Битва за Берлін

Нагадаємо, що Берлін оточували і брали штурмом 1-й Український і 1-й Білоруський фронти, основна маса поповнення частин цих фронтів здій­снювалася за рахунок України і Білорусії. Ці солдати вже писали листи додому: «Ще трошки! Ми скоро повернемося!». Вони ще не знали, наскільки важко це буде зробити...

Багато років я ставив собі запитання: чи була необхідність штурмувати Берлін, встилаючи трупами дорогу до Рейхстагу?! І не знаходив відповіді. На це запитання колись мені від­повів мій давній знайомий, колишній в’язень ГУТАБу, комендант Берліна, Герой Радянського Союзу генерал армії О. В. Горбатов: «Якби не знищення наших командних кадрів напередодні війни, ми б німця в 1941 році не те що до Волги не допустили, а навіть до Дніпра. І Берлін не слід було брати штурмом. Зрозуміло, були політичні розрахунки, суперництво з союзниками, та і наше командування поспішало салютувати. А місто слід було взяти в блокаду, оточити — і Берлін би через тиждень—два сам би капітулював...» Цей генерал добре знав, що говорив. Це його 3-я армія, наступаючи на Берлін, штурмувала Зеєловські висоти. Цього генерала я знав ще з дитинства. В тридцятих роках він командував Чернігівським полком Червоного козацтва, затим стрілецькою дивізією на Україні. В 30-х потрапить до ГУТАБу, звідкіля вискочить випадково, відсидівши там 30 місяців. Таких щасливчиків будуть одиниці (маршали Мерецков, Рокоссовський, генерали Подлас, Горбатов).

Маршал Г.Жуков так написав про Берлінську операцію: «Як заключна операція Другої світової війни в Європі Берлінська операція займає особливе місце. При взятті Берліна одержали остаточне рішення найважливіші військово-політичні питання, від яких значною мірою залежало післявоєнне облаштування Німеччини і її місце в політичному житті Європи... — і далі він пише: — ...Задум Берлінської операції у ставці в основному визначився ще в листопаді 1944 року. Уточнення відбувалося в процесі Вісло-Одерської, Східно-Пруської та Померанської операцій... При розробці плану Берлінської операції враховувалися дії експедиційних військ союзників, які в кінці березня — на початку квітня 1945 року широким фронтом вийшли на Рейн і почали його форсування з тим, щоб розгорнути загальний наступ в центральних районах Німеччини...», «...Як ми вже говорили, незважаючи на рішення Ялтинської конференції, радянська зона окупації військ була визначена далеко на захід від Берліна, радянські війська вже знаходилися на Одері і Нейсе (60—100 кілометрів від Берліна і готові були розпочати Берлінську операцію. Англійці все ще продовжували плекати надію про захоплення Берліна раніше, ніж туди прийде Червона армія...» І далі він пише: «...Хоча між американськими і англійськими політичними діячами не було одностайності в стратегічній меті на завершальному етапі війни, Верховне союзне командування не відмовилося від думки при сприятливих умовах захопити Берлін. Так, 7 квітня 1945 року, інформуючи Об’є­днаний штаб союзників про своє рішення відносно завершальних операцій, командуючий військами союзників генерал Дуайт Ейзенхауер заявив: «Якщо після взяття Лейпціга з’ясується, що можна без великих втрат просуватися на Берлін, я хочу це зробити...»

З цих слів Ейзенхауера стає зрозумілим, — пише в своїх спогадах маршал Жуков далі, — що союзники також готувалися до захоплення Берліна. В останні дні березня Ста­лін через американську місію одержав інформацію про плани союзників вийти на узгоджену лінію на берлінському напрямку. Маючи підозри, що гітлерівське керівництво в останній час розвинуло активну діяльність в пошуках сепаратного миру з американським та англійським урядами, вождь дуже стурбувався, що плани, які він плекав по відношенню до Німеччини, можуть зруйнуватися. Враховуючи безнадійний стан німецьких військ, можна було чекати, що гітлерівці припинять війну на заході і відкриють американським та англійським військам дорогу на Берлін, щоб не здавати його Червоній армії», — констатує у своїх мемуарах радянський маршал, «права рука» Й.Сталіна.

