Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КПУ — спадкоємниця фашизму Леніна

То хто ж першим породив тоталітарну партію — фюрер, дуче чи вождь? Які відмінності між партіями цих проводирів?

Беніто Муссоліні своє угрупування заснував у березні 1919 р. в Італії. Він його назвав Партією фашистів, що у перекладі означає партія влади і єдності. Емблемою партії фашистів був так званий «лікторський пучок», цебто пучок акуратно перев’язаних стрічкою однакової довжини вербових різок разом із втиснутою у них секірою. Такі пучки (латиною «пучок» — fascies), починаючи із УІ ст. до н.е., носили ліктори (тілохранителі) диктаторів Стародавнього Риму. Після приходу фашіо до влади лікторський пучок став головною, державною емблемою Італії.

Італійські фашіо на чолі із Муссоліні, організувавши бойові загони, захопили у листопаді 1922 р. зі збороєю владу. Розв’язали громадянську війну. Заборонили і розгромили всі інші партії та вільні профспілки. Встановили тоталітарний режим. Оголосили відкриті репресії, терор, надзвичайні закони і особливі суди. Запровадили свою монополію в економіці, піддали жорстокій експлуатації робітників і селян. Муссоліні був одночасно ідеологом-демагогом і вождем (дуче) своєї партії, головою ради міністрів і керівником терористичних банд…

Як бачите, Ленін випередив, а в багатьох випадках перевершив фашизм Мусоліні. Збройний переворот, громадянську («класову») війну, війну з націоналістами, концтабори, червоний терор, репресії, «чрєзвичайкі», «без суда і слєдствія суди-тройкі», пограбування держави і народу, штучні голодомори, нищення храмів і вбивства мільйонів громадян у Росії Ленін вчинив набагато раніше і більш масштабно. І при всьому цьому, що дуже дивно, широко використовувалась більшовиками (особливо 1917-22 рр.) як символ «твердого революційного режиму» емблема… «фашіо» (лікторський пучок)! Так, у 1918 р. на обкладинці тексту конституції РСФСР художник Є. Лансере намалював герб радянської Росії із перехрестям двох символів фашіо. Ці символи використовували в оформленні парадів, в оздобленні архітектурних споруд, у декоративних металевих конструкціях, у т. ч. і в районі Кремля. Отже, та ж сама фашистська емблема у Леніна появилась раніше, ніж у Муссоліні. Чи були знайомі між собою ці два теоретики тоталітаризму? Відомо, що вони брали участь в одних і тих же міжнародних соціалістичних зібраннях (наприклад, у Копенгагені), і, без сумніву, Муссоліні, котрий був на 13 років молодшим Леніна, прислухався до теорій і планів свого старшого соратника.

А в теорії і практиці ленінізму, який хоч і був прикритий цупкою рожевою, комуністичною запоною, світ виразно побачив не просто найжорстокіший тоталітаризм, а й одну із форм расизму і расової дискримінації, побачив, що ленінська партія — РСДРП (вона ж РКП(б), ВКП(б)…) — була варіантом соціал-нацизму і фашизму. Прийшовши до влади, Муссоліні, а пізніше Гітлер, по суті нічого нового у теорії тоталітаризму не придумали, бо він вже був розроблений і застосований на практиці у Росії. Наймення цього тоталітаризму — ленінізм. Муссоліні лише підкинув йому новий синонім — фашизм.

Здавалось би, що природа войовничих –ізмів давно всім зрозуміла, а відтак обзивання лідерами КПУ «фашистской угрозой», «наступающим фашизмом», «украинской разновидностью фашизма», «русофобами» тернопільців, які на виборах 15 березня 2009 р. проголосували не за комуністів-леніністів і їх різновиди, є несерйозними, абсурдними і заслуговують осуду. Адже заява президії ЦК КПУ «О политических итогах виборов в Тернополе» («Коммунист» від 1 квітня 2009 р.) дуже злагоджено, прямо-таки в унісон перегукується із аналогічними заявами щодо українців гітлерівських гестапівців. Наприклад, СС-обер группенфюрер і генерал поліції Пріцманн у своїй «відозві» до українського народу пише: «Невеличка горстка галицької молоді підбурила населення Волині та внесла безладдя, горе, сльози і кров у наш край… В подяку за звільнення від большевиків ми очікували від вас радісної співпраці, очікували порозуміння і підкорення… Націоналістичні банди (!) саботують боротьбу Німеччини проти большевицького чудовища. Вони цим перешкоджають звільненню народів! В цьому відношенні націоналістичні банди нічим не відрізняються від большевицьких. Всі вони злочинці, вбивці, анархісти і зрадники, хоч вони і надягають на себе маску благородних патріотів». Такі відозви цей німецький генерал завжди закінчував обіцянками карати українців ще дужче. (Архів «Літопису УПА»).

