Зірки і долі

У загальному українському політичному гармидері пройшла непоміченою важлива знакова дата — 75 річниця встановлення звання Героя Радянського Союзу. Бо саме наприкінці квітня 1934-го року відповідним указом були відзначені перші сім відважних — льотчики, які рятували пасажирів та екіпаж судна «Челюскін», що затонуло у Північному Льодовитому океані.

А між тим і в самій історії цього звання, і в біографіях героїв уже неіснуючого Союзу є багато цікавого, про що варто пам’ятати. Вже хоча б тому, що кожна десята Зірка Героя СРСР вручена за форсування Дніпра і визволення Києва восени 1943-го року. Та й навіть у життєписах першої відважної сімки залишилося чимало таємниць.

Біографії Сигізмунда Леванєвського (Зірка Героя №2) та Івана Дороніна (Зірка №7) тісно пов’язані з Кримом і Чорним морем. У 1925-му році вони закінчили Севастопольську військову школу морської авіації і були чи не першими представниками цього унікального виду збройних син на Червоному флоті. Проте в 1930-му обох раптом зві­льняють в запас. Чому? Бі­ографи мовчать. Унікальні пілоти возять пасажирів та вантажі на цивільних авіалініях, доки в 1934-му «Челюскін», роздавлений кригою, не піде на дно і десятки людей не опиняться на льоду. Отут про них згадують, доручають високу місію, щедро нагороджують, повертають у військову авіацію і т.д. і т.ін.

Полковник Іван Доронін помирає в 1951-му році в розквіті сил. Йому було лише 48, проте на останній фотографії з «вікіпедії» Іван Васильович виглядає мало не вдвічі старшим. Чому, що, як? Мовчання.

Доля Сигізмунда Леванєвського ще трагічніша. Після 1934-го він активно літає. Випробує нову техніку, ставить світові рекорди, 12 серпня 1937-го року вилітає з Москви у супердалекий переліт на Аляску. Наступного дня зв’язок із літаком обривається. Тривалі пошуки не дали результату. Лише в роки перебудови хтось із причетних до таємниць проговорився, що головною метою польоту було вивчення можливості бомбардування території США радянською військовою авіацією.

І ще одна суто містична подробиця: в 1934-му році в СРСР випустили серію марок з портретами льотчиків-героїв на тлі епізодів їхнього подвигу. Так от, портрети шести з них були облямовані, як і належить, лавровими гіл­ками. І тільки портрет Леванєвського чомусь дубовими. Як відомо, вінок із дубовим листям — то прадавній символ смерті. Як виникло це пророцтво за три роки до зникнення пілота — теж невідомо.

Імена перших Героїв Радянського Союзу ще й досі на слуху, принаймні у старшого покоління. А от мало хто знає, що останнім одержав Золоту Зірку капітан третього рангу Леонід Солодков, командир підрозділу бойових водолазів. Річ у тім, що указ про його відзначення підписали, здається, в останній день існування СРСР. А вручили нагороду 16 січня 1992-го року. Отут і виник статутний казус. Офіцер не міг відповісти на поздоровлення традиційним «Служу Радянському Союзу», бо Радянського Союзу вже не було. Тому Леонід Солодков обмежився коротким «Спасибі».

В.Н.