А як же відбувався наступ військ союзників в районі Рейна на Берлінському напрямку? У німців, за свідченням Жукова, тут була досить слабка оборона. Свого часу, якщо б німці відійшли за Рейн, вони б могли влаштувати тут досить серйозну оборону, але вони цього не зробили. І союзники на своїх джипах та «студебекерах», виставивши попереду танки, просувалися по Німеччині по 40 кілометрів за день, розрізаючи німе­цьку оборону, як пиріг.

А яка ж була тоді ситуація на Схід­ному фронті? Ось що свідчить «Історія Великої Вітчизняної війни 1941—45 років», підготовлена і видана в 1970 році Інститутом воєнної історії Міністерства оборони СРСР: «...Ставка уважно стежила за всіма діями фашистського керівництва. Задумами Ставки передбачалося крупними ударними угрупованнями прорвати оборону противника, оточити його головні сили, розрізати їх на частини і, знищивши кожну окремо, захопити Берлін і вийти на Ельбу, де з’єднатися з американо-англійськими військами...»

Великий ризик цієї операції добре відчувало і радянське командування. Ось що свідчить знову маршал Г. Жуков: «Битва за Берлін була особливою і ні з чим незрівняною операцією. Військам фронту потрібно було проривати суцільну ешелоновану зону потужних обороноздатних рубежів, починаючи від самого Одера, і завершуючи сильними укріпленнями Берліна».

Чи готова була Червона армія ефективно виконати це завдання самостійно, без союзників? Я, солдат війни, можу відверто сказати: Ефективно, з мінімальними втратами — ні! Взагалі, без американської і англійської допомоги за «ленд-лізом» Червоній армії виконати цю операцію було б дуже важко. Так, наприклад, за всю війну 1941—45 років радянська промисловість випустила всього 265 тисяч автомобілів малої вантажності. Весь автомобільний парк Червоної армії — 271,4 тисячі автомашин на початок 1942 року було на фронті безповоротно втрачено. Зі США до СРСР упродовж 1943—45 років було поставлено 409,5 тисяч автомашин з удвічі більшою тонажністю, що в три рази перевершувало радянське виробництво автомашин за роки війни. У СРСР було обмаль автомобільного і авіаційного бензину. За роки війни США поставили в СРСР понад 2983 тисячі тонн автомобільного бензину. Америка, Англія, Канада також забезпечили нам 53 відсотки авіаційного бензину. Було поставлено до СРСР 685 тисяч тонн залізничних рейок, тобто 56 процентів від радянського виробництва. Отже, без цієї економічної допомоги Червона армія не змогла б рухатися в наступальних операціях такими темпами, як запланувало радянське командування.

Скориставшись тим, що німці зняли зі Східного фронту багато військ і перекинули їх на Західний проти союзників, Сталін вирішив самотужки захопити Бер­лін не рахуючись з людськими втратами.

Без американської і англійської бомбардувальної авіації, яка розтрощила вщент німецьку вій­ськову промисловість, а флот союзників знищив весь військово-морський флот Німеччини і Італії, Червона армія самотужки навряд чи захопила б Берлін. В той час промисловість Америки все більше набирала сили, армія союзників набула досвіду у боях з вермахтом і широко використовувала авіацію, аби зберегти людей. А Червона армія наприкінці війни йшла до Берліна, вистилаючи дорогу трупами! Людські ресурси СРСР вичерпувалися. На війну вже брали сімнадцятирічних під­літків... Може, заради порятунку життя цих підлітків і треба було звернутися за допомогою до союзників. Пиха не дозволила?

Цікаво, що на основних напрямках радянського фронту воювало три українські фронти, більше половини яких складали українці, яких мобілізовували на звіль­нених територіях, і їх ніхто не жалів.

А чи був у Сталіна, ЦК більшовиків і у Ставки радянського командування інший шлях захоплення Берліна? Був. Це блокада міста зі створення гуманітарних коридорів.

І все ж, вирішили йти напролом: для проведення берлінської операції було залучено 2,5 мільйона радянських солдатів.

Ось свідчення В. Горбатова (командуючий 3-ю армією 1-го Білоруського фронту, укомплектованого майже наполовину з українців): «...Я прибув до командуючого 1-м Білоруським фронтом маршала Г. Жукова і доповів про стан зосередження моєї армії. Маршал повідомив мені: початок наступу на Берлін призначено задовго до світанку при осліпленні противника 145 прожекторами... Берлін буде захоплено на п’ятий день, а на Ельбу ми вийдемо 26 квітня. Наявність 270 артилерійських стволів на один кілометр і понад тридцять танків безпосередньої підтримки на кілометр мають сприяти силі наступу.