У багатьох аспектах відзеркалює заява КПУ і діяльність ставленика Гітлера в Україні рейхкомісара Еріха Коха. Цей, наприклад, у Луцьку влітку 1943 року на конференції німецької адміністрації доповів, що «головною перешкодою в здійсненні німецьких планів на території України є самооборонні дії українського народу, очолені т. зв. Українською Повстанчою Армією (УПА)», причиною виникнення якої, на думку Коха, «є українська інтелігенція, яка усвідомлює нарід і ширить невдоволення німецьким правлінням. Тому всю українську інтелігенцію потрібно нещадно винищити». Кох наголосив, що основне завдання України в часи війни — це постачати харчовими продуктами рейх і фронт. Він готовий був виконати це завдання перед фюрером, навіть якщо українці масово загинуть від голоду. А поки що, за його вказівками, українцям можна обіцяти багато речей, але їх здійснення відкладати на час після закінчення війни. Кох вимагав, щоб серед українців посилювати всілякі колотнечі, у тому числі й у церковних справах. За будь що не допускати появи нових кадрів української інтелігенції. Українців зобов’язати працювати не менше 10 годин щоденно. Українці складатимуть лише найнищу адміністрацію, бо так, підкреслював рейхкомісар — гітлерівський соціаліст, буде краще нищити українців їх власними руками. Він запевняв, що в Україні не буде великих міст, хіба що лише заводи для переплавлення залізної руди й переробки нафти.

Чимало інструкцій подібного змісту Еріх Кох розсилав у формі директив своїм співробітникам. (За матеріалами архіву «Літопис УПА»).

Обзивання КПУ українців фашистами щоразу заставляє згадати ленінізм. Колись 17-річний Ульянов-Ленін, оцінюючи скоєний його братом Олександром акт індивідуального терору, сказав: «Мы пойдём не таким путём. Не таким путём надо идти». Яким саме путьом — вияснилось лише після 1917 року. Цей загадковий ленінський «путь» — то шлях вже не індивідуального, а масового терору. Такого, де кров ріками тече. Саме таку акцію узаконив 5 вересня 1918 року Ленін, видавши «Декрет о красном массовом терроре», організувавши чрезвичайкі, революційні трійки і концентраційні табори, густо покривши ними вже до 1923 року всю країну. Соловецькі, Печорські, Колимські, Магаданські, Уральські та інші концтабори були не чим іншим, як еталонами марксистсько-ленінського соціалізму. Від постанови ВЦВК «Організація таборів примусової праці», яку 17 травня 1919 року підписали невідомо, звідки прибулі ще одні ленінські «научные кадры» — В. Аванесов та А. Єнукідзе, віє середньовіччям і фашизмом. То ж нема нічого дивного, коли радянський метод організації концентраційних таборів взяли собі на озброєння гітлерівці.

На сатанинські кроки Леніна, видно, надихали завжди присутні при ньому страшні деталі тих подій, наприклад, вбивства царської сімї. Є чимало доказів, які свідчать про те, що голова царя Миколи ІІ після його страти була за розпорядженням Леніна й Свердлова 27 липня 1918 року доставена у колбі зі спиртом до Кремля. Після смерті Леніна 1924 року створена комісія для опису документів і речей у його кабінеті виявила цю заспиртовану голову у сейфі (див. московські видання: «Царь-Колокол», 1990 р., № 2; «Инженерная газета«, 1990, № 7; «Неделя», 1990, № 26 та ін.).

Леніна, як автора офіційно оголошеного через державну пресу (10 вересня 1918) «Массового красного террора», як особу, яка благословила свої «научно подобранные кадры» на грандіозні криваві злочини можна по праву назвати Терористом № 1. Незаперечні факти доказують, що ленінський терор — це головна складова вульгарного, марксистсько-ленінського соціалізму, який оцінювати треба на кшталт Володимира Маяковського: «Мы говорим террор, а подразумеваем Ленин, мы говорим Ленин, а подразумеваем террор».

