Турецький гамбіт (не за Акуніним)

А що ми, власне, знаємо про свого південного сусіда по Причорномор’ю?

Кілька знакових штампів — старих і новожитніх. На взірець: «Турок не козак», хоча останні вільні українські козаки із Задунайської Січі охороняли кордони… Османської Імперії і вірно служили турецькому султану. Є ще один штамп: «Турецьке — не товар!» Плюс напіванекдоти, напівлегенди про брудні турецькі базари, де з вас обов’язково зроблять лоха, підсунувши неякісний товар. От тільки дивно, що за такої начебто сумнівної репутації мало не вся Україна носить турецький текстиль, зодягається в турецькі шкірянки і милується турецькими килимами. Бо без «турецького базару» з чого б жило українське дрібне підприємництво? Хіба що з китайського.

Між тим у України і Туреччини є чимало спільного — окрім Чорного моря.

У 1985-му році в наших державах проживала однакова кількість населення — порядку 50 мільйонів чоловік. Але відтоді турків стало на 25 мільйонів більше, а українці повернулися до рівня 1985-го року і цей регрес триває.

Кількість остарбайтерів у наших країнах приблизно однакова. Але турецькі докладають усіх зусиль аби правдами чи неправдами перебазувати своїх старих батьків до Європи на тамтешню «соціалку». Наші кидають не тільки печене-варене, а й власних чоловіків, дружин і дітей. Валюта від остарбайтерів в Україні проїдається або ховається на «чорний день». У Туреччині вона йде в обіг.

Ось чому Україна — це демографічно стара держава, в якій один працездатний припадає на трьох утриманців. Туреччина — молода динамічна держава, 79% населення якої не досягло 25 років.

Площа Туреччини на 200 тисяч квадратних кілометрів більша площі України. Але що з цього, коли значна частина території складається з передгір’їв, узгір’їв, власне гір, міжгір’їв і т.д. Наші Карпати і Кримські гори — то Едем у порівнянні з турецькими.

Туреччину майже одразу прийняли до НАТО, але й досі не беруть до ЄС. Туреччина теж має свій «Крим» — територію, заселену курдами, а грецько-турецький конфлікт навколо Кіпру набагато перевершує за напругою ситуацію навколо острова Зміїний.

Політично активне населення, як і у нас, майже порівну ділиться на прихильників західноєвропейського курсу і традиціоналістів. Вибори на всіх рівнях проходять жваво, часом навіть занадто. Політтехнології теж схожі. На останніх місцевих перегонах стіни і паркани одного з приморських міст прикрасили плакати, на яких кандидат у мери з ідіотським виразом обличчя незграбно чистить помаранч переляканій «любій бабусі».

Інший кандидат в іншому містечку подарував такій же «милій бабусі» холодильник. Усе б добре, але в цьому населеному пункті… немає електрики.

Турки на чолі з Кемалем Ататюрком проголосили незалежну демократичну державу в той рік, коли незалежна демократична Україна була остаточно поділена між чотирма сусідами. Антиамериканські і антинатовські настрої дуже сильні серед помітної частини турків. Президента Обаму привітали не лише державним гімном, а й вигуками: «Янкі, гоу хоум!»

Тоді чому новий американський президент символічно завершив турне по Європі саме в Туреччині, а не в Україні? Чому Обама назвав Туреччину, а не Україну важливою складовою ЄВРОПИ? Це при тому, що до Європейського континенту належить лише маленький шматик турецької території на західному березі Мармурового моря. З яких причин Україні, здається, судилося залишатись і далі «Азіопою», котру у світовій геополітиці, м’яко кажучи, не дуже поважають?

Чому Туреччина, не маючи й близько таких чорноземів, корисних копалин і транспортних комунікацій, як Україна, примусила себе поважати? Чому донедавна всесильний глава США прибув на уклін до турецького колеги, а український президент може лише мріяти, що йому десь, колись, на якомусь там саміті по дорозі між брифінгом і відвідуванням туалету зволять подати руку?

Про це — у продовженні наших нотаток.

(далі буде)

В.Н.