Я висловив занепокоєння, — згадує командуючий 3-ю армією, — що нічний наступ при таких ущільнених бойових порядках потягне за собою перемішування частин і з’єднань. А потім, навіщо перетворювати ніч на день, чи не краще почекати до світанку. Я подумав про... зайві втрати і про те, що недоцільно брати Берлін штурмом, краще блокувати його і виходити на Ельбу на з’єднання з союзниками... Наступ військ Жуковрозпочав не вночі, а вдосвіта... Не було сумнівів у тому, що німецьке командування чекало нашого наступу з дня на день. Воно встигло створити міцну оборону на річках Одер і Нейсе. Це був глибокий оборонний район з проміжними рубежами і відсічними позиціями. Проти англо-американців, між Берліном і Ельбою, німці оборонних рубежів не мали».

Я добре пам’ятаю яка ейфорія панувала серед наших солдатів під Берліном. Але чи варто було використовувати цей порив і вирішувати важливі стратегічні операції гарматним м’ясом? Коли Жуков прибував на якусь ділянку фронту, солдати казали: почнеться м’ясорубка.

Ось спогади Ейзенхауера: «Маршал (Жуков) розповів мені, що коли радянські війська штурмували Берлін, перед радянськими танками пролягло мінне поле, тоді він послав на це мінне поле піхоту... Я не знаю, що було б з тим американським генералом, якби він на війні прийняв таке рішення...» І тому не дивно, що американці у Другій світовій війні втратили тільки близько 300 тисяч убитими, а радянська армія поклала понад двадцять мільйонів...

Для наступу на Берлін радянське командування зібрало 2,5 мільйона солдатів. Медалі ж «За взяття Берліна» було удостоєно 1 мільйон 82 тисячі чоловік. Скільки людей не одержали медалі «За взяття Берліна»? Оце і є така страшна цифра.

Чи була можливість запобігти таких колосальних втрат? Багато полководців, як наших, так і іноземних, вважають, що така можливість була. Блискавичного штурму 26 квітня так і не вийшло. Сталося це тільки 2 травня 1945 року. Тиждень кровопролитних боїв, в яких під час штурму «на амбразурах» загине близько мільйона радянських солдат. Американці були десь у 50 кілометрах від околиць Берліна і на своїй військовій техніці могли подолати ті півсотні кілометрів, де не було ніякої оборони нім­ців, за день—два. Союзницька авіація могла рознести Берлін на друзки і примусити капітулювати Берлінський гарнізон ще до кінця квітня. Але ж радянське командування виключило таку можли­вість, воно не надало союзникам інформацію про розміщення радянських військ у зоні Берліна і не захотіло укладати угоду про спільні дії з союзниками по захопленню Берліна.

Що ж у підсумку? Дві третини Берліна, захопленого нашими солдатами, СРСР змушений був передати американцям, англійцям і французам — хоча вони свою частку могли відвоювати й власною кров’ю.

Хотілося б дещо розповісти і про штурм Рейхстагу. Коли 3-я ударна армія увірвалася в межі Берліна, військова рада армії запровадила дев’ять прапорів для всіх дев’яти своїх дивізій. Тоді, в квітні 45-го, ще ніхто не знав, котрій з них доведеться брати рейхстаг і встановлювати на ньому прапор Перемоги.

Загули гвардійські міномети, загуркотіла артилерія і до рейхстагу кинулися бійці цієї ударної армії. А перед тим як передати прапори дивізіям, їх прономерували. 150-й стрілецькій дивізії генерал-майора В. Шатилова, яка складалася більше ніж наполовину з українців, дістався прапор під номером 5. Якраз ця дивізія, як покажуть подальші події, вийде першою до рейхстагу, а конкретніше 765-й стрілецький полк полковника Зінченка, а ще точніше — 1-й батальйон капітана С. Неустроєва, якому пощастило першим прорватися до рейхстагу. Перед штурмом у командира батальйона Степана Неустроєва виникли сумніви відносно другої роти лейтенанта Антонова, недавнього випускника училища — на війні без року тиждень. З цієї причини комбат вирішив поставити на чолі цієї роти свого замполіта лейтенанта Береста. Олексій Берест, українець з Сумщини, зросту богатирського — один метр дев’яносто сантиметрів, і могутньої статури. Чесний і відвертий. Солдати поважали за це свого замполіта і йшли за ним і у вогонь, і воду. Степан Неустроєв давав йому таку характеристику: «Цьому чоловіку можна було доручити все!»