Особи, які втілювали у життя (читайте: у смерть) проекти терору, репресій і рабства заохочувались владою на найвищому рівні. То ж для совєцкої епохи є символічним, що першими із тих, кого нагородили орденами Леніна, були представники каральних органів: заступник голови ОДПУ Г. Ягода, начальник Бєломорстроя Л. Коган, начальник головного управління виправно-трудових таборів ОДПУ М. Берман, начальник Біломорсько-Балтійського виправно-трудового табору С. Фірін. Ці «герої комтруда» у зв’язку з відкриттям Біломорсько-Балтійського каналу (серпень 1933 року) вшановувались орденом Леніна за інтенсивне використання у цій споруді праці депортованих рабів.

Згодом, хтось наверху придумав «чіпляти» орден Леніна містам, областям й республікам, тобто за одним махом і одним орденом нагороджувати мільйони людей, навіть цілі народи. То ж за комуністичними мірками виходило, що удостоєні орденів Леніна у 1933 р. начальник ГУЛАГу Генріх Ягода і в 1958 році багатомільйонна Українська РСР мали однакові вартості! Більше того, виявляється, що при таких компартійних нагородах все населення (народ) республіки за моральними цінностями стоїть нижче Леніна! Виходить, що якби була створена «всемирной революцией» омріяна Леніном «Мировая республика», то його орденом нагородили б планету Земля!

 Ідеалізуючи кадрову політику Леніна, сучасна КПУ заявляє, що вона визнала трагічні помилки минулого і не допустить їх повторення. Якщо так, то виникають запитання: як же можна не допустити трагедій, продовжуючи славославити до небес того, хто ці трагедії зумисне (не помилково!) вчинив? Як же можна удавати із себе захисника росіянів, поклоняючись тим, хто нищив російський народ не менше, ніж інші народи? Невже комуністам, що є в Україні, не можна подивитися на так званого «вождя світового пролетаріату» збоку, не гордитися ним, а об’єктивно оцінити його вчинки й приступити до будівництва людського соціалізму, не б’ючи перед кам’яною ленініаною лоба? Невже не можна відірватись від «магнітного поля» Леніна, який є творцем того, що рівнозначне єгипетським пірамідам — не менше і не більше! Та й сам П. Симоненко це визнає. Оцінюючи факти історичних творінь марксистів-ленінистів у ХХ-му столітті, він говорить: «Все эти факты — историческая реальность. Они останутся важными для человечества и через тысячи лет, такими же, например, как египетские пирамиды или древняя китайская цивилизация. В этом наша гордость, которую никому не отнять» (П.Симоненко, «Истины рождаются в споре…», с. 90).

Таке порівняння дуже вдале, бо, по-перше, єгипетські піраміди і СРСР засвідчують факти необмеженої влади фараонів і компартійних вождів; по-друге, піраміди і СРСР засвідчують факти необмеженої експлуатації рабів; по-третє, для людства коефіцієнт корисної дії єгипетських пірамід тотожний коефіцієнту корисної дії більшовиків-ленінців. Щоправда, ці аналогії треба доповнити тим, що число жертв від свавілля пролетарських вождів у тисячі разів перевершують число жертв від свавіля єгипетських фараонів.

Компартія, тримаючи народ під замком, заявляла йому, що лише вона здатна побудувати «найсправедливіше суспільство». Але подивіться: поки у нас 80 років кректали, тащачи перед собою статую соціалістичного фараона, то десятки і десятки націй встигли побудувати у своїх країнах нормальне життя, яке наші теоретики марксизму-ленінізму і не знають, як назвати — «соціалізмом з людським обличчям» чи «державним капіталізмом»?

