кредитного обслуговування підприємств зменшили загальний економічний потенціал і підвищили ризикованість зовнішнього інвестування.
Відповідно зросли (на 30—40%) страхувальні ставки і дисконти з вартості українських державних і корпоративних цінних паперів на міжнародних ринках. Тому нові закордонні запозичення стали майже недоступними.
Які ж зони економіки під найбільшою загрозою міжнародного дефолту?
Більшість підприємств, які отримували зовнішні кредити та інвестиції в акції, що розміщувалися на західних ринках, за останнє півріччя втратили свою прибутковість і капітальну вартість (у банківському секторі — у декілька разів, у будівництві — у декілька десятків разів).
Від них вимагають дострокового повернення коштів або передачі частини акціонерного капіталу. Ті з них, хто неефективно вкладали отримані з Заходу інвестиції, стали під загрозою визнання їх неплатоспроможними.
До такої проблемної групи належать перш за все державні монополістичні корпорації, які між­народними позичками іно­ді фінансували ремонтні роботи і покривали поточні збитки.
Зрозуміло, що безконтрольно надавати цим корпораціям урядові гарантії було не тільки необачно, а й просто неправомірно. Зараз за розрахунки із боргами цих структур, а короткострокові їх зобов’язання (у І половині 2009 року) оцінюються приблизно до 3,0 мільярдів доларів, не обійтись без радикальних заходів: визнання їх банкрутами, передачі майна кредиторам, ліквідації чи продажу компаній, націоналізації боргів тощо.
У списку кандидатів «на виліт» НАК «Нафтогаз України», «Укравтодор», «Укрлізинг», «Укртелеком», «Укренерго», «Укрзалізниця» та інші. Звичайно, можливий варіант — перекласти ці проблеми на плечі споживачів, піднімаючи монопольні ціни і тарифи (так вже роблять Укрзалізниця, Укртелеком, Нафтогаз, підприємства комунальної енергетики та інші)
Якщо йти цим шляхом, то інфляція за рік знову досягне 20-25%. Можна також просто включити суми боргів до зобов’язань державного бюджету. А це означає зменшення рівня добробуту громадян.
Подібні методи вже не­одноразово застосовувалися (зараз таким способом виправляється фінансовий баланс Нафтогазу), але тяжіння економічних трутнів до нарощування міжнародних боргів тільки наростає.
Варто, нарешті, перейти до реструктуризації держкорпорацій, вибравши варіанти оптимальної перебудови. Вивести з майна компаній об’єкти стратегічного значення, включаючи природні монополії, виділити в окремі підприємства технологічно закінчені виробництва, запровадити ринкові відносини замість монопольних зловживань.
Другою проблемною зоною є банківський сектор, що за останні роки наростив міжнародну заборгованість до більш ніж 42 мільярди доларів (33,6% ВВП України), з них короткострокові борги — біля 5 мільярдів доларів.
Труднощі мають ті банки, які надавали перевагу фінансуванню споживчих потреб та сумнівним іпотечно-будівельним операціям під заставу споживчих цінностей (автомобілів, земельних ділянок, квартир і т.п.).
Це були надризиковані вкладення — в Україні поки немає юридичної забезпеченості погашення боргів громадян. Кредитування споживчого імпорту підштовхувалося ревальвацією курсу гривні протягом перших 8 місяців 2008 року, причому імпортери готові були брати позички під будь-які процентні ставки (сподіваючись виграти на ефекті масштабу і на ревальвації).
Не дивно, що у кінці 2008 року на ринку продажів компаній з’явилася купа торговельних фірм, зокрема, сучасних ритейлерів, власники яких через борги позбувалися прав на бізнес.
В ажіотажі чуються пропозиції про швидкі рішення, коли деякими технічними маніпуляціями, як одним перемиканням, мо­жна вирішити усі банківські перекоси. Такі ідеї (наприклад, конвертувати валютні борги у гривневі по курсу 5,05; заборонити обіг валюти; перевести усі валютні депозити у гривневі тощо) — не мають нічого спільного з раціональними рішеннями. Але вони є й небезпечними, бо провокують дії, здатні знищити національну грошову систему.
Потрібна реструктуризація банківського сектора. Треба позбавитися неліквідних позичок. Для влагодження конфліктів з боржниками доцільно йти на пролонгацію і перегляд угод особливо там, де відсотки були завищеними. Банкам потрібні нові кредитні портфелі, які містили б проекти фінансування перспективного бізнесу.