Після артпідготовки до рейхстагу ринулися бійці 1-го батальйону. Ворог зустрів їх жорстоким вогнем кулеметів і автоматів.

Багато хто з них впав на сходах рейхстагу, а інші крок за кроком, заливаючи кров’ю сходи, пробивалися вперед. Багато хто з них біг з червоними шматками тканини, зірваної з німецьких перин. Першим увірвався в приміщення рейхстагу українець Оле­ксій Берест зі своєю другою ротою. Першим на сходи рейхстагу вискочив з прапором з німецької перини солдат Петро П’ятницький і впав, застрелений кулеметною чергою, у нього той саморобний прапор підхопив Петро Щербина і у хвилі наступаючих бійців першої і другої роти вскочив до будинку рейхстагу. З другого боку до рейхстагу прорвався і батальйон капітана Давидова з 171-ї стрілецької дивізії. Але перші поверхи німецького парламенту захопили дві роти, які вів лейтенант Берест з 765-го полку 150-ї дивізії.

Дізнавшись, що солдати його полку захопили перший поверх рейхстагу, полковник Зінченко подзвонив з передової до штабу полку. Ось що свідчить з приводу цього командир 1-го батальйону капітан Неустроєв: «Де прапор?» — закричав полковник у трубку польового телефону з командного пункту батальйона. «Та ось тут, разом з полковим, стоїть...» «Терміново несіть сюди!» Хвилин через 15—20 прибігли з прапором два солдатики, маленькі, в тілогрійках. Зінченко їм командує: «Наверх, на дах! Встановити Прапор перемоги на найвиднішому місці!» Пішли вони, хвилин через двадцять повертаються — пригнічені і розгублені: «Там темно, а у нас немає ліхтарика. Ми не знайшли виходу на дах...» Полковник Зінченко виматюкався: «...Батьківщина чекає! Весь світ жде! Історичний момент, а ви — ліхтарика немає... не знайшли виходу на дах!» Полковник до мене взагалі звертався — Степан. А тут жорстко: «Товаришу комбате! Вжити заходів і прапор встановити!»

Лейтенант Берест взяв із собою близько десятка автоматників і повів їх на дах рейхстагу. На другому поверсі зав’язався бій. Ось як про це свідчить сам Берест: «Через артобстріл сходи в окремих місцях були зруйновані. Тоді ми створили живу драбину».

Берест, як кошенят, попідсаджував і повитягав солдатиків з прапором на дах. Український солдат-богатир виніс їх фактично на своїх плечах. Як керівник групи і відповідальний за операцію, лейтенант і на дах висунувся першим. Викараскавшись на зруйнований каркас даху рейхстагу, Берест вивів туди і солдат, яким було доручено встановити Прапор перемоги.

Повернувшись на командний пункт батальйону, Берест доповів командуванню, що прапор встановлено на найвиднішому місці — на бронзовій кінній скульптурі кайзера Вільгельма на фронтоні головного входу рейхстагу.

— Не відірветься? — спитав командир батальйону Неустроєв.

— Сто років простоїть, — відповідає Берест, — ми його, той прапор, ремінями до коняки прив’язали...

Ось офіційні рядки тих років, підписані командуючим військами 3-ї ударної армії генерал-полковником Кузнєцовим і членом Військової ради армії генерал-майором Литвиновим. Документ називається: «Бойова характеристика прапору. Хоробрі воїни комуніст лейтенант Берест, комсомолець сержант Єгоров і безпартійний молодший сержант Кантарія встановили прапор над будинком німецького парламенту...»

Та на цьому бойова епопея Олексія Береста в рейхстазі не завершилася. Після того, як він із солдатами встановив прапор над рейхстагом, радянські солдати цієї дивізії загнали німців, що обороняли рейхстаг, в підвал. Фашисти підняли білий прапор...

Проте «героя» цьому відважному офіцерові так і не дали. Знову «політика» втрутилася, чи комусь не догодив?

Отож, пам’ятаймо про справжніх героїв війни: від солдата до генерала, але й не забуваймо про гірку правду, несправедливість, недолугість. Історія не терпить спрощення і примітивних штампів, рано чи пізно вони будуть зруйновані, як не нами так пізнішими дослідниками.

 

Юрій Краснощок, ветеран ВВВ