Все, що ленінська гвардія методом терору жадала спорудити — споруджувалось в інтересах самої ленінської гвардії. «Маси» її цікавили лише в одному: щоб вони були слухняними, тремтіли від страху і не могли прийняти будь-яке самостійне рішення. Такий стан «мас» підтримувався не лише партійно-каральними органами, а й постійними, раціональними, цілеспрямованими злиднями. Там — нагорі, у ЦеКа знали, що злиденними, напівголодними, а як треба, то й стабільно голодуючими «масами» керувати ліпше. Й тому-то будь-яка загроза престолу ленінської гвардії вчасно стримувалась ефектом голоду, злиднів, дефіциту…

Тільки гірше і найгірше старалися вчинити більшовики, щоб прийти до влади й утриматись при ній. Зараз комуністи також переповнені злорадством. Смакують негараздами, абсолютно не пояснюючи причин їх виникнення. А причини, як правило, криються у тій же політиці денаціоналізації, у захваті вчорашньою, компартійною номенклатурою методом «бліцкрігу-прихватизації» народного багатства, у відсутності демократичних виборів влади. Й тому Україна залишається класичним заповідником більшовицько-ленінських явищ.

Через марксистсько-ленінську примітивну пропаганду чимало людей пройнялися думкою, що ніби-то колективізм випав нам на долю від Маркса-Леніна. Але ж це не так. Ще тисячі років тому люди знали, що гуртом плуга перти, житло зводити, оборонятися від ворогів набагато легше. Українські козаки організували свою республіку за сотні років до Маркса. Історії відомі імена українців, які без марксизму заснували ще у ХІХ ст. комуни на Кубані, навіть на тихоокеанському узбережжі Північної Америки. Громади, общини, артілі, кооперативи у Східній Європі були надзвичайно численними та солідними і до 1917-го року.

Так само леніністи-антинаціоналісти намагались всім втовкмачити думку, що «сіллю» у всьому є компартія, до того ж саме ленінська компартія. Але ж давно не лише науковцям, а й звичайним людям зрозуміло, що партії можуть засновуватись і розпадатися навіть кожної днини, а вічними, непохитними, кревно та ідейно спаяними, до безмежності численними є нації і національні держави.

Ті, що хочуть ослабити націю, пограбувати і розшматувати її країну, організовують у цій країні якнайбільше облудних партій, запроваджують голосування за партійними списками, схиляють до кількох державних мов, насаджують космополітизуючі релігії та ідеології, переслідують за будь-які прояви націоналізму…

Ще від років війни із Українською Народною Республікою, Українською комуністичною партією (боротьбистами), від років голодоморів та репресій слово «ленінський» сприймається як «незаконний», «впертий», «нещадний», «антигуманний», «антиукраїнський»… І якби ми цього не хотіли, але ленінізм цупко тримається за Україну й досі. Зараз в Україні склалося так, наче у завороженому колі: ленінський грабіжницький централізований соціалізм зник, а ленінська грабіжницька кадрова структура зосталась. Тепер ленінці, розчленившись на низку аналогічних партій, грабують Україну по-капіталістичному.

Для безперешкодного пограбування й іншого приниження українського народу вибрана навмання, за компартійними трафаретами верховна служба підступно запровадила низку гальмуючих розвиток суспільства законів. І чи не найгірший серед них — так звана пропорційна система виборів за партійними списками. І хоч перетлілий горщок «КПСС-КПУ» розбився на безліч партій-черепків, але коефіцієнт корисної дії від цих «посткомуністичних партій» для українського суспільства — так само нуль. Загальна кількість членів усіх партій складає менше п’яти відсотків усього дорослого населення України. Вони ніби організовані задля того, щоб створювати багато лементу під час виборчих кампаній і в стінах парламенту. Під час виборів до Верховної Ради за партсписками люди голосують за «містера Х з регіону Х», тобто виборцям не відомо, хто конкретно буде їх представником у ВР. Осіб, які наповнять сесійну залу після такої виборчої кампанії аж ніяк не можна назвати народними депутатами, вони є партійними депутатами.

У так званих фракціях панує середньовічна дисципліна. Фракції дуже нагадують підрозділи війська золотоординського хана: ніякої ініціативи, ніякої особистої думки — всі мусять голосувати так, як наказує повелитель (тобто лідер партії). А це значить, що коли схибив лідер, то схибила вся фракція. Розсудливого депутата за неслухняність виженуть, а відтак до фракції візьмуть іншого, слухняного партдепутата. Після виборів народ із поля зору партдепутата просто зникає. Ті промови, які посилають партдепи із сесійної зали в ефір — то лише вправи з ораторства.

 

Василь Мазорчук

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com