Майже у 2/3 банків виходом буде внутрішня рекапіталізація: залучення інвестицій для витіснення і списання неліквідних активів. Тут можуть бути використані власні прибутки, емісія акцій, продаж прав новим власникам, злиття і поглинання тощо.
У кожній установі потрібна внутрішня реорганізація і санація. Нацбанк тут має застосувати увесь свій регуляторський хист: зобов’язати банки до таких дій і допомогти їм у цій справі.
Зараз час випробувань, і як модернізуються банки, такою буде й економіка.
У поточній практиці бан­ківська спільнота має активно заохочувати валютні депозитні вкладення, повернути вилучені з рахунків у часи турбулентності долари, що осіли «у панчохах».
Адже за останні 3 місяці минулого року громадяни скупили на готівковому ринку «чистих» 3,4 мільярди доларів; 3,5 мільярдів доларів вони вилучили з депозитів; закордонні трансферти корпорацій досягли 9,5 — 10,0 мільярдів.
Необхідно стимулювати депозитні ставки, розгорнути інфраструктуру хеджування валютних активів тощо. Щоб зацікавити банки активно залучати валютні кошти на депозити, треба також надати їм можливості інвестувати ці кошти безпосередньо у «валютні проекти» і на території України, і за кордоном.
Але головне — погасити девальваційні очікування, переорієнтувати грав­ців на продаж валюти, позбавити їх спекуляційних спокус (зокрема, зберігається різниця між динамікою офіційного і ринкового валютного курсу, операції своп та інші).
Однією з чергових ілюзій для банкірів є галасливі заяви про допомогу, яка їм нібито може бути надана з кредитної лінії Міжнародного валютного фонду. Транші цього кредиту — тільки для зупинки девальвації і укріплення курсу. Ніяких інших «стабілізаційних» принад.
Комерційні ж установи повинні зорієнтуватися на  отриманні нових і пролонгацію старих міжнародних кредитів. Це і реально, і на користь економіці.
Загрозі корпоративного дефолту має протистояти працездатний бюджет. На жаль, в останні роки міністерство фінансів не виконує планів з розміщення урядових облігацій. В той же час грошовий регулятор успішно емітує і передає банкам власні сурогатні цінні папери.
Він виставляє по них проценти (до 16%), що значно перевищують від­сотки за державними облігаціями (від 7 до 11%). Проти кого діє центральний банк?
Україні треба також скоротити чергу, що стоїть перед нею, до столу роздачі міжнародних інвестицій. Реформаційне оно­влення, макроекономічна стабілізація і структурна модернізація — головні передумову повернення зацікавленостей інвесторів.
У цьому ж контексті потрібні зміни у кредитно-грошовій політиці. Ретельність рефінансування, перехід до активних валютних інвестицій на ринку, переорієнтація грошових потоків на кредитування економіки, збільшення ресурсів і ставок фонду гарантування депозитних вкладів — необхідні складові бажаної нової політики Національного банку України.
Є й більш конкретна задача: повернути маятник валютного курсу, амплітуда якого просто зашкалила, у більш врівноважений стан. В результаті вдасться уникнути хаотичних банкрутств і дефолтів у широкому спектрі корпорацій, для яких валютні цінності стануть більш доступними.
Окрім того, врівноважиться зовнішня торгівля і баланс платежів. Держава буде убезпечена від розриву бюджетного процесу. Грошовий регулятор має необхідні ресурси і повинен це зробити.
Варто зауважити, що економічні тенденції грудня 2008 року — січня 2009 року не підтверджують панічних заяв деяких політиків і урядовців. Крива щомісячного падіння випуску металургійної, машинобудівної, нафтопереробної продукції, електроенергії, добування паливних і рудних ресурсів у грудні змінилися на криву зростання.
Це дало змогу в останньому місяці року отримати приріст продукції промисловості порівняно з листопадом на 3,2%. Значно покращився баланс зовнішньої торгівлі: якщо у листопаді дефіцит торгівлі товарами досягав 1,6 мільярди доларів, то у грудні він скоротився до 0,7 мільярду. Можна сказати, що невідворотність погіршення фінансового та економічного становища поставлена під сумнів.
Український корабель так просто не потопити. То чи не краще, панове, братися за розум і міцно тримати руль?
 
Володимир Лановий,
для ЕП
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com